Перші кроки реформи
Реформу пенітенціарної системи України не потрібно починати з нуля — і це важливо. Уже вдалося досягти помітного прогресу. Десять років тому засуджений в українській колонії здебільшого просто відбував покарання. Активна підготовка до звільнення починалася за кілька місяців до виходу на волю. Очікувано, що така модель майже не впливала на рецидиви. Багато хто повертався у колонії, бо просто не бачив іншої моделі життя: їжа, дах, звичний режим — навіщо щось змінювати?
Сьогодні все значно краще. Нинішня система намагається працювати на людину з першого ж дня її перебування в установі. Вже у дільниці карантину та розподілу стосовно засудженої особи проводять оцінку ризиків вчинення повторного кримінального правопорушення, з нею починають працювати психологи, складається індивідуальна програма ресоціалізації. Визначаються криміногенні потреби: залежності, проблеми з агресією, освітою, соціальними зв’язками — і призначаються відповідні корекційні програми. На сьогодні таких програм діє вже 12, і вони охоплюють широкий спектр проблем.
Також за останні роки суттєво покращилися можливості засуджених щодо навчання. На базі виправних колоній працюють професійно-технічні училища. В’язні можуть отримати диплом, скласти ЗНО, пройти курси в комп’ютерних класах. За бажанням — офіційно працевлаштуватися. Частина установ виготовляє продукцію для оборонного комплексу: маскувальні сітки, військову форму, комплектуючі для техніки тощо.
Розширено механізми підтримання зв’язку засуджених з рідними: окрім побачень, дозволені й телефонні дзвінки та навіть відеоконференції. Це не просто гуманна опція — це робота на зниження ризиків повторних злочинів. Людина, яка зберігає соціальні зв’язки, має набагато вищі шанси повернутися до нормального життя після звільнення.
Також в установах виконання покарань триває поступове оновлення умов. Стара модель “бараків” із дво-триповерховими ліжками змінюється на індивідуальні койко-місця з “екранами”, які створюють мінімальний особистий простір. Покращується харчування: замість кількості грамів — акцент на калорійність і поживність.
Орієнтир на європейські стандарти
Незважаючи на помітні зрушення, реформа далека від завершення. Саме зараз важливо зосередитися на подоланні глибоких системних проблем, що перешкоджають її ефективному оновленню. Першочерговим кроком на цьому шляху має стати ухвалення закону “Про пенітенціарну службу”. Хоча відповідний законопроєкт уже існує, його було подано на розгляд Верховної Ради України ще у 2021 році, тож, нині він потребує суттєвого доопрацювання з урахуванням актуальних викликів.
Ще один важливий аспект — орієнтація на європейські стандарти утримання засуджених. На практиці між задекларованими принципами та реальністю існує суттєвий розрив. Зокрема, складним і досі невирішеним питанням залишається площа камери, що припадає на одну особу. За європейськими нормами це – щонайменше 4 м² на особу. В Україні — часто 2–2,5 “квадрати” та умови, які важко назвати такими, що відповідають санітарним мінімумам. Особливо критична ситуація спостерігається у СІЗО, де люди роками чекають на вироки в умовах, далеких від гуманності. Звісно, там цю проблему намагаються певним чином вирішити – роблять ремонти, намагаються покращити санітарні умови, проте старі будівлі та занепала інфраструктура стають на заваді.
Крім того, в українських установах виконання покарань досі відсутні чіткі стандарти щодо освітлення, вентиляції, якості денного світла тощо. Більшість показників оцінюється “на око” і здебільшого — для формальної звітності. Натомість у країнах ЄС такі параметри унормовані до дрібниць. Наприклад, у Німеччині встановлено мінімальний рівень освітленості у 300 люменів у житлових приміщеннях, у Нідерландах обов’язкова площа вікна — не менше 10% площі камери, а у Франції діють нормативи щодо мінімального рівня вентиляції — 30 м³ свіжого повітря на людино-годину. Регулярний контроль за дотриманням таких стандартів здійснюють незалежні інспекції.
Тож, Україні потрібно не зволікати з розробкою та ухваленням чітких національних стандартів, які б регламентували всі сфери життя у місцях несвободи — від житлових умов до соціально-виховної роботи. Європейські партнери наголошують: без деталізації стандартів на рівні законодавства реформу не завершити, а рівень позовів до Європейського суду з прав людини – не зменшити. Це, своєю чергою, також лягає великим тягарем на бюджет країни.
Нестача персоналу та ізольована медична система
Ще один виклик — нестача персоналу. Зараз кількість фахівців в установах відбування покарань прив’язана до кількості засуджених. І це призводить до абсурдної ситуації: один психолог може працювати із 300 засудженими. Такий підхід — не просто неефективний. Він знецінює всю реформу. Щоб люди змінювалися, необхідно створювати для цього умови. Законопроєкт №5293 “Про пенітенціарну систему” частково враховує нові підходи до обрахунку персоналу, але досі не дає чітких відповідей на головне питання: як це реалізувати на практиці?
Охорона здоров’я у пенітенціарній системі залишається ще однією слабкою ланкою. Попри те, що Центр охорони здоров’я було створено ще у 2017 році, ефективність його роботи й досі викликає дискусії. Медичні установи в колоніях, замість того, щоб інтегруватися в систему МОЗ, часто залишаються ізольованими, з власною логікою і численними проблемами. Лікарі формально підпорядковуються Міністерству юстиції, а не МОЗ, що створює прогалини в наданні медичної допомоги.
Як вирішити цю проблему? Європейські експерти наголошують: охорона здоров’я в установах позбавлення волі повинна бути інтегрована в систему МОЗ. Без цього права людини, зокрема на життя та медичну допомогу, залишатимуться лише деклараціями. Туберкульоз, гепатит чи психічні розлади не зникають за колючим дротом — вони поширюються разом із людьми, повертаючись у суспільство.
Пенітенціарна реформа: від стратегії до дії
Отож, для подальшого розвитку пенітенціарної системи України важливо не лише зберігати прагнення до змін, а й поступово переходити до реалізації конкретних рішень. Затверджена Урядом “Стратегія реформування пенітенціарної системи до 2026 року” є важливим кроком у цьому напрямку. Вона визначає конкретні завдання та механізми для досягнення європейських стандартів, включаючи модернізацію умов утримання, професійну підготовку персоналу та покращення медичного обслуговування. Однак для того, щоб ця Стратегія стала реальністю, потрібні не лише законодавчі ініціативи, а й належне фінансування та координація між різними державними інституціями, громадянським суспільством. Ще одним важливим кроком до наближення пенітенціарної системи України до європейських стандартів є включення її розбудови в Дорожню карту євроінтеграції України (Розділ 23 “Судова влада та основоположні права”).
Реформа пенітенціарної системи – це не лише про гуманізм. Це — про ефективність, безпеку і про те, яким буде майбутнє суспільство. Людина, що виходить з місць несвободи з професією, вирішеними особистими проблемами (вмінням контролювати свою поведінку, припиненням вживання психоактивних речовин тощо), планом на майбутнє — це не тягар, а скоріше актив для відбудови країни.
Джерело: Від покарання до можливостей: шлях до нової пенітенціарної системи України
