Про перевагу в інформвійні, підтримку прифронтових медіа та проєкт «Пресофіцери важливі». Інтерв’ю з головою Нацспілки журналістів

Про зміни в пріоритетах української журналістики після початку широкомасштабного російського вторгнення, протистояння ворожій пропаганді, співпрацю цивільних воєнкорів і пресофіцерів на фронті та підтримку з боку Національної спілки журналістів України побратимів у одностроях кореспондент АрміяInform поговорив з головою найбільшого професійного об’єднання медійників нашої держави Сергієм Томіленком.

— Пане Сергію, що, на ваш погляд, змінилося в українській журналістиці, національному інформаційному просторі від початку широкомасштабного вторгнення росії в Україну?

— Зазначу, що українська журналістика почала трансформуватися ще після подій 2013–2014 років. Вона дуже змінилася. Адже поняття війни, бойових дій, необхідності на полі бою давати відсіч окупантам — ці теми, важкі теми, прийшли ще з 2014-го в українські медіа. Але з моменту широкомасштабного ворожого вторгнення кожен медійник, так чи інакше, вже став воєнним журналістом з погляду виконання своїх обов’язків.

Бо треба було повсякчас враховувати ту підвищену небезпеку, в умовах якої перебуває все наше суспільство, в рамках якої доводиться працювати нашим репортерам. І, відповідно, порядок денний українських медіа з лютого 2024-го дійсно визначається факторами, що в пріоритеті мають бути теми, які допомагають українцям рятувати життя, об’єднуватися для того, щоб давати відсіч окупантам. Теми, які пов’язані з висвітленням подвигу українських героїв і загалом Сил оборони.

Та разом із тим треба говорити про те, що відбувалася кардинальна перебудова в діяльності й самому існуванні вітчизняних медіа в ситуації як підвищеної небезпеки, так і в умовах руйнування нестійкого ринку українських ЗМІ, нестійких фінансових надходжень.

От вони на сьогодні й визначають наше інформаційне поле. На жаль, ми говоримо, що сотні українських медіа і тисячі журналістів припинили свою діяльність як з економічних факторів, так і з факторів, пов’язаних із війною, з окупацією.

Відповідно, треба констатувати, що доступ українців до незалежних джерел інформації, зокрема регіонального інформування, на жаль, в Україні скорочується.

Але з іншого боку, власне, в Україні продовжують свою щоденну роботу сотні й сотні вже досвідчених воєнкорів, які професійно висвітлюють оборонну тематику та забезпечують об’єктивне поточне інформування з будь-якої точки України.

Але, звичайно, ключовим моментом, який об’єднує і нас, і наших колег з міжнародних медіа демократичного світу, є екзистенційний виклик. Оскільки росія вбачає в журналістах і в медіа загрозу своєму воєнному наступу, загрозу своїй пропаганді. Пропаганда є невід’ємною складовою частиною підступної російської агресії.

Отже, тут ми бачимо, що це теж певне поле бою як для українських, так і для міжнародних медіа, щоб захистити свої стандарти та цінності, які для нас визначальні, і ту свободу, за яку наші воїни нині б’ються на фронті.

— Дійсно, сьогодні бойові дії точаться не лише на фронтах російсько-української війни, але й в інформаційному просторі. На вашу думку, на чиєму боці перевага у цих двобоях? У чому представники українських медіа виграють, і де ми ще поступаємося?

— Звичайно, що ми маємо нині та широкомасштабну інформаційну війну з ворогом. І тут усе ж ми не можемо говорити, що з росіянами ми в усьому рівні.

І на сьогодні в Україні більшість вітчизняних медіа все ж не отримують вагомої державної підтримки для свого існування і для свого розвитку. Тут, звісно, є об’єктивний фактор: в умовах війни пріоритет витрат державного бюджету спрямовується на підтримку Сил оборони, бо вони мають бути забезпечені всім необхідним.

Але водночас важливо було б, щоб український уряд голосно закликав міжнародних партнерів вагомо підтримувати українські медіа, щоб була стійкість в їхньому інформуванні.

Бо якщо говорити про професійну якість вітчизняних ЗМІ, то вона на високому рівні: як на національному, так і на регіональному. І, відповідно, ґрунтовні журналістські матеріали — розслідування, репортажі — вони викривають фейки та брехню російських пропагандистів. Але, знову ж, недостатньо, щоб на інформаційному полі змагалися редакції самі по собі. Необхідна підтримка українського медійного простору.

Ми говоримо, що українські медіа виграють у сміливих об’єктивних репортажах з фронту, з передової. Представники наших ЗМІ документують воєнні злочини, тож ці об’єктивні матеріали беруться міжнародними інституціями, урядами, міжнародними медіа до уваги. Тому ми говоримо, що тут, дійсно, виграють українські медіа, і ми помітні.

Коли ми говоримо з нашими іноземними партнерами та порівнюємо українські матеріали про війну з репортажами з передової репортерів провідних медіа міжнародних видань, то ми, знову ж, бачимо однаковий рівень і однакову фаховість. Так, вони висвітлюють страшну картинку війни, але ми не скочуємося в якусь примітивну контрпропаганду, яка просто була б прямим віддзеркаленням російської агітації.

Тому це все одно є певна перемога, що ми змогли зберегти правдивість у висвітленні цих важких подій. Хоча, звичайно, абсолютним пріоритетом для всіх журналістів і медіа має бути правило не нашкодити Силам оборони і Збройним Силам України.

Тож на сьогодні ми бачимо, що наші воєнкори здебільшого дотримуються питань погоджень щодо нерозголошення секретної інформації щодо озброєння тощо, щоб противник не скористався матеріалами масмедіа для планування своїх атак.

Але, знову ж, оскільки противник надзвичайно потужний, то складно вести ось цей двобій без вагомої зовнішньої підтримки як методичної, так і інформаційної, аналітичної, експертної.

— Які проєкти почала реалізовувати Національна спілка журналістів України в умовах широкомасштабної війни, і завдяки чому це вдається?

— Ми повністю перебудували свою діяльність. І, відповідно, ключовими пріоритетами для нас є як питання безпеки журналістів, і загалом убезпечення медіа, так і пошук ресурсів для виживання ЗМІ, для їхньої стійкості.

Серед наших ініціатив, вже після надання якоїсь екстреної допомоги, є посередництво в наданні журналістам, які рятувалися з тимчасово окупованих територій, фінансової підтримки, допомоги з технікою, обладнанням, а також започаткування мережі центрів журналістської солідарності.

Це, власне, мережа невеликих регіональних пресхабів в окремих регіонах України. Спочатку вони створювалися в Західній Україні. Але наразі їхня діяльність активізована на прифронтових територіях — це Харків, Запоріжжя, Дніпро.

У рамках цієї мережі ми адмініструємо запити від журналістів з усіх регіонів і з-за кордону, пов’язані з наданням захисного спорядження для роботи на фронті, з отриманням техніки, з отриманням психологічної допомоги. Організовуємо семінари, тренінги з фізичної безпеки, передаємо аптечки.

І, власне, це ось така система взаємодопомоги за сприяння Національної спілки журналістів України, але за базової підтримки штаб-квартири ЮНЕСКО, Міжнародної Європейської федерації журналістів та різноманітних наших міжнародних партнерів.

— Одним з напрямів діяльності Спілки нині є підтримка регіональних друкованих видань у прифронтових та деокупованих районах. Наскільки важливим є цей проєкт?

— Так, крім мережі центрів журналістської солідарності, помітним нашим завданням є ініціатива з відродження прифронтових газет. В умовах, коли росія атакує об’єкти інфраструктури, для тисяч українців, які живуть на деокупованих територіях або в зонах, наближених до безпосередньо лінії зіткнення, саме друковані місцеві медіа часто є єдиним джерелом кваліфікованої та важливої інформації про їхні регіони.

Ініціатива Спілки полягає в тому, що ми фінансуємо коштом, знову ж, міжнародного японського доната, друк першого випуску місцевої прифронтової газети як перезапуск всіх процесів в обставинах релокації, зупинки діяльності тощо. І потім рекомендуємо ці проєкти іншим нашим міжнародним партнерам для стійкої підтримки.

І, власне, результатом такої діяльності є відродження і підтримка 32-х прифронтових газет. Зокрема, в Запорізькій, Херсонській, Миколаївській, Донецькій, Сумській, Чернігівській областях. Ми розуміємо, що саме ця мережа прифронтових часописів, вона є таким, можливо, газетним інформаційним марафоном, який перекриває дефіцит інформації в регіонах, куди не може технічно дістатися Національний телемарафон. Дістатись туди, де в українців відсутня можливість користуватися інтернетом або отримувати телерадіосигнал.

Це наш такий проєкт лобіювання регіональних медіа як на рівні уряду України, так і на рівні міжнародних партнерів. Бо часто іноземним донорам складно зрозуміти та побачити внесок журналістів у регіонах.

— У продовження цієї теми. Можливо, це банальне запитання, але періодично від тих же волонтерів, які співпрацюють з міжнародними структурами, доводиться чути, що партнери з-за кордону трошки втомилися від української війни: міжнародна спільнота не так активно допомагає. За рахунок чого вам вдається підтримувати цю допомогу?

— Дійсно, ми говоримо, що це загальний виклик для нас, для Спілки журналістів України, для інших громадських організацій, для уряду щодо залучення зовнішньої підтримки. Оскільки міжнародні організації дещо втомилися від війни, можна так сказати.

І з іншого боку, цей стан війни росії проти України і стан конфлікту, за їх термінологією, то для іноземців це вже не новина, не стресовий якийсь фактор, яким він був у 2022 році з моменту вторгнення. І це вже певні реалії. І тому вони вже десь переводять погляд і визначаються з певними пріоритетами, переключаються на інші країни, з іншими військовими конфліктами. Зокрема, на сьогодні багато наших партнерів звертають увагу на регіон Сектора Гази, на Близький Схід загалом. Зараз пішла тема революції та звільнення Сирії.

Так, надзвичайно складно нині залучати підтримку на високому рівні до сектору українських медіа. Але, з іншого боку, попри те, що і ми втомилися, ми виснажені, але ми розуміємо, що ми не маємо права зупинитися, ми не маємо права взагалі переключатися на якісь інші теми. Допоки йде ця несправедлива війна в Україні, ми примножуємо свої зусилля, нашу активність: ми повсякденно інформуємо міжнародну спільноту, готуємо певні фактажі, звітуємо про важливість, результативність допомоги.

Адже взяти конкретні факти: ті самі ноутбуки, передані маріупольським журналістам. Вони дозволяють залишатися колегам у професії, створювати матеріали, які необхідні як для переселенців з Донецької області, так і для інформування всього світу. Що нас об’єднує і надихає, так це розуміння, що ті ресурси, ту допомогу, яку ми залучаємо, ми її з гордістю передаємо саме нашим мужнім колегам, які працюють не в столичних офісах, не в спокійних обласних центрах, а на передовій.

Зокрема, я захоплююсь мужністю головного редактора газети «Ворскла» із Великої Писарівки, що в Сумській області, Олексія Пасюги, який кожного тижня прокладає свій так званий Маршрут правди. Він щотижня везе і поширює свіжонадруковану газету по маршруту від Охтирки, яка є умовно безпечним містом, аж до Великої Писарівки, що на кордоні з росією, залишаючи примірники в сільських магазинах.

Я захоплююсь Світланою Карпенко, яка регулярно привозить примірники своєї газети в Оріхів, який за 2–3 кілометри від лінії зіткнення. І сотні оріхівчан, які живуть у підвалах без електрики, вони отримують правдиву і достовірну інформацію. Я захоплююсь колегами з Херсона, із Краматорська, Слов’янська, з Покровська і Мирнограда, які несуть правду своїм співгромадянам.

Такі приклади відданості та мужності професійних журналістів, то, власне, вони і є найсильнішими аргументами для нас і для наших зусиль.

І, звичайно, також не можна не згадати ще один з наших пріоритетів. Це кампанія солідарності з незаконно ув’язненими росією українськими журналістами. Ми докладаємо зусилля, щоб підтримати рідних, близьких наших колег, яких безпідставно росія кинула до своїх буцегарень, і щоб тиснути на міжнародні організації з метою докладання зусиль зі звільнення українських журналістів з російських в’язниць.

Адже щонайменше 30 українських медійників нині перебувають у російських тюрмах. І водночас маємо багато наших колег, яких окупанти затримали в Запорізькій, в Херсонській області, і місце їхнього перебування наразі невідомо.

Ми організовуємо і міжнародні фотовиставки, як-от «Розстріляна свобода слова», яка привертає увагу до полонених колег. Ми робимо різноманітні друковані звіти, відеоматеріали. Але, на жаль, ключовим профільним викликом у цій війні для демократичного світу є те, що країна-агресор абсолютно ігнорує всі міжнародні правила, конвенції, які свого часу Радянський союз і росія ратифікували і інтегрували.

І до всього того росія шельмує, вона робить «мітки» на українських журналістах, що вони нібито терористи, підривники, шпигуни, щоб у будь-який спосіб дискредитувати медійників. Але водночас ми бачимо, що цивілізований світ чітко дослухається до аргументів Спілки журналістів України. Ми підтверджуємо журналістський статус кожного нашого колеги.

І ми вимагаємо, безумовно, звільнення наших колег. І результати вже є: те, що і Наріман Джелял у 2024 році вийшов на волю шляхом обміну, і Максим Буткевич, який теж торік був звільнений через обмін, є певним внеском у цю загальну справу і через зусилля активістів НСЖУ.

— Ще до перших російських атак на Україну в лавах Сил оборони служило чимало журналістів в одностроях — членів НСЖУ. Вже після 2014 року, а особливо після 2022-го, до військових журналістів приєдналися і мобілізовані спілчани. Чи не втрачаєте ви з ними зв’язок? Яким він є?

­— Звичайно, це теж є одним з наших пріоритетів — підтримка спілчан, наших героїв, які на різноманітних позиціях виконують уже обов’язки із захисту України. І, відповідно, і наші обласні організації, і центральний офіс, ми теж шукаємо волонтерські ресурси, щоб підтримувати наших колег у війську.

Також ми реалізуємо корпоративний внесок саме підтримки Спілкою журналістів України Сил оборони, і започаткували свою ініціативу «Пресофіцери — важливі!». Це — безпосередньо об’єднання зусиль на підтримку колег, які в погонах організовують інформування про наших героїв, про військові дії. Які, зокрема, забезпечують супровід цивільних журналістів на фронтові позиції.

І в рамках такої ініціативи ми започаткували спеціальну відзнаку Спілки журналістів України. Це така почесна нагорода від багатотисячної журналістської спільноти для визнання ратної роботи пресофіцерів, про яких ми отримуємо найкращі відгуки від цивільних журналістів-воєнкорів, що виїжджають на фронт.

І 2024 року одними з перших цієї відзнаки були удостоєні Сергій Череватий, Роман Чоп, Ілля Євлаш, Сергій Скібчик, Катерина Петренко й інші колеги.

Але, крім морального визнання, ми проводимо і кампанії зі збору коштів і передачі пресофіцерам транспортних засобів. Зокрема, ми передавали автомобіль і для пресслужби Соледара, колись на найгарячішому Бахмутському напрямку.

І 2024 року ми передали машину для пресслужби 24-ї бригади. На той момент, у травні, позиції 24-ї бригади були в Нью-Йорку, українському селищі, яке розташовувалося за кілька кілометрів до лінії зіткнення з окупантами. Особисто для мене була велика честь разом з колегами приїхати на позиції в Нью-Йорку, передавати там автомобіль і розуміти, що він дійсно допомагатиме пресслужбі в надзвичайно відповідальній і небезпечній роботі як щодо висвітлення подій з передової, так і супроводу цивільних журналістів, особливо міжнародних знімальних груп.

Бо ми теж розуміємо, що великою мірою від цього залежить і та міжнародна підтримка, та велика глобальна солідарність з Україною. А в цій несправедливій війні вона відбувається саме завдяки тому, що громадяни демократичних країн через свої медіа отримають ось цю страшну правду про війну, про її несправедливість. І, відповідно, вони починають вимагати від своїх урядів докладати зусилля в належній підтримці України.

За останній час НСЖУ вивела на новий рівень співпрацю з Генеральним штабом ЗСУ, з Міністерством оборони України. Особливо в частині налагодження ефективних комунікацій між Силами оборони та цивільними медіа в питаннях поширення, додаткового привернення уваги до наших армійців-героїв, загалом до українського війська.

Зокрема, ми регулярно в провідних регіональних медіа рекомендуємо публікувати найкращі матеріали інформаційного агентства АрміяInform. Це портретні матеріали, які додають емоцій і деталей до образів українських солдатів і офіцерів, наших захисників. Ми також допомагаємо в співпраці між радіостанцією Армія FM, армійським радіо і цивільним медійним сектором.

Спілка проводить різні заходи, щоб заохотити цивільних журналістів, їхні редакції до створення професійніших, глибших матеріалів на армійську тематику, на тему рекрутингу, тематику підтримки армії тощо.

Отже, ми розуміємо, що лише військових медіа недостатньо в інформуванні для розповідей про всі реалії, які є. Так само і для військових — надзвичайно важливою є загальна суспільна підтримка. Нас дуже зворушують відгуки, коли солдати, офіцери щемливо згадують, коли їхні рідні, близькі їм люди телефонують, скажімо, із Сумської області, Львівщини, Івано-Франківщини й пишаються тим, що про їхніх рідних написали місцева газета або місцеві журналісти.