Надія Парфан
Розповідає засновниця Takflix продюсерка Надія Парфан:
«Takflix Original — спецпроєкт Takflix. Ми його технічно запустили ще до вторгнення. У нас були гроші, ми виграли грант British Council. Але це насправді не надто масштабна штука. Ми маємо мрію і такими маленькими кроками пробуємо втілювати її.
Це дуже клопітно і непросто. Я не проти, аби мені хтось такі можливості створював, а так я їх створюю для інших. Напевно, це відчай… Жартую. Просто, мабуть, як і всі ми, я рятуюся цим. Роблю те, що я звикла робити, і це мені дає відчуття нормальності, якого Росія мене хоче позбавити. Це мій спосіб боротися, мій опір, моя незламність — просто продовжувати це робити.
На конкурс подали 195 проєктів, і ми з британськими колегами їх ретельно передивилися, сформували довгий список, далі провели раунд співбесід з 12 командами, і чотири проєкти увійшли у фінальний список. “Мозаїки” і “Місяць” — це два із них. Відбирати було дуже-дуже непросто й ризиковано, надто зважаючи на те, що автори обох проєктів без якихось значних фільмографій. Але це спрацювало. І тут багато залежало від британських колег.
Кадр з фільму «Мозаїки Києва»
Nowness — це британська глобальна платформа з офісом у Лондоні, і ми працюємо, щоб наші голоси були там представлені. Бо там це дивляться мільйони людей, дивляться креативні спільноти, і нам було важливо потрапити в їхній формат, розказати важливі історії про Україну, тонко, непрямо і дуже делікатно нагадати про війну. Це така культурна дипломатія. І два проєкти цим критеріям відповідали.
Ще два фільми зараз на стадії виробництва, і вони вже, сподіваюся, скоро будуть завершені. А далі, думаю, варто трошки змінити формат. Ми вперше оголосили такий широкий відкритий конкурс, це важко і складно. Я хотіла б урахувати певні уроки, і якщо робити це далі, то в дещо іншому форматі».
Кадр з фільму «Чи справді Місяць зроблений із сиру?»
«Мозаїки Києва»
У «Мозаїках Києва» (реж. Кирило Свєташов і Світлана Симакова) мисткиня Світлана Гриб розповідає про своє захоплення монументальними мозаїками — їхньою історією, технікою створення. Разом зі своїм чоловіком Сергієм вони ходять по барахолках, ринках, антикварних магазинах, гаражних складах і шукають стару декоративну плитку, посуд, шматки смальти. Апсайклінг (upcycling — вторинне використання) для Світлани більше ніж урбаністичний термін, це ставлення до речей практично як до живих істот: «Береш річ і думаєш: а що з тобою було?». І взагалі «коли зі старих речей створюють нові сенси — це вже апсайклінг культури».
Успадковані від СРСР мозаїки — це, мабуть, одна з найконтроверсійніших тем у нашому міському середовищі. З одного боку, частина з них, зроблених руками тієї ж Алли Горської, є справжнім культурним надбанням, з іншого — багато цих панно були чистою пропагандою. Світлана й Сергій прагнуть якщо не врятувати цей спадок, то хоч би зберегти саму техніку, і тому роблять мозаїки самі, любовно ладнаючи один до одного яскраві шматки кахлів, фаянсу і порцеляни, видобуті з абсолютно різних джерел. Вони чекають на дитину й хочуть, аби вона жила в красивому світі.
«Чи справді Місяць зроблений із сиру?»
Олена Компанієць у «Чи справді Місяць зроблений із сиру?» (реж. Настя Канарьова) напряму звертається до майбутньої, теж іще ненародженої доньки, «дуже вредної, але допитливої дівчинки». Але якщо оповідь Світлани з «Мозаїк» — це оптика мікросвіту, то «Чи справді Місяць зроблений із сиру?» — це вже макрорівень, адже Олена — астрофізикиня. Її зацікавлення — чорні діри, темна матерія, народження і еволюція Всесвіту.
Загалом фільми контрастують не тільки тематично, а й візуально. «Мозаїки Києва» — плавна, пряма, проста оповідь. Натомість у «Місяці» достатньо різкі монтажні рішення: то екран пропорює звук прильоту ракети після слів Олени, що вона любить спостерігати за метеорами, то блекаут в обсерваторії трапляється за мить до того, як героїня починає міркувати по темну матерію. У кадрі весь час, інколи в центрі, інколи на периферії присутні червоні яблука — такий собі пунктир астрономічного раю. Світ Олени яскравий, трохи дитинний (хоча вона й оперує колосальними категоріями), в ньому цілком припустимі питання: чи правда Місяць зроблений із сиру, а по кільцях Сатурна ганяють різнокольорові машинки? Та й сама Олена є трохи дитиною у своїй безпосередності, відкритості, багатій уяві, вмінні радіти життю — і тому на її уроках астрономії, що проходять у бомбосховищі, малеча настільки уважна й зацікавлена.
***
По суті, ці фільми утворюють свого роду камерну дилогію про молодих людей, настільки ж відданих своїй справі, наскільки й стурбованих тим, який світ вони залишать своїм дітям. Це може прозвучати пафосно, але і в Насті Канарьової, і в Кирила Свєташова та Світлани Симакової вийшло кіно стримане й інтелігентне — попри цілковито неінтелігентні обставини.
Джерело: Takflix: «Нам було важливо тонко й делікатно нагадати про війну»
