Між Європою і США
Беззаперечним лідером упродовж кампанії видавався ультраправий кандидат, очільник партії AUR Джордже Сіміон. У першому турі він здобув понад 40 % голосів, тоді як Нікушор Дан — трохи більше ніж 20 %. Місія для умовно проєвропейського табору, уособленого кандидатурою Дана, здавалася майже неможливою: за два тижні фінального етапу кампанії потрібно було скоротити відрив на 20 %.
Джордже Сіміон виступає з промовою перед оголошенням результатів екзитполу другого туру президентських виборів в Бухаресті, 18 травня 2025 року.
Румунські експерти прогнозували, що переламає ситуацію лише рекордна явка — і вона була: у другому турі її показник сягнув близько 65 % і виявився найвищим за останні 20 років. Численніше голосували лише в 1990-х, під час перших вільних виборів по комуністичному режимі. І саме цей фактор, очевидно, відіграв вирішальну роль у перемозі Нікушора Дана.
Багато інтелектуалів й аналітиків публічно заявили, що, обравши проєвропейського кандидата такої критичної для держави миті, румуни фактично вдруге підтвердили Договір про приєднання Румунії до Європейського Союзу.
Ультраправого кандидата Джордже Сіміона, який посів друге місце, сприймали як умовно проросійського, хоч в останні тижні кампанії він зробив кілька заяв про намір будувати «вільний світ під американським лідерством». А втім, Сіміон ототожнював себе не стільки з демократичними принципами американської політики, скільки з персоною нинішнього лідера США — Дональда Трампа. Він відверто копіював його риторику, антиєвропейськість і — як наслідок — латентну симпатію до Росії. Така позиція не могла не стривожити значну частину румунських виборців і, безумовно, сусідні країни.
Але румунський контекст полягає ще й у тому, що Румунія та Сполучені Штати уклали договір про стратегічне партнерство, а Бухарест є однією з ключових опор США у Східній Європі. Тож кандидата з трампівською риторикою не сприймали як відверту загрозу. Це було радше зручне перекручення, ніж осмислена позиція. Ще й нівелювало певним чином озвучування ним позицій, у яких зацікавлена в першу чергу Росія.
Голосування на виборчій дільниці в селі Мандра, що поблизу Фаргаса, під час другого туру президентських виборів у Румунії, 18 травня 2025 року.
Попри це реальність полягає в тому, що справжніми гарантами таких документів є не персоналії, як-от президент США чи президент Румунії, кого б не обрали, а спільні цінності, підтверджені практичною співпрацею. І жодним чином не зловживанням стратегічними поняттями заради посилення особистої влади чи приходу до неї.
І таким прикладом показового зловживання стала, зокрема, ситуація зі скасуванням Штатами безвізового режиму для румунів — крок, за який Сіміон, не моргнувши оком, подякував у агітаційному відео. І це лише вершина айсберга: його подальша критика Франції, президента Емманюеля Макрона, обіцянки позиціювати Румунію як нейтральну щодо війни в Україні — усе це продемонструвало, що в якійсь точці інтереси нинішніх лідерів США та Росії зійшлися.
А впродовж усієї кампанії за Сіміоном стояла потужна ультраправа інформаційна мережа, що діяла в тісному синхроні з російськими пропагандистськими ресурсами. Усі вони тягли свого кандидата до перемоги буквально за вуха. Тож так звана проамериканська позиція Сіміона виявилася румунським трампізмом — вигідним лише тим, кого американська журналістка Енн Еплбаум влучно назвала Autocracy Inc. — «Автократією Інкорпорейтед».
Тож його потенційна перемога могла б означати, з одного боку, ізоляціоністський поворот Бухареста у відносинах з Європейським Союзом, а з іншого, загрозу для України, адже Румунія ризикувала перетворитися на державу, що саботує спільні європейські рішення, особливо там, де позиції Вашингтона і Брюсселя розходяться. І озвучене Сіміоном ставлення до агресії Росії проти України є яскравим прикладом.
Мітинг прихильників Нікушора Дана в Бухаресті, 19 травня 2025 року.
Тож поки Європа, шокована холодним душем ще Мюнхенської конференції, намагається зібратися в дипломатичні коаліції, щоб, наприклад, забезпечити місце за майбутнім столом переговорів по завершенню війни в Україні на умовах міжнародного права та справедливого миру, адміністрація Трампа обирає іншу стратегію — політику «умиротворення жертви» та повернення до бізнесу «як за мирних часів». За цих обставин роль Румунії критично важлива. І саме про це, до речі, говорила кореспондентка LB.ua з новообраним румунським лідером у перші години тієї історичної ночі.
На запитання, орієнтуватиметься його адміністрація більше на Брюссель чи Білий дім, Нікушор Дан відповів, що має намір проводити «збалансовану проєвропейську політику», а допомога Україні «має бути продовжена». Але нині збалансована європейська політика та внутрішньо стабільна Румунія — це і є найкраща допомога, яку Україна може отримати від Бухареста.
Система на службі чи служба системі
Нікушор Дан, чинний мер Бухареста, балотувався на президентських виборах як незалежний кандидат, хоча є співзасновником партії «Союз порятунку Румунії» (USR). Однак цього разу партія підтримала іншу кандидатку — Елену Ласконі, яка минулого року вийшла до другого туру разом із сумнозвісним Келіном Джорджеску.
Коли Конституційний суд скасував результати першого туру, Ласконі не відмовилася від амбіцій позмагатися за крісло президента. Проте її тодішній дивовижний результат, як з’ясувалося, був не так проявом підтримки, як виразом страху частини суспільства перед потенційною перемогою Джорджеску. Це підтвердили й нинішні вибори, де за Ласконі проголосували менш як 3 % виборців.
Передвиборча агітація Елени Ласконі.
Ця ситуація фактично добила партію, яка й без того не входила до більшості й щоразу демонструвала неспроможність до діалогу з іншими політичними гравцями, перетворюючи будь-яку взаємодію на пінг-понг звинувачень. Тож Нікушор Дан зі самого початку опинився без підтримки соратників — і все одно переміг.
Ситуація в парламенті за результатами виборів, що відбулися також минулого року, на тлі всього цього формально стабільна. Парламентську більшість наразі становлять дві так звані системні партії: Соціал-демократична (PSD), Націонал-ліберальна (PNL) — і Демократичний союз угорців Румунії (UDMR).
Поразка єдиного кандидата від урядової коаліції Кріна Антонеску стала беззаперечним політичним вироком: вона засвідчила, що парламентська коаліція не має реальної електоральної підтримки, коли йдеться про голоси виборців. Тож попри будь-які угоди на папері, політична реальність свідчить, що питання переформатування більшості є лише питанням часу.
Після програшу Антонеску у відставку подав і прем’єр-міністр Марчел Чолаку. Обов’язки голови уряду тимчасово виконує міністр внутрішніх справ Каталін Предою. Президент Дан уже натякав, що планує провести консультації з усіма політичними силами. Серед кандидатів на посаду прем’єр-міністра він розглядає тимчасового виконувача обов’язків президента Румунії Іліє Баложана, представника Націонал-ліберальної партії, який очолює Румунію до офіційної інавгурації Нікушора Дана.
Мер Бухареста Нікушор Дан святкує свою перемогу після оголошення перших результатів екзитполів у Бухаресті, 19 травня 2025 року.
Ще одним ризиком, якого Румунія поки що уникла, обравши Нікушора Дана, стали дострокові парламентські вибори — саме на них неодноразово натякав Джордже Сіміон. А втім, сучасна Румунія має за плечима складний досвід інституційних конфліктів, і ситуація, в якій нині опинився Нікушор Дан — без власної партійної сили за спиною, також може виявитися непростою.
Подібна ситуація виникла в новітній історії Румунії з президентом Траяном Бесеску (як і Дан, свого часу він був мером Бухареста), котрого відсторонили від посади внаслідок серії політичних маневрів тодішнього премʼєр-міністра Віктора Понти — того самого, який балотувався й на нинішніх президентських виборах.
Тоді, як і зараз, дві системні партії утворили парламентську більшість. Спершу це дало їм змогу висловити вотум недовіри урядові Міхая Унгуряну, близького соратника Бесеску. Після цього уряд очолив Понта, і саме з цього моменту почалося жорстке протистояння між прем’єром — представником системи (Соціал-демократичної партії) — і президентом, який не мав потужної політичної підтримки.
Конфлікт між двома гілками влади розгорівся навколо питання, хто має представляти Румунію на засіданнях Європейської ради: парламентська більшість підтримала Понту, тоді як Конституційний суд став на бік Бесеску, підтвердивши, що саме президент виконує ключову зовнішньополітичну функцію, зокрема і в діалозі з Європейським Союзом.
У 2012 році за ініціативи уряду Понти розпочали процедуру імпічменту — і саме тоді країна вперше опинилася на межі глибокої інституційної кризи з відвертою загрозою для незалежності судової влади та демократичного ладу загалом.
Самотня надія
Тож після історичного голосування, яке принесло Нікушору Дану перемогу, він як президент залишається без власної парламентської сили й без притулку в старій системі — і ця ситуація, як показує румунський досвід, потенційно небезпечна. Нікушор Дан втілює політичну надію, але проблема в тому, що ця надія самотня і таке становище часто перетворюється із сили на вразливість.
Мер Бухареста Нікушор Дан святкує перемогу після оголошення перших результатів екзитполів у Бухаресті, 19 травня 2025 року.
Перший варіант подальших події повʼязаний із загостренням інституційного протистояння. Оскільки парламент і президент представляють дві паралельні реальності, перемога Дана не інтегрує його в систему, оголюючи слабкість. І якщо системні партії знову спробують отримати підконтрольний собі уряд, це буде прямий виклик президентові. Якщо ж Дан спробує діяти самостійно — без підтримки більшості, його чекає шлях Траяна Бесеску.
Напруженіший сценарій спроби реваншу системних партій. PSD і PNL, попри розгром у першому турі, можуть об’єднатися навколо тактики саботажу: ключові ініціативи президента блокуватимуть, повноваження перетягуватимуть, з формуванням нового уряду зволікатимуть — така собі холодна війна.
Ну і по-третє, ультраправі, незважаючи на програш Джордже Сіміона, нікуди не зникають. AUR і Сіміон не просто поступилися — вони мобілізували свою аудиторію і залишаються в полі як фактор вуличного тиску. Ба більше: тепер їхній шлях опирається на ідеальний сюжет й ідеальний наратив: з одного боку — системні партії, які втратили обличчя, з іншого — «елітний» Дан, який не має м’язів, щоб діяти проти таких, як вони, і «глибинний народ».
Мітинг прихильників Нікушора Дана в Бухаресті, 19 травня 2025 року.
Джерело: Популізм не пройшов. Чого тепер чекати від політики Румунії?
