Мейлах Шейхет
У Львівській області є селище Розділ — унікальне історичне місце, де поєднались українська, єврейська та польська культури. Досліджуючи історію, дивуєшся, як добре поєдналися громади. Єврейська громада Роздолу становила понад половину населення міста. Вони отримали привілей селитися в центрі міста.
Те, що ви сказали, дуже важливо, тому що дійсно дуже гарно переплітається з єврейсько-українською історією. Це була українська Швейцарія, будемо казати. Тут люди жили у співдружності тривалий час, поки не почалися ті тяжкі роки політичних дискурсів — комуністичні й нацистські рухи.
Хоча історики й по-різному ці періоди трактують, але мені здається, що історики багато завинили, тому що панорамно не дивляться, роблять свої дослідження на якихось окремих фактах. І це тяжко, тому що за радянської влади більшість архівів знищили, а навіть ті, що залишилися, не досліджені. У Львові в Центральному державному історичному архіві є 300 тисяч файлів єврейської історії та про участь євреїв у цивільному житті Галичини.
Розумієте, єврейська присутність має таку особливість: для уславлення імені Всевишнього євреї акумулюють усе найкраще, що є в тому середовищі, в якому вони проживають, аби втілити любов до Творця. І вони залучають творчість кращих майстрів і різних фахівців різнобарвного мистецтва, тому навіть те, що лишилося, воно так само виключно унікально промовляє. На жаль, велику кількість спадщини знищили під час тих усіх трагічних подій.
Культурна спадщина містить багато різноманітних факторів гармонії життя і найкраще свідчить про ту толерантність, яка тут була споконвіку. Як казала українська націоналістка, діячка дисидентського руху Ірина Стасів-Калинець — «культури не воюють». От коли почалася повномасштабна війна, до мене приїздило багато кореспондентів з різних інформаційних агентств Америки, Великої Британії, Європи. Я їм казав, що є унікальна єврейська історико-культурна спадщина, яка промовляє, що тут було добре. І ті звинувачення Путіна про те, що в Україні є нацисти, необґрунтовані й бездоказові. Адже якби не німецький націонал-соціалізм, який вчинив Голокост в Україні, підстав для знищення євреїв не було б, оскільки вони були інтегровані в цивільне життя. Кровопролиття відбувалося виключно через персоніфіковані політичні інтереси.
Я у 2012 році організував зустріч міністра культури України з єврейською громадою Нью-Йорка. Там зібралися сивочолі рабини, які сказали, що тяжіння євреїв до України ніколи не пересохне, бо це свята земля, де покояться наші видатні праведники, мудреці, вчителі, предки яких уцілили від Голокосту й надалі продовжують шлях до всього прекрасного в цьому світі. Це було дуже зворушливо.
Могила цадика Раббі Нахмана з Брацлава в Умані, яку щорічно відвідують тисячі паломників.
Важливо для всіх сторін.
Так. Тому що це не робилося виключно євреями, це робилося гуртом, оскільки ставлення євреїв до інших народів засадничо позитивне з погляду людськості.
Хасиди святкують новий рік в Умані Черкаської області, де поховано цадика Нахмана — засновника Брацлавського хасидизму.
Людська цивілізація побудована на міграції, і ця доля не оминула Розділ, звідки в кінці 19 і на початку 20 століття почали виїжджати євреї. Чого вартує тільки історія з переселенням прапрадіда Марка Цукерберга до США. Частина євреїв з Роздола потрапила в Чикаго й оселилася в Нью-Йорку. Яка приблизно географія їхнього розселення?
Євреї дуже інтернаціональні. Вони живуть усюди. Тим більше, що Розділ не є таким виключним, адже це була плеяда громад на чолі з рабинами, яка включала міста Комарно, Розділ, Жидачів, Ходорів. І вони всі між собою пов’язані, бо складали видатну єврейську громаду Галичини.
І я можу тільки сказати більше про тих, хто зараз живе. Це рабини, які живуть у Нью-Йорку, у Вільямсбурзі. І вони є в Ізраїлі, Англії, Бельгії. Тобто там, де є великі громади. Євреї стараються жити там, щоб це помогло їм жити своїм релігійним життям. Тому що для кожного єврея життєво важливо жити у вірі.
Синагога у Роздолі.
З Роздолу вийшов прадід Марка Цукерберга, одного з керівників і власників соціальної мережі Фейсбук. Ви чули цю історію?
Я вам скажу, троє-четверо з п’яти американських євреїв походженням з України.
Мені розповідали місцеві жителі Роздола, що під час нацистської окупації євреїв зігнали в синагогу, а потім відправили рубати ліс. Які репресії застосовували нацисти до євреїв?
Ви знаєте, що в 1942 році була Ванзейська конференція (нім. Wannseekonferenz — зустріч вищих посадових осіб нацистської Німеччини в передмісті Берліна Ванзее). І там вони вирішили знищити єврейський народ. Були такі групи, які першими входили в місто та здійснювали репресії, бо Гітлер готувався до війни. І в 1930-ті роки, коли ще не думали, що буде війна, але тут (на території Львівщини) було дуже багато агентури німецької. І вони збирали прізвища видатних людей. Німецькі нацисти в перші дні війни нищили єврейських лідерів, бо це був їхній інструмент приниження задля знищення громад. Вони розстрілювали рабинів і єврейську професуру, провідних учених.
Хочу ще про історію єврейського цвинтаря розповісти. Десь у 1954 році радянська влада вирішила по території єврейського цвинтаря прокласти дорогу. Ви доклали зусиль, щоб відновити шатро (місце упокоєння видатних рабинів) на території цвинтаря. Хто там похований?
У шатрі всього поховано п’ятьох рабинів. У євреїв людина видатна тим, що вона віддала життя служінню Всевишньому та людям. Це люди, які завжди тримали двері відчиненими. Це люди, які всі гроші, які їм давали, віддавали бідним. Які збирали гроші, щоб видати заміж дівчат-сиріт. Це люди, які забезпечували соціальний спокій. Які фактично знаходили час для кожної знедоленої людини, аби їй допомогти.
Цвинтар у Роздолі.
Чи має той ребе, який похований, статус цадика?
Я вам скажу, наприклад, у Жидачеві жив і похований рабин Цві Гірш. Він мешкав у будинку, де були лиш кімната і кухня. Але він видав заміж понад 100 дівчат-сиріт. Коли була епідемія холери, він не боявся і лікував людей. Тобто це була людина, яка фактично жила тим, що допомагала людям. У Перемишлянах був рабин Меєр — чудотворець. Він мав дуже високий рівень духовності. Мав такий звичай: скільки йому грошей давали (пожертві різні), стільки він тут же віддавав людям. Лягав спати без грошей. Таких видатних людей було багато в кожному місті України.
Цвинтар, чим він узагалі важливий для євреїв?
Цвинтар у євреїв ще називають «будинок живих». Тобто в нас ставлення до похованих — як до частини єврейського народу живого. Тому так по-європейськи називається бейс га хайм, знаєте, є таке лехаїм. Бо хаїм — життя, бейс — будинок. У нас немає слова «кладовище». Є ще один варіант в ідиш: гейліге орт — святе місце. Гейліг — святий, орт — місце. Тобто для нас вони живі.
І тому у євреїв таке тремтливе ставлення до похованих. Це також водночас формує повагу до живих, бо хто дбає про похованих, хто захищає похованих, за того поховані моляться. Повага до похованих — то є вище милосердя, бо поховані не можуть захистити себе. Тобто це впливає на всю систему взаємовідносин між живими людьми, і кладовище не вважають трагічним місцем — його вважають місцем, де живуть душі.
Я знаю, що на цей єврейський цвинтар, або дім живих, приїжджають євреї. Чому?
Коли ми приїжджаємо до праведника, то душа праведника присутня серед тих, хто молиться. Оскільки праведники за життя були провідниками до Всевишнього, турбувалися за живих, забезпечували життя так, як вимагають закони, то їхня душа присутня серед молитви. У ці дні ми читаємо гімни Давида, що прославляють ім’я Всевишнього. Люди приїжджають і моляться, і їхні молитви сягають Небес: душа праведника передає молитви до Всевишнього. Так, ми бачимо це як містику, але молитви й прохання виконуються, і так працює зв’язок з духовними сферами.
Мейлах Шейхет
Друга сторона того, що вони приїжджають, — роблять спільні молитви і трапези, під час яких переповідають про святість праведника, його вчинки во славу Творця, про його Праведність і в чому вона. І це вони привозять сюди своїх дітей. Для багатьох євреїв приїхати в Україну на святі місця є великим подарунком для дитини, що вступає у своє доросле життя, отримуючи повноліття. Вони приїжджають і на повноліття роблять дитині подарунок, бо везуть дитину для зустрічі з праведником.
Це сакральний обряд, який формує світогляд дитини й усвідомлення вагомості її життя — що вона так само повинна зробити багато для людей, як той праведник, до могили якого приїжджають. Це чуттєвий елемент виховання молоді. І це висока мораль, яка постійно є фактором щоденного виховання батьками дітей.
І відвідування кладовищ і синагог є частиною цього виховання. Євреї не приїжджають сюди для туризму чи просто для огляду, але і їм, і нам важливо збереження автентичності, тому що в ній проявляється високий інтелект суспільства того часу.
Сам факт того, що в Україні проживали такі видатні єврейські праведники, які могли зробити Добро, свідчить про історичну толерантність українського середовища. Як зауважив велетень української історикогеографії Ярослав Дашкевич — в історії України довші періоди добросусідства й толерантності переривались кровопролиттями тільки через політичні перегони.
Ті надгробки на цвинтарі є надзвичайно цінними витворами галицького каменярства, адже для їх створення використовували пісковик — пластичний галицький камінь, поклади якого є довкола Львова, у Карпатах і в сусідньому з Роздолом селі Демня. І завдяки його пластичності майстри могли відтворити в камені духовність, орнаментику та сюжети обрядового єврейського життя.
Надгробки на єврейських кладовищ називаються мацевами. Написані на них епітафії розкривають життєвий шлях людини, що доброго вона зробила для ославлення імені Всевишнього та для людей. Бо є неперервний зв’язок того, що робиться для Всевишнього, з тим, що робиться для людей — це все має бути єдине.
Це вражаюче, тому що тоді в кожній пам’ятці, у кожній надгробній плиті є своя людська історія.
Ці епітафії мають бути дешифровані, тому що там не просто от, як зараз пишуть — ім’я і від кого. Ні, ми не живемо тільки для себе. Ми живемо для гурту. Ми повинні постійно дбати за всіх. А тоді Бог дбає про нас. Отак це коло й замикається: як ми робимо для Бога і для людей, то тоді Творець дбає про нас. Інакше не буває.
Зараз відбуваються процеси повернення у актуалізації спадщини, зокрема в рамках проєкту «Палац Розділ», де ми проводимо історичні дослідження. Чому, на ваш погляд, це важливо?
Тому що це підкреслить велич українського народу. Тому що за тим руйнуванням, яке постійно відбувається, тими труднощами, тими судовими процесами нехтується велич українського народу.
Усе прекрасне, що було створене, не могло бути створене в умовах протистояння між євреями й іншими народами чи за відсутності злагоди. Воно було саме тому, що тут було добре. Я мав щастя бачити українців, які плакали від того, що більше не будуть мати сусідами євреїв.
Вони розповідали, як спільно виростали дітьми, як сусіди-євреї до них ставилися дуже з великою любов’ю й добротою та завжди давали якісь гостинці. Я зустрічав таких, що досі пам’ятають смак тої їжі, яку готували євреї.
Своєю діяльністю відчуваю, що можу в тому відродженні допомогти. Я маю два дипломи з відзнакою, спеціаліст телекомунікаційних технологій, але завдяки моїй освіті я зміг поєднати, зрозуміти, як я зможу зібрати ті рештки архівних документів, ті осколки того, що було понищено радянською владою, німецькими нацистами, щоб то зібрати докупи й розкрити все це багатство.
Я бачу, що це спрацювало, навіть коли почалася ця несправедлива, жорстока війна проти України. І до мене кинулися кореспонденти з багатьох видань, я міг їм сказати: «Зупиніться! То свята земля (Україна) для євреїв. Вони тут творили прекрасну духовну історію і культуру».
Зараз на Львівщині в рамках проєкту «Мандри Роздільські» розробляють нові туристичні маршрути, куди входять згадані міста, де колись проживали євреї. Чи, на вашу думку, регіон Розділля має потенціал для формування цікавого й корисного ностальгічного туристичного маршруту для євреїв України й діаспори?
Це могло б бути «Золоте кільце» — так колись називали світські маршрути. Для єврейського народу Україна — свята Земля. Тут спочивають видатні люди, пам’ять про яких треба відновити, коли вона невмируща.
