З труби на даху Сикстинської капели піднімається білий дим, який свідчить про те, що кардинали обрали нового папу на другий день конклаву у Ватикані, 13 березня 2013 р. Папою Римським був обраний кардинал Хорхе Маріо Берґольйо з Аргентини, архиєпископ Буенос-Айреса.
Як обирають Папу: що сталося на конклаві, там і залишиться
Вважають, що на цю посаду можуть обрати будь-якого охрещеного й неодруженого католика. Проте з 1378 року папами ставали тільки кардинали.
Загалом процедура дуже схожа на те, як її зобразили автори оскароносного фільму «Конклав».
Але доки дійде до виборів, конгрегації мають належно підготувати похорон покійного понтифіка, який відбуватиметься впродовж чотирьох-шести днів, щоб могли попрощатися паломники. Після смерті настає дев’ятиденний період жалоби. Аж тоді встановлюють час проведення виборів між 15 і 20 днями після упокоєння Папи Римського.
У конклаві беруть участь кардинали з правом голосу, тобто ті, які не досягли 80-річчя (новація родом з 70-х років 20 минулого сторіччя). На сьогодні їх 138. Вони збираються в соборі Святого Петра на месу pro eligendo Papa і просять допомоги Святого Духа в обранні нового понтифіка. Потім урочисто під спів Veni Creator заходять до Сікстинської капели, де й відбуватимуться вибори. І хоча сам термін «конклав» означає латиною «під ключем», кардинали між сесіями можуть пересуватися будівлею і виходити на подвір’я, а також обідають у трапезній, де монахині готують і подають їм страви. Але загалом вони залишаються ізольованими від зовнішнього світу (від якого їх охороняє швейцарська гвардія), доки не оберуть наступника престолу.
При цьому складають обітницю мовчання, бо все, що сталося на конклаві, має залишитися на конклаві.
Конклави проводять у Сикстинській капелі, це вид на Сікстинську капелу з купола базиліки Святого Петра
Дев’ятеро кардиналів відповідають за процес голосування. На бланку бюлетеня, який містить напис Eligo in Summum Ponteficem («Я обираю Верховним Понтифіком»), кожен виборець власноруч вписує ім’я того, кому віддає голос. І так, кардинали зазвичай спотворюють почерк, щоб голосування було справді таємним.
Першого дня голосують тільки раз. Зазвичай на цьому справа не закінчується, тож далі голосують по чотири рази на день. Щоб стати Папою, кандидат повинен набрати 2/3 голосів. Якщо ніхто не зміг набрати необхідної кількості голосів, то далі конклав обирає нового понтифіка з-поміж двох, які, так би мовити, пройшли в другий тур — набрали найбільшу кількість голосів на останньому голосуванні. Але кардинали намагаються не затягувати обрання аж так довго. Бо що ж тоді скажуть про Папу, на обрання якого знадобилося стільки часу? Він втратить моральний авторитет. Тому якщо на другий день голосування не дає результату — наприклад, двоє фаворитів не можуть набрати достатньо голосів, кардинали можуть розглянути когось третього.
Так було з обранням Івана Павла ІІ, нині святого Католицької церкви. Він був аутсайдером на виборах 1978 року. Але коли на третю добу конклав не зміг визначитися, кардинали звернули свої погляди на молодого поляка. І його 27-річний понтифікат став одним з найтриваліших і найяскравіших в Католицькій церкві й увінчався канонізацією Папи. Це яскравий приклад того, що ніколи не треба недооцінювати Божу волю.
Перед початком конклаву кардинали моляться у соборі Святого Петра
Рано чи пізно ця вся церемонія має завершитися успіхом. І тоді декан колегії кардиналів (зараз це Анджело Содано) запитає обраного, чи приймає він вибір. У разі ствердної відповіді питають, яке ім’я він обирає для свого понтифікату. І тоді, майже так як у кіно, бюлетені скріплюють ниткою та спалюють — цього разу додаючи спеціальну речовину, яка забарвлює дим, що піднімається з комина Сікстинської капели, у білий колір.
Доки народ на площі Святого Петра радіє, що має нового Папу, новообраний понтифік у так званій Кімнаті сліз одягає облачення (про всяк випадок готують комплекти трьох розмірів): білу сутану, білий стихар, червону пелеринку, білу шапочку (пілеолус) і червону столу (епітрахиль).
Найстарший серед кардиналів-дияконів виходить на головний балкон собору Святого Петра в Римі й виголошує фразу «Annuntio vobis gaudium magnum: Habemus Papam!» (Проголошую вам велику радість: маємо Папу) й додає ім’я та прізвище обраного кардинала та його нове ім’я.
Новий Папа з’являється на балконі базиліки Святого Петра, де уділяє своє перше апостольське благословення «Urbi et Orbi» («Місту та світу»).
Кароль Войтила, Івана Павла ІІ, після обрання його Папою Римським на балконі базиліки Святого Петра, 22 жовтня 1979 р.
Проамериканське лобі і рука Кремля — хто переможе?
Ватикан не тільки столиця католиків усього світу, але й потужний центр державної влади. В історії чимало прикладів, коли слово Папи дорівнювало і навіть перевершувало слово світських лідерів. Причому не тільки в часи Середньовіччя, а й протягом двадцятого століття. Скажімо, саме Папа Йоан XXIII у жовтні 1962 року врятував світ від війни. Він звернувся до лідерів США та СРСР із закликом припинити протистояння, відоме як Карибська криза, і його почули, загрози вдалося уникнути. Відтак, коли йдеться про вибори нового Папи, це не просто про релігійного лідера, але — певною мірою — й політичного.
Зрозуміло, перебіг цих виборів, як і будь-яких інших, залежить від внутрішньої повістки самого Ватикану. Так, покійний Папа Франциск обирався на посаду як лідер, з одного боку, консервативний, з іншого — налаштований на реформи в церкві.
Якими ж є нинішні настрої, що панують в конклаві? Адже за часи правління Папа Франциск змінив понад 70% його складу. Логічно, всі ці люди поставали в його очах лідерами, також — тою чи іншою мірою — поділяли його цінності. Відповідно, якщо новим очільником Ватикану стане хтось із них, можна очікувати, ця людина, хоча б частково, продовжуватиме справу «попередника».
Хоча це не точно. Робити прогнози, хто стане переможцем у боротьбі за престол Петра, — справа невдячна. Того ж Бергольйо на минулих виборах не розглядали серед кандидатів. Тому не здивуємося, якщо майбутнього Папи не виявиться серед найбільш обговорюваних нині кандидатур.
Але для того, щоб нині хоча б наблизитися до розуміння внутрішньої ситуації, варто враховувати, що ще за життя Папи розгорнулася боротьба за впливи.
Папа Франциск під час зустрічі з паломниками в залі аудієнцій у Ватикані, 20 квітня 2024 р.
Той же візит віцепрезидента США Джей Ді Венса, який став останнім у житті Папи Франциска, був не випадковим. Звичайно, можна припустити, що Венс хотів догодити власним американським виборцям-католикам, але не тільки. Адміністрація Трампа зможе використати цей візит як спробу тиску на Конференцію католицьких єпископів США, від якої вже лунає критика на адресу нового президента Америки.
З іншого боку, серед посадовців Папи є особи, які тою чи іншою мірою залежні від Москви і намагаються поширювати її вплив на політику Ватикану. Ми ж розуміли, що всі ці співчуття з приводу смерті Дугіної, реверанси в бік Достоєвського і «великої російської літератури», заклики до підняття білого прапора з вуст нині покійного Папи не випадкові. Над цим довго, послідовно й наполегливо працювали лобісти у Ватикані. Одним із таких вважають настоятеля базиліки святого Петра, кардинала Мауро Гамбетті, який братиме участь у конклаві. Це саме він у 2018 році, коли в Україні вже чотири роки тривала війна, пропонував вручити Путіну премію миру від ордену францисканців. Кажуть, що впливовий ватиканський посадовець — редакційний директор Дикастерії у справах комунікації Святого престолу Андреа Торніеллі — міг дозволити собі, в процесі підготовки моніторингу ЗМІ для Папи, намагатися приховувати (хоча б частково) інформацію, яка шкодила Кремлю, наприклад, про катування українських військовополонених. І це — лише деякі з прикладів прихильників і лобістів Росії у Ватикані (помилково думати, що всі вони «стимульовані» в відомий спосіб. Часто це — наслідки виховання, освіти, впливу оточення. Особливо, якщо йдеться про кардиналів-італійців: часи їхньої юності, становлення, якраз співпали з період захоплення Італії ідеями комунізму та всього дотичного. Особливо — в північній частині країни. — ред.).
Майже Папи: «Папабілі» й українське питання
Попри все, після смерті кожного Папи відбувається бурхливе обговорення ймовірних наступників — так званих «папабілі» (майже пап). А серед «папабілі» найбільш згадуваними є кілька осіб.
Кардинал П’єтро Паролін, 70 років, Італія
Кардинал П’єтро Паролін
Це він нещодавно заявив в інтерв’ю, що «позбавляти українців права на самозахист було б негуманним» і що «саме українці повинні вирішувати, про що вони бажають вести переговори». Державний секретар Ватикану П’єтро Паролін служив у Ватикані за понтифікату Папи Франциска 11 років. Його називають фаворитом серед букмекерів. Паролін є поміркованим, його вважають продовжувачем політики Франциска. Улітку 2024 року він побував у Києві, де обговорив з українськими високопосадовцями сприяння в обміні військовополонених і поверненні тіл загиблих українських захисників.
Клаудіо Гуджеротті, 69 років, Італія
Архієпископ Клаудіо Гуджеротті під час візиту до України
Один із найвпливовіших кардиналів, префект Дикастерії у справах східних церков, колишній апостольський нунцій в Україні. Відома його роль у формування зовнішньої політики Ватикану, особливо на пострадянському просторі. Цікавий факт, що Гуджеротті подавав Папі списки кандидатів у єпископи, тож за його посередництва постала ціла когорта нових архієреїв Католицької церкви. Серед них декотрі вже стали кардиналами, тож не можна виключати його впливу на частину конклаву. Зауважимо, що його вважають проросійськи налаштованим.
Кардинал Фрідолін Амбонго Бесунгу, 65 років, Демократична Республіка Конго
Президент Симпозіуму єпископських конференцій Африки та Мадагаскару Фрідолін Амбонго Бесунгу категорично відкинув суперечливу заяву Папи Франциска про дозвіл католицьким священникам благословляти неодружені та гомосексуальні пари. Його папство було б запереченням «лівого« крену в політиці Франциска.
Кардинал Вім Ейк, 71 рік, Нідерланди
Віллем Якобус Ейк, колишній лікар, вважається одним із найконсервативніших фаворитів. Він був категорично проти схвалення цивільних повторних шлюбів у разі неотримання рішення про анулювання першого шлюбу. Ейк також критикував неспроможність нинішнього Папи протистояти пропозиції Конференції єпископів Німеччини, яка дозволяла протестантам приймати Євхаристію в католицьких церквах.
Кардинал Петер Ерде, 72 роки, Угорщина
Колишній президент Ради єпископських конференцій Європи Петер Ерде є впливовою фігурою в політиці сучасної Католицької церкви. Ерде раніше виступав проти практики причастя розлучених або повторно одружених. Вважається одним із консерваторів в Католицькій церкві.
Кардинал Луїс Антоніо Тагле, 67 років, Філіппіни
Це представник радикального «лівого крила» і за це його називають «азійським Папою Франциском«. Тагле критикує ставлення Церкви до ЛГБТ, а також до розлучених і повторно одружених католиків. У разі обрання стане першим папою з азійського континенту.
Кардинал Реймонд Берк, 76 років, Сполучені Штати Америки
Реймонд Берк вважається найбільш консервативним кандидатом. Він проти надання права розлученим і повторно одруженим парам приймати Євхаристію. Він послідовно виступає проти штучної контрацепції, геїв і цивільних шлюбів.
Кардинал Маттео Дзуппі, 69 років, Італія
Президент Італійської єпископської конференції Маттео Дзуппі вважається «людиною Франциска». 2023 року Володимир Зеленський зустрічався з Маттео Дзуппі. Зустріч відбулася одразу ж після підриву росіянами дамби Каховської ГЕС. У жовтні 2024 року Папа відрядив Дзуппі до Москви, щоб зустрітися з представниками влади з метою сприяння поверненню українських дітей та обміну полоненими.
Папа-українець?
Після відходу Івана Павла ІІ у 2005 році бурхливо обговорювали ймовірність, що його наступником може стати тодішній глава УГКЦ Любомир Гузар. А й справді, від 2001 року Гузар був кардиналом, мав великий авторитет у рідній країні, та й обрання ієрарха східного обряду було б несподіваним, чимось новим. Але сам Блаженніший скептично ставився до чуток про його ймовірне папство й з поблажливою усмішкою відповідав на питання журналістів про це.
Цього разу у виборах Папи братиме участь український кардинал родом із Тернопільщини Микола Бичок (теоретично він може претендувати на папський престол). Папа долучив його до колегії кардиналів у грудні 2024 році, що спричинило бурхливу реакцію в середовищі українських греко-католиків. Адже досі кардиналами ставали очільники церкви, а тут — молодий, «зелений» єпископ із далекої Австралії.
Єпископ з Тернопільщини Микола Бичок став кардиналом Ватикану.
До речі, він стане першим за останні 20 років українським кардиналом-виборцем. У минулих виборах українські кардинали не брали участі. Любомир Гузар, який став кардиналом у 2001 році, був на конклаві після смерті Івана Павла ІІ у 2005 році, рішенням якого обрали Бенедикта XVI. Так само тоді був на конклаві кардинал Мар’ян Яворський, колишній глава католиків латинського обряду в Україні.
Але обоє вже не брали участі в конклаві, на якому Папою вибрали Франциска — на той момент їм виповнилося більше 80.
***
Що б там не казали, але українці теж із нетерпінням чекатимуть білого диму з комина Сикстинської капели. І йдеться не тільки про католиків і греко-католиків. Ми все ще сподіваємося на розуміння й підтримку Ватикану — цієї маленької, але надзвичайно важливої держави, яка не раз в історії демонструвала свою силу і впливовість.
Нехай ця сила буде на нашому боці.
Джерело: Habemus Papam! Як і серед кого обиратимуть нового Папу
