Аеростати летять на фронт: як українські майстри реалізують у сучасних умовах ідеї з XVIII століття

Навряд чи хтось точно зможе відповісти на запитання кому першому і коли прийшла геніальна думка використовувати гаряче повітря для здійснення польоту.

За твердженням деяких учених, вже в третьому столітті до нашої ери китайські ченці застосовували так звані небесні ліхтарики під час своїх свят.

Той самий принцип вчені та конструктори протягом століть намагалися використати для чи не головної мрії людства — освоєння повітряного простору Землі. У 1782 брати Монгольф’є виготовили аеростат, який зміг піднятися на висоту в 30 метрів. Щоправда, він мав лише 1 м³ в обсязі, не міг нести хоч якийсь суттєвий вантаж, і його оболонка утримувала тільки гаряче повітря. Але саме ця куля визнана першим аеростатом в історії. На честь братів всі наступні аеростати без двигунів і гарячого повітря, що використовують як підйомну силу, стали називати «монгольф’єрами».

Сьогодні для виготовлення «небесних ліхтариків» використовуються сучасні матеріали, а нагрівальні елементи розміщені у них усередині. Хоча принцип забезпечення польоту залишився практично незмінним. І використовуються вони не лише для розваг, але й для безпеки і оборони.

Принаймні над такими проєктами працюють фахівці українського підприємства з промовистою назвою «Аеробавовна», яке з 2023 року виробляє мобільні аеростатні комплекси для Збройних Сил України. Про здобутки компанії репортеру АрміяInform розповів комерційний директор компанії Ігор Пантелєєв.

— Місією нашої діяльності є посилення можливостей підрозділів Сил оборони завдяки використання сучасних аеростатних систем. На жаль, на 2022 рік, початок широкомасштабного ворожого вторгнення, використання аеростатів було в армійських підрозділах практично нульовим.

Тим часом у світі, і мусимо констатувати, у нашого ворога, рішення на основі профільних повітряних систем активно використовувалися. Тож маємо забезпечити українське військо сучасними рішеннями задля наближення перемоги.

— А який саме напрямок у своїх розробках ви обрали? Чи втілені вони в конкретні вироби?

— Свої «монгольф’єри» ми не тільки розробляємо, а і реально вже два роки літаємо на них. Точніше — підіймаємо в повітря закріплене на кулях обладнання. Наші аеростати вже пройшли весь необхідний цикл кодифікації у відповідних службах Міністерства оборони та допущені до застосування у профільних підрозділах ЗСУ.

Щодо галузі їхнього застосування, то це, здебільшого, налагодження стабільного зв’язку між підрозділами. Добре знані ретранслятори підіймаються на таких кулях у повітря на 500 метрів, що і надає можливість комунікувати військам на відстанях близько 80 кілометрів.

Навіщо це все? Говорячи, так би мовити, «приземлено», бійцям-зв’язківцям не треба бігати замінованими територіями і розставляти репітери.

Як варіанти інших застосувань, на платформах цих куль можна встановлювати пристрої радіоелектронної розвідки і РЕБ. Ще один напрямок застосування, це встановлення на кулях відеокамер. Таке приладдя знадобиться не лише у бойових частинах, а й прикордонних підрозділах та ДСНС.

Тобто все, що потрібно підняти в повітря, може кріпитися на цих аеростатах. І перебуватиме над землею не в короткотерміновий проміжок часу, хвилин 20-30, а годинами і днями — то це наші кулі.

— На скільки ваше обладнання є практичним і запитаним?

— Як я зазначив раніше, ті самі дрони, особливо за несприятливих погодних умов, взимку, у переважній своїй більшості можуть літати протягом півгодини. Наш же аеростат може знаходитись у повітрі і три доби. І це ми довели на практиці.

Щодо практичності і можливості нейтралізації такої кулі, то, звісно, збити можна все. Але аеростати запускаються не «на нулі», а за 20-30 кілометрів від лінії фронту. По-друге, на відміну від ураженого дрона, який стрімко падає після влучання, така куля після попадання в неї спускається повільно. Це дозволяє зберегти обладнання, а саму оболонку можна банально заклеїти і використовувати знову.

Та і сама оболонка — вона не так веж і дорого коштує, щоб взяти замість зіпсованої нову. Головне, що цінне начиння буде врятоване. Тому, передбачаючи влучання у кулю, в комплекті нашого обладнання ми відразу надаємо потенційним користувачам дві оболонки.

— А щодо вантажопідйомності ваших аеростатів. Яка вона?

— Продемонстрований на недавній виставці у Києві варіант, ми представляли пристрій із можливістю підняти у повітря до 6 кг корисного навантаження. Перевагами саме таких куль є те, що до обладнання, встановленого на ній не потрібно подавати додаткове живлення. Там все функціонує завдяки вбудованим батареям.

Та й час розгортання саме такого, умовно кажучи мініатюрного приладдя — мінімальний. Адже воно транспортується уже, так би мовити, надутим і переміщується у спеціальному трейлері. А час запуску — до 5 хвилин. Принцип, як у деяких видів зброї: «запустити у повітря і втікти». І навіть якщо ворожа розвідка виявить таке приладдя і почнеться масований обстріл, то він буде вестися не по бійцях-зв’язківцях, а по обладнанню. А його завжди можна відремонтувати і замінити.

Є з-поміж наших розробок і біль серйозна повітряна «вантажівка». Вона може підняти у повітря різнопланового обладнання вагою до 40 кілограмів. І там застосовується інший принцип живлення апаратури. Але ми орієнтуємося на конкретні побажання замовників.

— Наступне запитання — можливо, банальне: а якщо ваш «монгольф’єр» вирушить у самостійне, неконтрольоване повітроплавання?..

— За технічними вимогами повітряна куля перебуває у прив’язаному стані. Якщо ж станеться збій, а такі випадки бували, наприклад, якщо ворожа куля переб’є мотузку, є у розпорядженні оператора система самознищення для кулі. Так звана «червона кнопка», яка подає сигнал на розташований на аеростаті пристрій, який пропалить оболонку і обладнання повільно опуститься на землю, де його можна евакуювати.

— В Україні хтось подібні пристрої іще виготовляє?

— У нас в державі, на скільки мені відомо, ніхто з подібними пропозиціями ще не виходив. Аналогічні аеростатні системи виготовляють британці, ізраїльтяни, турки. Велика профільна активність присутня серед американських фірм.

Щодо перспектив нашої роботи, то нині на фронті вже працюють десятки відповідних систем. Сподіваємося, що до кінця нинішнього року ми доведемо їхню кількість до сотень екземплярів.