29 травня в Києві розпочинається XIII Книжковий Арсенал. Віледж розповідає про 15 нових книжок, які можна придбати на фестивалі.
Художня література
«Голубі ешелони»
Петро Панч
«Урбіно»
«Голубі ешелони» Петра Панча – перша книжка видавничої серії «Третій Харків», до якої ввійдуть твори різних авторів, що передають атмосферу Харкова 1920-х років. Збірку прози Петра Панча складають кілька творів, які б нині ми назвали комбатантською літературою, адже автор брав участь у Першій світовій війні, служив в Армії УНР. Повість «Голубі ешелони», створена 1927 року, ставить напрочуд актуальні запитання: «Чого треба кацапам? Чому вони наступають обовʼязково на […] Україну?» Головний герой твору, сотник Лец-Отаманів, щирий патріот, стикається з хаосом революції, у вихорі якої важко розібрати, хто є другом, а хто – зрадником.
Наступна повість «Реванш» має іншу тональність. У ній Панч іронізує вже над силами, які намагалися чинити опір більшовистській владі, критикує міщанство слобожанської глибинки, створюючи шпигунську прозу з елементами любовної драми. Оповідання «Мишачі Нори» – сумна історія про Анету Павлівну, яка так і не змогла повірити в новий порядок і цінності революції. Останній твір книжки – «Зелена трясовина» – теж іронічна оповідь про ідеаліста Олега, який мріє навернути до партії односельців. Щоправда, герой швидко відмовиться від своїх прагнень, адже виголошувати гасла – не те саме, що їх реалізовувати. Петро Панч – чудовий оповідач, майстер слова. Його художня мова влучна, сюжети емоційно напружені, галерея героїв – типажі, які є й серед нинішніх нас. Тож проза Панча – не запилюжений раритет, а жива література, з якою цікаво взаємодіяти.
«Дерева»
Персіваль Еверетт
«Фабула», Переклад з англ. І. Шевченко
Цьогорічний лауреат Пулітцерівської премії, щоправда, за роман «Джеймс», який незабаром теж вийде українською, – Персіваль Еверетт є одним із найцікавіших американських письменників, представників не масової, а інтелектуальної прози, якій важко конкурувати з, наприклад, ромфентезі, але яка додає художньої ваги та сенси національній літературі. Роман «Дерева» – це політична, соціальна сатира, яка спершу маскується під детектив, а під кінець книжки набуває навіть містичних рис.
Персіваль Еверетт пише лаконічно, чітко, безжально. З перших сторінок його роман затягує у вир подій, які зосереджені на темі расової ненависті. Ядро оповіді складає історія про помсту родині Браянтів, що була замішана в жахливій історії лінчування молодого чорного хлопця. Аж раптом у месників зʼявляються послідовники, які вже в інших штатах, не лише в Міссісіпі, масово вбивають тих, хто ненавидить представників інших рас. Усі ці події відбуваються за першої президентської каденції Дональда Трампа. Йому від Еверетта теж дістанеться. Власне, автор ставить головне питання роману руба: що таке справедливість? Чи дуже змінилося суспільство США за останні двісті років, щоби визнати свої ж злочини, щоб нарешті оживити памʼять про тих, хто загинув від людської жорстокості? «Дерева» – сильна, емоційно складна, але захоплива книжка, що показує справжні Штати, без прикрас.
«Мемфіс»
Тара М. Стрінгфеллоу
«Ще одну сторінку», Переклад з англ. І. Грімової
Прикметно, що разом із «Деревами» Персіваля Еверетта в цій добірці опинився роман «Мемфіс» Тари М. Стрінгфеллоу, що дає можливість спостерегти, як по-різному можна писати практично на ту ж саму тему. Так, дебютний роман американської авторки також про расизм. Але в «Мемфісі» додаються теми домашнього насилля, цінності родинних звʼязків, замилування людською красою, сили мистецтва.
Книжка Тари М. Стрінгфеллоу розповідає історію трьох поколінь жінок американського Півдня. Бабуся, Гейзел, знала, що таке сегрегація. Ба більше. Її коханого, ідеального чоловіка, першого чорношкірого поліцейського в місті вбили його ж колеги, коли Гейзел чекала на дитину. Пізніше жінка боротиметься проти расової дискримінації, її будинок перетвориться на штаб, в якому лунатимуть важливі розмови й музика. Дві її доньки, Міріам та Августа, теж матимуть непрості життя. Чи вдасться вже онукам Гейзел вийти за межі насилля та обмежень, що їх побудувало суспільство? І так, і ні… Юна Джоан завдяки таланту до малювання зможе вирватися з родинного кола страждань і боротьби за краще життя. А от її двоюрідний брат Дерек опиниться у вʼязниці, бо жорстокість породжує жорстокість… «Мемфіс» Тари М. Стрінгфеллоу – щемкий, талановито написаний роман, родинна сага, тепло якої відчутно крізь сторінки.
«Привіт, красуне»
Енн Наполітано
Vivat, Переклад з англ. Д. Цицюри
У центрі роману «Привіт, красуне» Енн Наполітано – любов, те, якою різною вона може бути, обʼєднуючи чи розділяючи людей, як сильно її відсутність у житті впливає на формування особистості, штовхаючи на помилки та самознищення. Охопивши майже пʼятдесят років, письменниця розповіла про долі чотирьох сестер Падавано: Джулії, Сільві, Сесілії й Емелін. А також Вільяма – чоловіка, з появою якого в родині чиказьких італійців сталися величезні зміни.
Енн Наполітано майстерно будує сюжет, наповнюючи його подіями, подаючи характери своїх персонажів у розвитку та всьому емоційному багатстві. Авторка протиставляє два світи: самотній і позбавлений батьківської любові Вільяма та гучний, наповнений почуттями й підтримкою світ родини Падавано. Одна із сестер урешті стане його дружиною. Але настане мить, коли Вільям зрозуміє, наскільки він нещасний, що живе за планом, ніби розробленим коханою… Це призведе до низки важких для всіх персонажів роману подій. Власне, оповідь Енн Наполітано дуже щільна: потягнеш одну ниточку – порушиш увесь візерунок твору. Тому обійдемось без конкретики. Тож «Привіт, красуне», крім того, що є сучасною інтерпретацією класичного роману Луїзи Мей Олкотт «Маленькі жінки», – захопливий, зворушливий роман про силу сімейних звʼязків і прагнення щастя.
«Життя хлопця»
Роберт Маккеммон
«Жорж», Переклад з англ. Г. Яновської
Роман «Життя хлопця» Роберта Маккеммона, створений на перетині фантастики, магічного реалізму й роману виховання, посідає особливе місце в американській жанровій літературі. Уперше опублікований у 1991 році, твір вирізняється складною композиційною структурою, багатошаровим наративом і стилістичною витонченістю. Маккеммон, знаний передусім як автор горорів, демонструє в цьому тексті здатність виходити за межі жанру, пропонуючи читачу прозу, що тяжіє до літератури високого стилю. У романі поєднано ностальгійний ретроспективний погляд на дитинство з критичним аналізом соціальних і расових реалій американського Півдня середини 20 століття.
У центрі оповіді – дванадцятирічний Корі Макенсон, що мешкає у вигаданому містечку Зефір, де кожне дерево має свою історію, а річка зберігає таємниці. Загадковий злочин, свідком якого стає хлопець, розворушить чимало таємниць, змінивши Корі. Але головна інтрига тут – не кримінальна. У «Житті хлопця» автор робить акцент на зіткненні добра зі злом, поступовому усвідомленні хлопцем, що реальність і магія – не протилежності, а частини одного цілого. Роман Маккеммона звертається до внутрішньої дитини в кожному з нас, нагадуючи, як важливо не забувати, ким ми були, перш ніж світ почав нам пояснювати, як слід «правильно» жити.
Нон-фікшн література
«Не народжені для війни»
Артем Чапай
«Видавництво 21»
«Не народжені для війни» – відверта, глибоко особиста оповідь чоловіка, який до «самого двадцять четвертого вважав себе принциповим пацифістом», але, коли настав час, зробив екзистенційний вибір піти до війська. Колись автор книжок про батьківство, Латинську Америку, постапокаліптичний Київ – тепер Чапай пише про армію без пафосу й надмірної героїзації, але з болем, відвертістю, рефлексією. Його мова – голос цивільного, який опинився у вирі війни й не втратив людяності.
Від перших днів повномасштабного вторгнення, коли навіть «побіжні фрази, рухи, вирази обличчя» запамʼятовувалися назавжди, до служби у ЗСУ, супроводжуваної почуттям провини перед родиною – письменник не лише передає власні емоції, а, здається, запрошує до діалогу читача, адже пише про зрозумілі багатьом, але неозвучені з тих чи інших причин речі. «Не народжені для війни» – книжка про страх, відчай, фізичний біль, розірвані сімейні зв’язки. Але також – про вибір, гідність і любов до всього живого на своїй землі, у своєму місті, яка не зникає під час обстрілів, а навпаки – лише посилюється. Чапай не боїться зізнатися в розгубленості, сльозах, описує, як народжується єдність у війську… Чесність автора робить книжку цінною у процесі пошуку не так «правильних» відповідей на важливі питання, як справжнього прожитого слова.
«На власній шкірі. Історії, розказані вцілілими»
Світлана Ославська
«Лабораторія»
Ми живемо в час, коли звичними, щоденними стають слова, від яких раніше ставало моторошно. Світлана Ославська, журналістка, письменниця, дослідниця, зауважує, що така доля спіткала словосполучення «воєнні злочини». Тож, щоб повернути емоційну силу та зміст цих слів, авторка книжки «На власній шкірі. Історії, розказані вцілілими» подає свіжі спогади тих, хто пережив російську окупацію в містах півночі, сходу та півдня України. Так, це буде нелегке читання, але у книжці Ославської «поряд зі свідченнями про насилля і біль з’являються оповіді про гідність, рішучість, чуйність і надію».
Слово письменниці як інструмент памʼяті фіксує події, переживання точно, з емпатією, уникаючи зайвих узагальнень. Марія, яка пережила допити та приручила нутрію, Олена, що вивезла з полону вишневий халат, а в блокноті записала імена катів і колаборантів, жінка, яка ховала сусідів поміж обстрілами й думала: «Хто закопає мене?», Толік, убитий у перший день вторгнення за те, що наважився сказати ворогу: «Слава Україні!» – усі ці історії «складаються в ширшу картину того, що собою являє російська окупація». У цьому – беззаперечна цінність книжки. У «На власній шкірі» голоси вцілілих звучать ще і як виклик байдужості, прохання не забути й не пробачити.
«З країни рижу та опію»
Софія Яблонська
«Віхола»
Софія Яблонська – унікальна фігура для української культури 20 століття. Тревел-блогерка, кінооператорка, письменниця, емансипантка, жінка, яка здійснила навколосвітню подорож у той час, коли представницям її статі нечасто відкривалися такі горизонти. У книжці «З країни рижу та опію» Яблонська постає як уважна спостерігачка й водночас рефлексивна авторка, яка не боїться говорити про власну вразливість, наївність і поступове дорослішання.
Видання розповідає про перебування мисткині в Китаї 1930-х років – країні, у якій Захід бачив лише екзотику й колоніальну спокусу. Яблонська вирушає туди не лише за враженнями: вона хоче побачити людей, зрозуміти культуру, сфотографувати, навіть якщо це вимагатиме хитрощів і ризику для життя. Авторка здійснює й подорож внутрішню. Через екзотичні сцени, як-от куріння опію чи публічну страту піратів, щоденні зустрічі й розмови, Софія Яблонська міркує над питаннями пам’яті дитинства, здатності сказати «ні», вчиться відмовлятися від спокуси, зберігати гідність. «З країни рижу та опію» – приклад того, як література може бути шляхом до глибшого розуміння світу й себе в ньому.
«Наша Європа»
Оксана Забужко
«Комора»
Минуле, сьогодення та майбутнє Європи нерозривно повʼязане з Україною, адже, на думку Оксани Забужко, «ми завжди були в європейських розграх вирішальним гравцем, просто не завжди видимим». Щоби довести це, заразом попрощавшись із російськими пропагандистськими наративами як усередині країни, так і в Старому світі, письменниця вирішила «зібрати під однією обкладинкою різноформатні, різножанрові й різнокаліберні тексти – есеїстику й публіцистику, передмови до чужих книжок та онлайн-колонки, фейсбучні дописи й навіть одну документальну повість, – у яких за роки війни з різних боків так чи інакше розвивала тему «нашої Європи».
Оксана Забужко в основній частині книжки порушує теми історичної пам’яті, колоніального досвіду, демократичної відповідальності та культурної автономії. Авторка аналізує, чому пострадянські суспільства залишаються вразливими до насильницьких утопій і як колоніальне минуле заважає повноцінно мислити про майбутнє. Забужко наголошує: Україна сьогодні – етичне ядро нової Європи, що вибудовується не довкола сили, а довкола гідності, суб’єктності та пам’яті. Висновки письменниця – це заклик до переосмислення європейської ідентичності, яка має враховувати голоси з «маргінальних» територій як повноправних учасників історичного процесу.
«Танго для трьох. Листування Івана Остафійчука та Наталки Гусар»
«Родовід»
Одного разу, улітку 1969 року, на порозі майстерні львівського митця Івана Остафійчука, чия виставка за кілька років потому стане «революційною на тлі хуторського соцреалістичного «киселю» львівського офіційного малярства і графіки», з’явилася молода американка з Нью-Джерсі – Наталка Гусар. «Висока й худорлява, з гострим поглядом чорних пронизливих очей, довгим чорним волоссям, із поставою, що випромінювала відчуття свободи, пригод і рішучості», вона приїхала до України, пробившись крізь радянські заборони й тотальний контроль КДБ, щоби віддати шану землі батьків, натомість молода жінка знайшла Івана. Він «був більше, ніж художник, і більше, ніж вродливий молодик – він був утіленням її України».
Про їхній несправджений роман розповідає незавершене листування, що й стало основою книжки «Танго для трьох». Ледь не на кожній сторінці видання особисте, уявне та політичне тісно переплітаються. Через реконструкцію емоційної гри Івана та Наталки з дистанції пів століття, книжка порушує теми цензури, культурного розриву між Україною й Заходом, а також важливості оточення у формуванні ідентичності. Видання цікаве роздумами про силу спілкування, роль мистецтва у виживанні, пам’ять. Та головне, що «Танго для трьох» демонструє, як особисті історії здатні висвітлювати великі історичні злами.
Література для дітей і підлітків
«Найкраще немодне заняття»
Любов Загоровська
«Видавництво Старого Лева»
У книжці «Найкраще немодне заняття» Любові Загоровської зібрано історії дітей і підлітків, які в умовах війни в Україні не втрачають людяності, емпатії та гідності. Кожне оповідання – це окреме людське життя, сповнене добром попри біль, втрати й непевність часу. Авторка прагне показати, що волонтерство, турбота і взаємодопомога – щоденні дії, які здатні змінити світ. Письменниця свідомо говорить мовою дитини або підлітка, обираючи просту й щиру оповідь, де часто один жест важить більше, ніж будь-який високий стиль. Це підкреслює внутрішню силу героїв, а також дає змогу адресувати текст як юним читачам (від 9 до 12 років), так і дорослим – і в обох випадках мовити про головне.
У книжці немає головного героя, натомість є галерея образів, кожен із яких утілює різні прояви небайдужості: Ілонка вишиває обереги для військових, Петрусь допомагає мамі ліпити вареники для фронту, Женя вночі залишає подарунки у лікарні. Усі ці персонажі, хоч і вигадані, мають своїх прототипів у реальних історіях сучасної України. Це додає книжці документальної щирості. Видання «Найкраще немодне заняття» цінне тим, що фіксує трансформацію суспільства під час війни, показуючи, як навіть наймолодші його члени долучаються до активних дій. Водночас авторка уникає дидактизму, даючи змогу читачеві розпізнати справжнє добро – інтуїтивно, без моралізаторства.
«Сніжний Ізюм»
Аліна Дихман
«Видавництво»
Дебютний роман Аліни Дихман – історія, у якій біль переплітається з любовʼю, а шал війни – із заглибленим спокоєм природи. Узагалі цей текст приємно вражає здатністю авторки говорити про складні речі, навіть тригери, виважено. «Сніжний Ізюм» хоч і позиціюється як книжка для підлітків, їй місце, скоріше, у категорії coming-of-age fiction. Навіть не тому, що головній героїні, Мірі, двадцять вісім років. Роман порушує теми, говорить мовою образів, що будуть цікаві й дорослим читачам.
За сюжетом Міра через війну втрачає найкращого друга. Їй, молодій жінці, що не любить читати, дістається на памʼять валіза з книжками. Що з нею робити? Можна, наприклад, відвезти в бібліотеку деокупованого Ізюма. Міра навідується до міста, зажурена, емоційно розхитана, навіть не підозрюючи, що біля лісу, звивистої річки, камʼяних баб знайде кохання, дізнається про існування мавок і навчиться боротися із сірістю, що висмоктує світлі емоції. «Сніжний Ізюм» можна назвати романом про дорослішання, романтичним фентезі, але суті це не змінить: в Аліни Дихман вийшла книжка, яка не спекулює на вже затертій темі українських жінок-відьом, розширює географію українською літератури – та й просто дає можливість сховатися від буденних проблем у світлій історії.
«Койот Санрайз та її надзвичайна мандрівка»
Ден Ґемайнгарт
«Крокус», Переклад з англ. Є. Канищевої, О. Подоляка
Американський письменник Ден Ґемайнгарт, відомий своїми зворушливими книжками для підлітків, створив роман-подорож, сповнений теплом, гумором, за допомогою яких автор торкається дуже важливих тем. Зрозумілою для юних читачів мовою, письменник говорить про втрату, не зменшуючи значення дитячих переживань, не применшуючи глибини їхніх почуттів.
Койот Санрайз – дванадцятирічна дівчинка, яка разом із татом уже п’ять років живе в переробленому шкільному автобусі. Але одного дня вона вирушає на інший край країни, щоб урятувати щось дуже важливе зі свого минулого. Ця подорож змінює все. Дорогою до Койот і її татуся приєднуватимуться незвичайні попутники – кожен із власним болем і надією… Роман Дена Ґемайнгарта став лауреатом нагороди Oregon Spirit Book Award, увійшов до переліку Top Ten Best Fiction for Young Adults за версією Американської бібліотечної асоціації, а також отримав відзнаку School Library Journal і Kirkus Reviews як одна з найкращих книжок 2019 року для молоді. Це книжка для читачів від 12 років – про сміливість бути вразливим, про те, що сум і надія можуть їхати поруч в одному автобусі. І про те, що в серці завжди лишається місце для чогось нового, навіть після великої втрати.
«Дівчина, яка впала під море. Сувій дракона»
Аксі О
READBERRY, Переклад з англ. Я. Лебеденка
Роман Аксі О, американської письменниці корейського походження, подає феміністичне переосмислення корейської народної казки, головна героїня якої, шістнадцятирічна Міна, вирішує змінити долю – свою та свого народу. Книжка стала бестселером The New York Times, була номінована на Goodreads Choice Award 2022 у категорії Young Adult Fiction. За сюжетом роману, призначеного для читачів від 13 років, Міна добровільно кидається в море замість коханої дівчини свого брата, яка мала стати жертвою Морському богу. Але, потрапивши до Царства духів, головна героїня книжки дізнається, що сам Морський бог спить, скутий прокляттям, і саме їй доведеться пробудити його, щоб зупинити руйнівні шторми…
Аксі О створює багатошарове фентезі, у якому сплітаються корейський фольклор, поезія і яскраві емоції. «Дівчина, яка впала під море. Сувій дракона» розповідає про боротьбу за свободу, як зовнішню, так і внутрішню, про здатність обирати навіть у світі, де за тебе вже вирішили. В авторки вийшла філософська притча про дорослішання, надію, любов до ближнього як вищий прояв людяності.
Джерело: 14 новинок, які можна придбати на Книжковому Арсеналі
