Тоді й зараз. Неймовірний шлях, який пройшла Україна
Коли я вперше приїхав в Україну, моїм завданням було трансформувати новопридбаний завод, на який мене запросили працювати, шляхом усунення застарілих методів роботи та неефективних процесів.
Сьогодні ж багато процесів стали простішими, досконалішими, прозорішими та ефективнішими. Як на мене, важливу роль в цьому зіграла цифровізація країни.
Зазвичай приватний сектор випереджає державу за темпами й об’ємами цифровізації. Проте не в Україні. І це стосується не тільки сервісу для бізнесів. Навіть банально досвід отримання посвідки на проживання для мене був швидким та приємним. Колись це займало вічність, зараз — лічені хвилини.
Зрозуміло, деякі процеси досі зарегульовані. Проте на власному досвіді скажу, що є багато урядових організацій та посадовців, які готові провести вас через ці складні процеси. Пояснити, що потрібно зробити, як зорієнтуватися. Вони готові допомогти, коли бачать, що ви на перше місце ставите не власну вигоду, а намагаєтеся вести бізнес чесно та ефективно.
Дуже важливі зміни сталися й в підходах до управління, зокрема в бізнесі. Сьогодні бізнес-культура в Україні подібна до найкращих практик, як, наприклад, в Нідерландах чи інших країнах, де мені доводилося працювати.
Також стосунки в організаціях зараз більш горизонтальні. Це великий прогрес і зараз цінується ініціатива. Люди можуть мати різні думки, кожен може висловитися, поділитися ідеями.
Саме такий підхід призводить до інноваційних рішень в бізнесі та промисловості.
Стійкість така ж звична річ, як ранкова кава
Попри велику різницю між країною 20 років тому й сьогодні, в Україну я закохався одразу ж, а Одеса — взагалі зайняла окреме місце в моєму серці, бо тут я зустрів свою дружину й тут в нас народилося двоє дітей. Тому я повернувся працювати в Україну навіть у час війни.
Одразу після повномасштабного вторгнення ми з дружиною почали організовувати підтримку для друзів і родичів в Україні. Я допомагав координувати зусилля інших людей, які шукали притулку. Це був важкий час, сповнений невизначеності та страху, але також і глибокого відчуття єдності та підтримки.
Коли група CRH продовжила свої інвестиції в Україні, це мені особисто додало натхнення та оптимізму щодо того, що ми здатні зробити свій внесок у відновлення країни. Керівництво компанії запропонувало мені можливість повернутися в Україну й допомогти Cemark, що входить до складу групи CRH, використавши мій досвід і знання країни. Я мав й інші пропозиції, але рішення було очевидним. Моя сім’я виїхала до Польщі, а я переїхав в Київ, щоб бути максимально корисним і допомагати розвитку бізнесу.
Я одразу зрозумів, наскільки українці сильні. Наскільки більшою є додана вартість їхньої роботи в порівнянні з представниками інших країн. Українці неймовірно віддані своїй справі. Іноді я кажу, що якби у нас, в Західній Європі, були люди настільки ж віддані, то ми б і зростали швидше. Багато країн звикли будувати прогнози, покладатися на стабільність.
На відміну від колег, я можу не переживати за свою родину й за своїх дітей, адже вони в безпеці. Сам я теж живу на дві країни — Польщу та Україну, маю змогу перемикатися. Більшість такої можливості не мають, проте продовжують працювати, попри стрес, тривоги.
Було багато великих повітряних атак від початку війни. Люди можуть не спати всю ніч, проте наступного дня виходять на роботу. Навряд хтось за межами України може усвідомити та зрозуміти, як все є насправді.
Адже навіть вдома людям доводиться боротися з викликами, яких немає в інших країнах: перебої з електрикою, постійний стрес, хвилювання за рідних та близьких. Проте українці все одно знаходять можливість насолодитися якимись моментами. Навіть, здавалося б, незначними, які раніше вважали нормою.
Звичайно це має свої наслідки, люди втомлюються, стають більш емоційними. Сьогодні хтось один більше пригнічений, завтра це можу бути я, але ми намагаємося підтримувати одне одного. Просто неймовірно бачити, як з’являється свого роду мережа підтримки під час війни.
Українці — неймовірно стійкий народ. Навіть серед хаосу триває повсякденне життя з потужними моментами людяності. Як і багато українців, я навчився пристосовуватися до нових реалій, де стійкість така ж звична річ, як ранкова кава. Щоденна рутина передбачає планування на випадок можливих тривог, відключень, раптової евакуації, але вона також містить в собі спільні трапези, сміх і непохитну підтримку друзів і сім’ї.
Я португалець, і українська культура, як і наша, цінує згуртовані спільноти та має глибоко вкорінене почуття єдності, тож я почуваюся як удома.
Час, що попереду, — це можливість докорінно змінити ситуацію для майбутніх поколінь
Зараз Україна переживає жахливий історичний момент. Проте повоєнний час буде унікальним.
Час, що попереду, — це можливість щось кардинально змінити не тільки для себе, а й для майбутніх поколінь. Це можливість сформувати та перезапустити деякі речі з нуля, використовуючи найкращі світові практики. Та доповнити їх власними, отриманими через важкий досвід, на які вже інші країни будуть рівнятися.
Так, інвестувати в країну у війні це додаткові ризики, проте це той момент, коли йдеться про щось більше, ніж ви самі та ваші інтереси.
Я можу тільки уявити, якщо українці так віддані своїй справі зараз, то як вони будуть підходити до відбудови, коли настане цей момент. Окрім викликів відбудови на повоєнне українське суспільство чекає й багато інших, зокрема інтеграцію ветеранів, людей з інвалідністю. Це буде відновлення не тільки фізичне, а й емоційне.
Є одна річ, яка, на мою думку, може суттєво змінити правила гри для України й українського народу. Це зміна фокусу — з індивідуальних інтересів на суспільне благо. Коли ви починаєте розуміти, яку роль ви можете зіграти для загального блага. Коли ви враховуєте це і спрямовуєте власні дії не тільки для себе, а також для групи, для українців. Це може мати вирішальний позитивний ефект на розвиток країни.
Потенційний вступ України до ЄС також стане каталізатором багатьох змін — від можливості залучати додаткові кошти до оновлень в законодавстві. Наприклад, ми в компанії з 1 січня 2025-го року почали переводити цементну промисловість на європейські норми. Це ті речі, які вже відбуваються на перехідному етапі, і полегшують, наприклад, експорт або імпорт продукції.
Наявність робочої сили буде важливою під час відновлення. Критично важливим завданням для всіх буде повернення людей, які виїхали з України.
Коли б не настала перемога, я знаю, що моя дружина й молодший син повернуться в Київ. І знаю, що моя велика мрія та прагнення — бути частиною відбудови України й докласти максимум зусиль до трансформації країни, люди якої мене надихають.
