Олексій Антипович,керівник соціологічної групи «Рейтинг»
Віра в перемогу змінюється бажанням вірити в перемогу
З перших днів війни українське суспільство показало неабияку єдність і було внутрішньо мобілізоване для спротиву агресії Росії. Тоді наша віра в себе, у Збройні сили, президента, у нашу перемогу сягала майже 100 %, нагадує Олексій Антипович. 2023-й відзначився подекуди ура-патріотизмом і шапкозакидництвом, мовляв, завтра на Кремлі встановимо тризуб і танками проїдемося по Росії — цей етап піднесення минув разом з контрнаступом, додає він.
«Після цього ми зайшли в певну таку.., це не рутина, не безвихідь, у певну апатію, я сказав би. Коли ти питаєш, чи вірите ви в перемогу — майже 90 відсотків вірять. Але якщо «однозначно так» раніше відповідали 70 % і ще 20 % відповідали «скоріше так», то зараз тільки 50 % кажуть, що однозначно ми віримо в перемогу. А ще стільки говорять про те, що ми скоріше віримо в перемогу.
Після чого ми запитуємо: чи здатна Україна дати відсіч Росії? Якщо у 2022 році 90 чи 100 % казали, що здатна, ми точно дамо відсіч (це не перемога, а відсіч — трошки інший акцент), то зараз 70 % кажуть, що ми здатні дати відсіч наступу росіян.
Оця відносність оцінок потяглася по всьому. І по тому, якою може бути ця перемога. Про кордони 91 року можна мріяти, але як про максимальну планку. І оця відносність перейшла до того, що я навіть не говорив би про віру в перемогу, я говорив би про бажання вірити в перемогу. Це те, що вже кажуть люди», — підкреслив керівник соціологічної групи «Рейтинг», наводячи дані опитувань.
Невизначеність, яка не дає щось планувати не тільки у просторі, а й у часі, і заганяє суспільство у стан апатії, додає соціолог.
«Ми не знаємо, як закінчиться війна. Ми хочемо певних варіантів для себе, але ми не знаємо, як вона закінчиться. Ми не знаємо, коли вона закінчиться. «Два-три тижні» чи «два-три місяці» минули ще в травні-червні 22 року. Відтак маємо точку тупцяння всередині суспільства і в економічних оцінках, і в політичних оцінках, і в оцінках війни, і в оцінках особистих планів», — констатував Олексій Антипович.
Ставлення до мешканців окупованих територій і тих, хто виїхав за кордон, холоднішає
Згідно з даними на кінець 2024 року, холодно ставляться до українців, які залишилися на окупованих територіях, 20 % мешканців підконтрольних територій, навів ще одні цифри Антипович.
До українців, що виїхали за кордон, таке ставлення демонструють уже 30 % тих, хто залишився. І це, додає він, є наслідком того, як наші воєнні мігранти поводяться там.
«За нашими даними, близько 60 % українців, які виїхали за кордон, — мешканці півдня та сходу України. Вони виїжджали з чим? З російською мовою в побуті, з великою часткою радянських цінностей у минулому. Вони виїжджали із Запоріжжя, з Херсона, з Донецької області. Маріуполя, для прикладу.
Відповідно, перебуваючи за кордоном, не пройшли етапу, я не скажу адаптації до війни, хоча ми всі тут пройшли цей етап. Але вони не пройшли етапу цього єднання супроти ворога. Ворог нас об’єднав, Росія ворог для 97 % українців. А чи є вона ворогом для тих, хто перебуває за кордоном? Можливо, «не все так однозначно» — така фраза існує.
(Думку Олексія Антиповича доповнила директорка Інституту демографії та проблем якості життя Елла Лібанова. Вона наголосила: люди, які перебувають за кордоном, якщо це вихідці з південно-східних областей, переважно споживають російськомовний контент, сидять в одноклассниках, телеграмі або часто дивляться російське телебачення. І в україномовного контенту немає шансів навіть наблизитися за впливовістю до російського, не те що перемогти.)
«Відповідно, ми будемо стикатися з цією інакшістю між українцями, які перебувають в Україні, і українцями, які перебувають у тій самій Польщі, Німеччині чи де завгодно. Цілком можливо, це буде одна з ліній розбрату десь у майбутньому», — підкреслив Антипович.
Крім того, відзначає соціолог, приблизно 50 % українців демонструють холодне ставлення й до можливих трудових мігрантів, запрошення яких в Україну все частіше згадують як можливе розв’язання проблеми з браком робочих рук.
«Ми брали мігрантів (у опитуванні. — Ред.) з країн Азії та Африки, щоб підкреслити інакшість до нашого населення, і отримали приблизно 50 % холодного ставлення. Тобто ця проблема на нас, напевно, теж чекає», — заявив соціолог.
Олексій Антипович, керівник соціологічної групи «Рейтинг»
Лінії, що роз’єднують українське суспільство
«Якщо узагальнити, нас можуть розділяти декілька пластів.
Перший — корупція і матеріальний стан, або добробут. Чим вища корупція, тим більше хтось заробляє, хтось втрачає, крадуть у мене. Це спонукає до розділення, роз’єднання. А об’єднати нас може боротьба з корупцією, тобто наведення порядку і спільний добробут — що ми всі починаємо жити краще. Це один такий пласт.
Інший пласт — це старі лінії поділу, характерні нам ще задовго до війни — мова і релігія. Вони не визначальні зараз, але залишаються», — відзначив керівник соціологічної групи «Рейтинг».
Ще один пласт, який може роз’єднувати, — власне різний досвід війни: втратив житло / не втратив; змінював місце проживання / не змінював; маєш куди повернутися на окуповану територію або ж на неокуповану територію; тил / не тил? Втратив близького на війні / не втратив; зрештою сам воював / не воював.
До цього, вважає Олексій Антипович, додається ще одна досить складна тема — вибори.
«Ніколи не вербалізувалося, що вибори, політики або політика нас роз’єднують. Але саме тема політичних опонентів чи інших політичних поглядів визнається достатньо великою частиною українців такою, що може тільки роз’єднати і аж ніяк не об’єднати. Чому? Тому що у нас кожні вибори – це майдан, вибачте.
2004 рік, 2014 рік, 2019 — електоральний майдан. Тобто в будь-якому випадку це величезний стрес. І українці відчувають, що вони не готові довіряти людині з іншими політичними поглядами. Це, взагалі, останній рядок в одному з наших досліджень, що мене особисто вразило. Я про це говорю скрізь, де тільки можу», — зауважив керівник соціологічної групи «Рейтинг».
При цьому він звернув увагу на те, що серед 30 мільйонів громадян, що зараз проживають в Україні на підконтрольній території, 10 мільйонів — це пенсіонери. І вони у тому числі визначатимуть образ нашого майбутнього та гратимуть не останню електоральну роль.
Майже 40% молоді хоче змінити місце проживання
«В одному з наших досліджень фігурує взагалі катастрофічна цифра. До 40 відсотків, 38 %, якщо бути точним, молодих людей у віці 18-29 років готові чи хотіли би змінити місце проживання», — розповів соціолог.
За його словами, по 15 % — це ті, хто готові/хотіли би виїхати за кордон та переїхати в іншу область; решта — виїхати в інший населений пункт своєї області (умовно, з села в обласний центр).
«В принципі, я вважаю, що історично люди, які приїжджали 100-200 років тому з села в обласний центр, тягли за собою десь сільську, але ж українську культуру. І тоді не сталося там якогось зросійщення повного. Якоюсь мірою це нас виручало. І зараз це так само може виручати. Молодь шукає, де цікавіше, де краще. Але відсоток охочих виїхати за кордон – це вже показник», — відзначає Антипович.
Однак додає, що такі настрої можна зрозуміти: молодь хоче рухатися, побачити світ, мати можливості самореалізації, отримувати враження. Батьки, діти, нерухомість їх в країні не тримають.
«Ну, і, звичайно, потрібно розуміти, що освіта в Україні, як би вона не оцінювалася, але закордонний аусвайс їм допомагає в майбутньому. Так вони вважають. Тому якщо в молодої людини є можливість отримати український і закордонний диплом, вона і її батьки однозначно будуть працювати на документальну частину, власне освітню», — говорить соціолог.
Олексій Антипович,керівник соціологічної групи ‘Рейтинг’
Позитивні зрушення
Говорячи про позитивні зміни, які відбулися в українському суспільстві з 2022 року, Олексій Антипович відзначив значно більшу активність громадянського суспільства — громадських організацій, волонтерських рухів, військових та й в цілому українців.
«Ми точно ростемо в цьому напрямку. І людей, готових щось пропонувати владі чи місцевій, чи центральній, буде багато. Питання в тому, наскільки наші виборці і ті, хто якось впливають на долю виборів, можуть допустити чи запустити якісь нові умовно колони людей, які можуть потім творити українську державу, політику», — каже соціолог.
Але основна зміна в суспільстві, на його думку, відбулася у тому, що люди зрозуміли цінність держави, свою відповідальність за неї на різних рівнях і кожен на своєму.
«Щоб додати оптимізму: до війни 18% (кожен п’ятий українець) сказав, що йому соромно, коли він говорить чи думає про Україну. Соромно бути українцем. До війни в тій самій Польщі близько половини наших заробітчан не хотіли себе називати українцями. І асимілювалися максимально швидко і максимально мовчки, щоб навіть не видавати, що вони є українцями.
На сьогоднішній день що за кордоном, що в Україні таких людей значно менше. Попервах було якихось 2%, яким соромно за Україну, зараз трошки більше, але тим не менш», — розповів Олексій Антипович.
«Зміни позитивні нас точно чекають. Паніки чи якогось розвалу я би не очікував, — зауважив також він. — Українець настільки мудрий, і ми це бачимо з окупованими, деокупованими територіями, прифронтовою зоною. Ніхто там не робить якихось місцевих майданів через справи часів, коли росіяни були поруч, чи ще щось. Всі якось себе залагодили, сварок немає, живуть, рухаються далі. Тому говорити про якийсь геть розбрат я б не став».
«Єдність українська вона все одно буде зберігатися, і нас чекає, я сподіваюся, економічний розвиток, бо добробут, якщо забрати тему війни і будь-яких зовнішніх загроз, і корупція в державі залишаються двома напрямками, які будуть цікавити українців», — зробив свій прогноз керівник соціологічної групи «Рейтинг».
Джерело: Олексій Антипович, група «Рейтинг»: «30 % українців холодно ставляться до тих, хто виїхав за кордон»
