«Усе пропало! Захисники крадуть огірки і йдуть у біси»: росія знову намагається ліпити злочинців із військових ЗСУ

У російських пропагандистів — нове захоплення.

Замість того, щоб розгрібати реальну кримінальну статистику в себе вдома, вони з ентузіазмом вигадують «криваві драми» за участі українських військових. Аби тільки хоч трохи сколихнути довіру нашого суспільства до ЗСУ.

Ні, ворожі танки вже не пройшли, ракети — теж дедалі частіше потрапляють у свої власні сараї, тому в хід іде інша зброя — фейк. Цього разу на повну котушку намагаються нав’язати наратив: мовляв, українські військові — це не герої, а злочинці, які у перерві між боями нібито влаштовують п’яні бійки, вбивства, грабежі і домашні тиранії.

Сценарії для пропагандистів пише, мабуть, якийсь пʼяний фанат кримінальних серіалів 90-х

Ось приблизні «шедеври» кремлівських сценаристів:

• «Військовий ЗСУ зарізав дружину, бо не дала йому пляшку».
• «Повернувся з фронту — влаштував різню у під’їзді».
• «Захисник України напав на пенсіонера за консерви».

І далі по списку. Структура у кожного фейку однакова, як маршрутка з Дарниці: починається з реального факту про побутовий конфлікт десь в Україні, далі до цього приписується «військовий у відпустці», додається трохи крові, алкоголю і — вуаля! — у заголовках: «ЗСУ перетворились на загрозу».

А тепер уявіть: країна, де мобіки вбивають одне одного за «пахлаву», вчить нас моралі

Давайте будемо чесні. Війна — це виклик не лише фізичний, а й моральний. І, звісно, як і в будь-якому великому колективі, серед сотень тисяч людей можуть траплятися поодинокі проблемні випадки. Але що робить російська пропаганда? Вона бере один виняток — і малює з нього правило. Всі — бандити, всі — вбивці, всі — небезпечні. І головне — українські.

І як же приємно спостерігати цю істерію з боку. Тому що поки наші хлопці та дівчата щодня стоять на смерть, їх намагаються очорнити ті, хто сам досі не в змозі назвати війну війною. Комедія в трьох актах.

І ще трошки про війну — на рівні кухні і телевізора

Ці фейки розраховані на емоцію. Особливо — у тилу. Бо кожен українець щодня живе на нервах, боїться за близьких, переживає війну на своїй глибині. І тут — «новина»: десь хтось у формі нібито щось накоїв. А далі запускається ланцюг: «вони всі однакові», «всі повернуться і нас переріжуть», «не буде з ким жити».

Ось у чому ціль. Не просто образити воїнів. А викликати страх. Розділити тил і фронт. Змусити нас боятись один одного.

Спойлер для кремля: не вийде

Тому що ми знаємо: ЗСУ — це не просто армія. Це частина нашої родини. Це наші брати, сестри, друзі, діти. Ми бачимо їх в очі. Ми проводжаємо їх на війну — і зустрічаємо на вокзалах зі сльозами. Ми знаємо, як вони живуть. І як помирають. І ми не повіримо у дешеву макулатуру про «масові вбивства з відпустки».

Бо правда — на нашому боці. А правда, як відомо, має одну цікаву особливість: вона не потребує фейків, щоб жити.