Ігор Ліскі
Ідея суспільного договору — не про абстрактну політичну філософію. Це про те, як ми домовляємося жити разом, як відбудовуємо країну, як будуємо економіку, у якій захочеться залишатись, працювати, народжувати дітей. Держава — це апарат, який утримується для суспільства, для його розвитку. Усі Сили оборони утримуються коштом платників податків. І дискусія у світі про майбутнє України стосується ще й того, чи зможемо ми утримувати армію, якими будуть податки, як зробити їхнє адміністрування прозорим. Це не про гасла. Це про базове: як ми домовляємося жити разом. І тут головне слово — довіра.
У нас є історичне травматичне минуле, у якому держава не раз виявлялась або безпорадною, або недружньою до своїх громадян. Бізнес не виняток. У мене за останні роки було чимало емоційних, але й конструктивних зустрічей з податковою. Я і мої партнери інвестуємо у виробництво пакування, у переробку меду, у відновлювану енергетику, у створення нових індустрій. Це десятки мільйонів доларів податків, тисячі робочих місць. І водночас тисячі викликів, пов’язаних з прогнозованістю, якістю адміністрування, блокуванням накладних чи різкими змінами в законодавстві.
Відновлення України — це не лише про інфраструктуру, дороги, школи чи лікарні. Це про перезапуск самої логіки взаємин між державою, бізнесом і суспільством.
Кав’ярня в Києві після обстрілу.
Бізнес — це співавтор змін
Як підприємець маю достатньо досвіду, щоб сказати відверто: система оподаткування в Україні надто часто працює не на розвиток, а на виживання. Ми інвестуємо десятки мільйонів доларів у виробництво, переробку, енергетику. І водночас стикаємося з блокуванням накладних, різкими змінами правил гри, тиском. У таких умовах бізнес живе не в ринку, а в стресі. І якщо держава хоче бачити бізнес як партнера, це потрібно міняти не у звітах, а в підходах.
Так, я бачу позитивні зміни: податкова демонструє готовність до діалогу, з’являються консультаційні сервіси, лунають правильні меседжі від керівництва ДПС. Така відкритість — це дуже позитивна динаміка, але бізнесу в надскладні часи потрібно більше і швидше.
Мені імпонує позиція нинішнього керівництва ДПС. В інституції з’являється обличчя, адже тепер бізнес і суспільство розуміє, хто керує податковою. Особиста відповідальність надважлива для формування довіри. Уперше за багато років я бачу не лише публічні обіцянки, а й дії: скорочення частки заблокованих накладних, створення консультаційних центрів, живий діалог з підприємцями, навіть у складних сферах, як-от агро або медова галузь. Як на мене, правильні сигнали про справжні кроки до нової моделі взаємодії, де бізнес не ворог, а партнер.
Ми не вийдемо на якісний рівень, якщо не будемо чесно говорити про суть проблеми. Бізнес не хоче преференцій — бізнес хоче передбачуваності. Якщо правила гри змінюються щомісяця, якщо адміністрування непояснюване, жоден інвестор не залишиться надовго.
Довіра — це економіка
Успішна економіка тримається на довірі. Не на податковому контролі, не на примусі. На впевненості, що твоя податкова декларація не стане інструментом для тиску. Що інвестиція в Україну — це не гра в рулетку, а виважене рішення, яке здобуде підтримку держави.
Ми зможемо відновити країну, якщо бізнес матиме гарантії зрозумілих і прозорих правил взаємодії з державою. Ти створюєш робочі місця, платиш податки, залучаєш інвестиції, створюєш глобальні бренди, донатиш, волонтериш, а держава повинна гарантувати прозорі дії, безпеку, стабільний і виважений діалог.
І такий підхід не може бути написаний законотворцем. Це про інший ціннісний рівень, його має реалізовувати вся країна. Військові, які захищають нашу незалежність. Підприємці, які інвестують у майбутнє. Освітяни, які формують наступне покоління. Громадяни, які кожного дня обирають не виїжджати.
Ми мусимо навчитися суб’єктності, інакше все визначать за нас
Сьогодні Україна стоїть перед жорстким вибором. Ми будуємо власну візію економіки, держави, суспільства чи повністю стаємо ресурсом у чужих планах. І тут не тільки про якісь умовні правила гри, мова про виживання нації.
Поки ми дискутуємо, якою має бути країна після перемоги, інші вже рахують, скільки мільйонів працездатних українців залишаться за кордоном. Хто контролюватиме відновлення. Хто отримуватиме ринки. У світі завжди є план А, В і С, і не всі вони передбачають сильну, суб’єктну Україну. Часто здається, що успішна Україна потрібна лише українцям.
Наш план має бути простим: створити таку країну, в яку хочеться повертатись. Не тому, що когось змусили. А тому, що є віра: тут можна жити гідно, розвиватись, будувати. І це можливо лише тоді, коли кожен — від найменшого бізнесмена до податківця чи правоохоронця — розуміє свою частину договору.
Саме тут важливо шукати ту саму золоту середину, про яку згадував пан Руслан (Руслан Кравченко, голова ДПС. — Ред.), — між фіскальними завданнями держави і життєздатністю економіки. Я переконаний: зміни мають відбуватися не лише на рівні механік — вони мають виходити з нової візії. Податкова — це не каральний орган. Це інституція, яка має забезпечити справедливий обіг грошей у суспільстві. Ми платимо податки не тому, що боїмося покарання, а тому, що віримо: ці кошти підуть на армію, медицину, освіту, критичну інфраструктуру. Це суб’єктна позиція громадян держави. Це фактично ознака дії нового суспільного договору.
Бізнес сьогодні — це не лише про прибуток. Це про відповідальність, про ризик, який ми беремо на себе у складні часи, про віру в цю країну. Я не маю наміру перекладати відповідальність тільки на державу. Але я вимагаю прозорості, передбачуваності і поваги. Бо без цього нова країна не буде ні інноваційною, ні конкурентною, ні стабільною.
Зараз час відповідального лідерства. З усвідомленням своєї ролі для країни, бо часто цього немає. Можливо, ідея сплати податків співробітниками особисто дасть конкретне усвідомлення, скільки насправді із заробітної плати людина віддає державі, змусить кожного замислитися й направду вважати себе її господарем.
Ми маємо унікальний шанс змінити модель. Замість системи недовіри побудувати систему співпраці. Замість взаємної підозри створити спільну мету: сильну Україну, із сучасною економікою, з інституціями, які не ламають, а будують. Це і є справжня реформа. Не технічна, а цілком ментальна.
(Від редакції: Цей текст є фактично розширеною вступною промовою, яку Ігор Ліскі виголосив, відкриваючи чергове засідання «Нової країни» за участю голови Державної податкової служби Руслана Кравченка. Цього разу дискусія проходила у форматі публічного інтерв’ю. Незабаром його опублікують на LB.ua.)
Джерело: Суспільний договір довіри. Чому без нього ми не збудуємо нову країну
