Сьогодні в Україні налічується 70 тисяч камер відеоспостереження на території площею більш як 603 тисячі квадратних кілометрів, однак єдиної системи їх функціонування немає. Всі вони працюють без єдиних стандартів, що робить їх малоефективними для запобігання та розкриття злочинів.
Про це пишуть заступники міністра внутрішніх справ Богдан Драп’ятий та Леонід Тимченко в авторській статті для “Дзеркала тижня”.
“Ми не знаємо, хто і з якою метою здійснює відео- чи фотозйомку, як надалі використовується цей матеріал і хто ним розпоряджається. Наприклад, органи місцевого самоврядування встановлюють камери відеоспостереження в публічних місцях і вважають, що доступ до матеріалів має виключно обмежене коло уповноважених осіб. Однак це може бути далеко не так, адже є ризик зовнішнього втручання, зокрема країн-виробників, які ведуть дружню політику стосовно Росії”, – пишуть автори.
У системі органів МВС вже напрацювали стандарти безпеки для відповідних камер, однак вони не поширюються на інших суб’єктів. Так, із 70 тисяч камер лише 11% належать до системи МВС, ще 65% – це камери органів місцевого самоврядування, а 24% – інших суб’єктів господарювання.
Драп’ятий та Тимченко розповіли, що для того, би отримати запис із камер органів місцевого самоврядування, поліцейському потрібно подати письмове клопотання, яке має готуватися на підставі заяви потерпілого про вчинення правопорушення.
“На все це потрібен тривалий час”, – зазначають автори.
Водночас, в МВС повідомили, що в розслідуванні та розкритті 9 з 10 злочинів Національна поліція використовує матеріали з камер відеоспостереження.
- Раніше повідомлялося, що в Україні широко використовуються китайські камери відеоспостереження, які передають відео на сервери виробників. В МВС відповіли, що китайські камери “Безпечного міста” не мають доступу до інтернету.
