Це призведе до того, що сотні тисяч дітей в країнах ЄС (зокрема, не виключно) відмовляться від продовження навчання в Україні. Якщо бути чесним, то це навчання в принципі було схоже на факультатив, доповнення до освіти в країні перебування. Проте діти вчили мову, літературу та історію. Тобто те, що є запорукою збереження української ідентичності. Те, що забезпечить реінтеграцію при поверненні додому або стане міцним базисом для формування української впливової діаспори в майбутньому.
Але, ніт. Наше Міносвіти вважає головним позбутись освітян з окупованих територій, бо це дорого. Додаткового навантаження (читай оплати) освітянам в Україні, звідки поїхали діти – бо це дорого. Проте, втрата ідентичності наших дітей в евакуації – це дорого / сердито.
На четвертому році війни ми так і не дійшли не те що до процесу. До розуміння необхідності битви за дітей. Одних втрачаємо в окупації. Інших – в евакуації. Так. Можна зараз розвести демагогію без змісту про обовʼязок батьків. Проте, батьки зайняті в евакуації виживанням та спробою соціалізації. Їм точно не до ідентичності дітей зараз. І саме тут має бути функція держави.
Проте. Міністерство єдності не робить нічого, просто проїдає 150 млн грн невідомо куди. А це його робота за визначенням.
Міносвіти заради економії та монополізації процесу середньої освіти приймає низку безглуздих рішень щодо онлайн освіти, відштовхуючи дітей від України.
Мінсоц на радощах щодо пониженої уваги взагалі самоусунувся, а Мінрегіон, який має дбати про ВПО робить вигляд, що взагалі не існує.
У підсумку, замість сотень тисяч українців ми отримаємо з часом людей, які перестануть себе вважати українцями за роки. Не тому що вони погані. Не тому що не виховані батьками. А тому що держава в черговий раз не виконує свою функцію.
То, може прийшов час змінювати щось в державі тут і зараз? Бо завтра не буде для кого.
