Яшміна й Малгожата – зведені сестри, які після 24 лютого 2022 року сідають в автівку й вирушають із Польщі в Україну, щоб урятувати пораненого батька-волонтера. Фільм у жанрі роуд-муві зняв 59-річний польський режисер Лукаш Карвовські.
Головні ролі зіграли польські акторки Кароліна Жепа й Діана Замойська, а також українці: володар премії BAFTA Сашко Рудинський («Камінь, ножиці, папір») та Ірма Вітовська («Мої думки тихі»). Знімання проходили в Києві й області (Бородянці, Бучі, Погребах, Дмитрівці та Білогородці), а також у Чернігові й Харкові. Окремі ролі виконали місцеві жителі, це, зокрема, люди на автовокзалі, жіночки, які продають фрукти на початку фільму, сусіди героїв й інші перехожі, які погодилися на знімання.
«Дві сестри» – це українсько-польська відповідь на оскароносний фільм «Справжній біль» (A Real Pain) із Джессі Айзенбергом і Кіраном Калкіним, а також один із перших художніх фільмів, який зняли після початку повномасштабного вторгнення в Україні. Віледж поставив пʼять запитань режисерові фільму Лукашу Карвовські про його нову стрічку – ось, що він відповів.
Обережно: у матеріалі є спойлери про фінал фільму «Дві сестри»
Чому поляки знімають кіно про українців
Я думав про такий початок [у нічному клубі в Польщі] зразу ж, як почав працювати над фільмом – хотів почати з мирного життя двох головних персонажок у Варшаві [щоб створити контраст]. Хотів почати з чогось буденного, але водночас особливого, – не супермаркету, а техно-клубу. Але хоч це й перша сцена фільму, ми зняли її останньою – я вирішив, що спочатку потрібно поїхати в Україну й побачити, чи вийде в нас узагалі зняти те, що ми запланували, а вже потім повернутися в Польщу.
Ідея зняти кіно про війну проти України зʼявилася майже одразу після 24 лютого 2022 року, бо в Польщу виїхала велика кількість українських біженців. Тоді це було, та й зараз є, досить серйозне для Польщі явище. У нас була вже непотрібна порожня квартира після знімань іншого фільму, але власник виставив хорошу ціну, тому ми залишили її ще на рік. І вже за три-чотири дні після старту повномасштабної війни до нас приїхали діти й жінки з Кривого Рогу. Це був дуже щемкий і страшний момент навіть для нас у Польщі, бо ми навіть уявити не могли, що вони пережили. Я собі подумав: прихистити людей – це правильно, та й грошей через низьку оренду багато не забере. Здається, усього там проживали 28 жінок і дітей. Тоді й зʼявилася ідея кіно. А потім я випадково зустрів продюсерів кіностудії Film.ua на Каннському кінофестивалі й показав їм ідею – вони оцінили й пішло-поїхало.
Усі українські актори, які зіграли у «Двох сестрах» – Саша Рудинський, Марина Кошкіна, Ірма Вітовська, Михайло Жонін, Віталіна Біблів й інші – напрочуд талановиті. Це честь – працювати з ними. Сашко Рудинський зовсім не схожий на персонажа з фільму, бо насправді він освічений чоловік із гарною англійською мовою – тож буквально ніякого звʼязку між ними. Він зіграв трохи божевільного, трохи пʼяного чоловіка, який переживає через те, що його брат воює, а він – ні.
Чи відчувають у Польщі, що війна може прийти до них
Польща прямо зараз украй розділена, але я переконаний, що більшість усе ж розуміє, навіщо підтримувати Україну, – бо вона стоїть і бʼється зокрема й за нас. Якби Україна не билася, зброю в руки довелося би брати нам. Зовсім не велика частина поляків вважає інакше. Водночас поляки мають памʼятати свою історію й участь у ній росіян. У 1989 році росіяни тільки почали виводити з Польщі свої війська, залишивши воєнні бази й велику кількість зброї. А до цього Польща була окупована й розділена між СРСР і Німеччиною, Варшава була зруйнована вщент, а тисячі людей загинули. Тому так, ми памʼятаємо. Зараз чудова нагода для України й Польщі, щоб стояти разом і допомагати одна одній, попри всі історичні незгоди. Зараз не час для цього, бо ми маємо протистояти спільному ворогові.
Ми вдячні в Польщі, що українці приїжджають і беруться за різні види робіт, бо українці розумні, кмітливі, працьовиті, швидко вчать мову. Тому в Польщі так багато бізнесів, які відкрили українці, й де тепер працюють поляки, і навпаки. Моя донька недавно найняла на роботу жінку з України, і це чудово. Ми допомагаємо, але також й отримуємо, бо всі податки йдуть у наш державний бюджет. Ті, хто не підтримують [допомогу для українців], просто не розуміють. Недостатньо знають, про що говорять, або погано стежать за тим, що відбувається у країні.
Про знімання на Київщині та Харківщині
Я приїздив до України для скаутингу локацій і роботи з українським сценаристом ще до початку кастингу. Тобто я більш-менш розумів ситуацію, тож не так нервував щодо безпекової ситуації у країні. Але наші акторки (Кароліна Жепа й Діана Замойська), а також інші члени команди ще не були в Україні після 24 лютого 2022-го й переживали більше. Ми вирішили, що поїдемо машиною [щоб мати можливість маневрувати, на відміну від поїзда] з Польщі й аж до Києва. Коли ми прибули до української столиці, то зрозуміли, що нас оточують лише друзі. Тоді [у серпні 2022 року] було багато повітряних тривог, але не так багато обстрілів, принаймні по Києву.
Це перший художній фільм, який зняли в Україні після повномасштабного вторгнення РФ. Імовірно, небезпечних моментів було значно більше, але ми про них не знали, бо нас підтримувала тероборона, армія й українські продюсери [які вирішували безпекові питання]. Напередодні Дня Незалежності були чутки, що Росія може вдарити по Києву, тож разом із продюсером Сергієм Демидовим вирішили, що в цей день працюватимемо за межами міста. Тобто ми були доволі обережні. Небезпечніше було в Харкові, де ми також знімали. Ми поїхали туди маленькою групою й добре чули під час знімань, як працює ворожа артилерія – таке відчуття, що десь на 10 кілометрів від нас. Це, мабуть, був найекстремальніший момент для знімальної команди.
Чому саме роуд-муві
Коли я почав знімати «Дві сестри», то шукав справжню історію. Втім, не хотів робити її настільки персональною [щоб вона була документальною]. Це запитання, яке я ставлю собі зараз: «Чому я не взяв чиюсь реальну історію?» Зараз я маю відповідь. Я не знав, що ми побачимо в Україні, коли туди приїдемо, і чи зможемо ми зняти те, що задумали. Тому я взяв справжні історії, але подав їх як художнє кіно. Щоб не вийшло так, що ми заявляємо про реальність історії, але не можемо втілити це в життя через ті ж обстріли.
Звідси й ідея робити кіно в жанрі роуд-муві – я хотів показати двох польських дівчат, які не зовсім розуміють, що відбувається, і крок за кроком рухаються ближче до небезпеки, місць бойових дій. Тобто фільм стартує з нічного клубу в Польщі, а далі – зростання небезпеки з кожною локацією: нервова подорож в Україну, потім перші згорілі російські танки, далі – зруйновані будинки в Ірпені й урешті Харківщина, де героїні зустрічають російських загарбників.
У фільмі тільки одна емоційно складна сцена разом із російськими окупантами [сцена спроби зґвалтування Яшміни й Малгожати]. Я вирішив не робити нічого критичного, не показувати більше жорстокості, ніж треба [щоб не ретравматизувати глядача]. Тобто це ситуація, яка може жахливо завершитися, і це було насправді, бо росіяни ґвалтували жінок на захоплених територіях.
Про неголлівудський фінал
Я не був упевнений, як завершити кіно, тому зняв додаткові сцени у Варшаві. Минає кілька місяців, Яшміна й Малгожата вдома, у батьківській хаті. Також бачимо чорно-біле фото батька [і розуміємо, що він загинув]. Сестри згадують тата, ностальгують за дитинством і навіть сміються, хоч це й зовсім не весела сцена.
Але потім я вирішив, що це занадто солодко. Це не про справжню війну. Справжня війна – це те, який фінал у кіно зараз, коли все непередбачувано й може закінчитися вмить. Я розумію, що це може збити глядача з пантелику, але це не голлівудська історія. Чи я завжди був упевнений, що загинути має саме Яшміна? Так. Вона трохи більш безрозсудна, і ми це бачимо впродовж фільму. Але було би несправедливо сказати, що це нібито покарання за її нерозважливість.
Джерело: «Дві сестри» – роуд-муві про війну, поляків та українців. Пʼять запитань до режисера
