Наслідки росокупації: що буде, якщо ворог зайде в наші домівки. Досвід Польщі

В історії відомо чимало прикладів «захисту» російських інтересів на окремих територіях, що врешті закінчувався окупацією і зникненням з географічної мапи цілих держав. Тому Україна, де все починалося із «захисту» російськомовного населення, далеко не перша в цьому переліку.

Серед багатьох прикладів одним із найбільш показових є поділ Речі Посполитої, що відбувся наприкінці XVIII століття. Донедавна могутня Польща втратила свою державність і на понад століття була поглинута російською імперією. А тепер кремлівський диктатор розповідає, що створена вона завдяки «таваріщу сталіну».

АрміяInform нагадує про історичні уроки таких подій, про те, що являла і до чого призвела російська окупація. Саме цей приклад яскраво демонструє, яким може бути взяття Києва і що станеться з українцями та Україною у разі капітуляції…

З чого все починалося

А починалося все з Північної війни 1700–1721 років. Саме під час цього збройного конфлікту, вступивши в союз проти Швеції із московським царством, Річ Посполита дозволила накласти на себе «протекторат» москви. На початках Нарвським договором, що був підписаний 30 серпня 1704 року, передбачалося, що східний союзник підтримуватиме короля Августа II 12-тисячним допоміжним армійським корпусом і щорічною фінансовою допомогою в 200 тисяч рублів.

Після перемоги московитів у Північній війні і проголошення Всеросійської імперії її вплив та апетити стрімко зростають. Упродовж всього XVIII століття російські солдати ходили до Польщі, «як собаки на кухню». І з кожною їхньою «спеціальною воєнною операцією» Річ Посполита ставала все більш залежною від свого «вічного союзника».

Кульмінацією став, здійснений «на російських штиках», державний переворот 1764 року і «призначення» королем Речі Посполитої коханця катерини ІІ Станіслава-Августа Понятовського, який до кінця свого 30-річного правління проводив проросійську політику.

Слабка Польща була вигідна всім її сусідам, а особливо російській імперії. катерина ІІ прагнула збереження «протекторату» над всією польською територією і подальшого обмеження її суверенних прав. Попри це, в 1768 році вона навіть надала Речі Посполитій гарантії територіальної цілісності! Але вже за кілька років очікувано порушила свої ж зобов’язання.

Антиросійські протести і Перший поділ Польщі

російська армія, що постійно перебувала на території Речі Посполитої, суворо карала будь-які спроби антиросійських виступів. Вона потопила в крові Барську конфедерацію, Коліївщину, Шяуляйське повстання, взяла під контроль церкву, сейм, змусила виконувати свої накази невелике коронне військо.

Припинити втручання у внутрішні справи Речі Посполитої та вивести свої війська почала вимагати від росії Туреччина, яка підтримувала барських конфедератів. Врешті, не дочекавшись бодай якоїсь реакції, в жовтні 1768 р. Османська імперія оголосила війну російській.

Для росії витрати на утримання «польського протекторату» проти збройного опору конфедератів та османів виявилися занадто високими. І в петербурзі не вигадали нічого кращого, як… розділення Речі Посполитої між сусідами.

У поділі взяли участь також Пруссія та Австрія, адже важливо було «зберегти баланс сил»… 5 серпня 1772 року повноважні представники «баланс утворюючих» країн підписали в петербурзі договір, за яким анексували так звані «санітарні смуги», тобто території по периметру Речі Посполитої. Королівство Пруссія забрало Помор’я, Куяви та частину Великопольщі загальною площею 36 тис. км² з населенням 580 тис. осіб. Габсбурзька монархія — Малопольщу і Галичину з Руським, Белзьким і західними околицями Волинського та Подільського воєводств, територією 83 тис. км² з 2 650 тис. мешканців (відтоді почався австрійський період історії Львова та краю, що тривав до 1 листопада 1918 року). А російська імперія — східнобілоруські землі з Полоцьком, Вітебськом та Мстиславлем, а також частину Ліфляндії (Латвії), загалом 92 тис. км² з 1 300 тис. населення.

30 вересня 1773 року підконтрольний росіянам сейм ратифікував угоду про поділ земель Речі Посполитої, що надало «законності» цим анексіям.

Конституція «3 травня» і Торговицька конфедерація

Протягом 1773–1792 років прибічники реформ марно намагалися врятувати залишки Речі Посполитої та зміцнити державу. Чотирирічний сейм (1788–1792) за ініціативою групи патріотичних реформаторів, очолюваних Гуґо Коллонтаєм, ухвалив 3 травня 1791 року Конституцію, що запроваджувала спадкову монархію (замість виборної, яка діяла перед цим) та особисті свободи і рівні права всім громадянам.

Обмеження станових привілеїв викликало незадоволення серед частини магнатів і шляхти, які утворили в 1792 році в містечку Торговиці (на тодішньому російському кордоні) сепаратистську конфедерацію, і закликали на допомогу катерину ІІ.

Як і очікували, катерина ІІ зреагувала блискавично. Вона віддала наказ військам генерала Каховського увійти до Польщі, а генерала Кречетнікова — до Литви. Розгорілися бойові дії.

Підтримав катерину II у вторгненні до Речі Посполитої прусський король Фрідріх Вільгельм II. Близько трьох місяців польська армія чинила відчайдушний опір. Але під тиском сил, що мали значну перевагу, король Станіслав Август був змушений капітулювати і підкоритися вимогам окупантів. Новий, абсолютно проросійський сейм, скликаний у місті Гродно, проголосив скасування Конституції «3 травня». Гарнізони російських і прусських військ були розміщені у великих містах Речі Посполитої, в тому числі і у її столиці — Варшаві. Польська армія мала бути суттєво скорочена, багато частин передбачалося розпустити.

У грудні 1792 рокц катерина II і Фрідріх Вільґельм II домовилися про новий, другий поділ Речі Посполитої. 9 квітня 1793 були оголошені його умови: Пруссія отримала Велику Польщу з містами Познань, Торунь і Ґданськ, росія — Східну Білорусь і Правобережну Україну. У вересні 1793 умови поділу були прийняті польським сеймом, який контролювали сепаратисти-торговичани та окупанти.

Повстання Тадеуша Костюшкаx

Наприкінці 1793 року ситуація була наступною. російські війська вчиняли численні грабежі, поєднані з політичними репресіями. Відбувся економічний і фінансовий крах держави — сім найбільших варшавських банків збанкрутували, ціни на продукти харчування зростали. Нова влада запровадила цензуру, заборонивши висловлювати критику сейму, катерини II, її військових і цивільних службовців. Ліквідовано значну кількість преси, з книгарень вилучали заборонені книги. Були перервані культурні контакти із Західною Європою — країну штучно відгородили «залізною завісою».

Попри це, далеко не всі поляки змирилися з фактичною окупацією того, що лишилося від їхньої держави, суспільство здійснювало соціальний бойкот росіян. Повсюдно організовувалися таємні товариства, які поставили собі за мету підготовку загального повстання. Керівником цього руху став учасник американської революції генерал Тадеуш Костюшко, який перебував у еміграції, центром якої була Саксонія (Дрезден і Лейпциг). Було визнано, що необхідно встановити в Польщі військову диктатуру і довірити її Костюшку. Це була остання нагода врятувати незалежність…

Повстання почалося 12 березня 1794 року заколотом кавалерійської бригади генерала Антонія Мадалінського, яка відмовилася підкорятися рішенню про свій розпуск. До повстанців стали приєднуватися інші частини армії Речі Посполитої. Через кілька днів кавалеристи Мадалінського оволоділи Краковом, який став центром повстання. 24 березня там опубліковано Акт, який проголосив гасла відновлення в повному обсязі суверенітету Польщі, повернення територій, відторгнутих в 1772 і 1793 роках, продовження реформ, започаткованих Чотирирічним сеймом, надав Костюшку титул верховного головнокомандувача національних збройних сил і передав у його руки всю повноту влади.

Рух підтримали широкі верстви населення, всюди почалося формування і озброєння повстанських загонів. 4 квітня 1794 р. в бою під Рославицями поляки зуміли завдати першої відчутної поразки росіянам і повірили в можливість перемоги. Вогнище боротьби швидко поширилося на інші регіони: 17–18 квітня звільнено Варшаву, а 22–23 — Вільно.

Костюшко оголосив загальну мобілізацію. Кількісний склад повстанської армії було доведено до 70 тисяч, але значна її частина була озброєна списами і косами. Попри це, до травня повстанці встановили контроль над більшою частиною Речі Посполитої.

Сумний фінал «російського протекторату»

Невдовзі оговтавшись, Пруссія, Австрія та росія, вирішили збройним шляхом придушити повстання і змусити поляків визнати поділи Польщі. Вони з п’яти напрямків почали вторгнення на територію країни.

З 13 липня 1794 року тривала облога Варшави російськими і прусськими військами.

9 жовтня російський корпус генерала Івана Ферзена розбив головні сили повстанських військ у битві під Мацейовицями поблизу міста Седльце в Східній Польщі. Тадеуш Костюшко був важко поранений і потрапив у полон. Із 10 тисяч повстанців, які брали участь у битві, лише дві тисячі зуміли дійти до Варшави.

Звістка про катастрофу під Мацейовицями викликала паніку у столиці. Головним стратегічним пунктом оборони міста від російських військ була Прага — правобережна частина Варшави.

6 листопада 1794 року війська Суворова розпочали штурм і зламавши опір захисників, почали з дикунською жорстокістю нищити мирне населення. У результаті хвилі вбивств, що тривала кілька годин, загинуло до 20 тисяч людей. Цей акт остаточно зламав повстання і схилив його лідерів до капітуляції.

Поразка повстання Тадеуша Костюшка обумовила третій поділ Польщі в 1795 році й повну ліквідацію польської державності.

Замість післямови

Цей приклад демонструє, що воювати потрібно усім, щоб не допустити того, що в 1794 році пережила Польща. Або ще гіршого, бо з часом методи ведення війни у росіян стають ще більш дикунськими.

Воювати доведеться всім: тільки або зараз за Батьківщину, або згодом на боці загарбника. І коли російські війська окупують нашу державу та готуватимуть подальший наступ «на НАТО», почнеться примусова мобілізація польовими «воєнкоматами» рф. Проти цього тоді навряд чи хто виступить, бо альтернативою будуть розстріли, репресії, тортури, примусові роботи у «вічній мерзлоті»…

Тож чи хочемо ми жити в російській окупації, у вічному страху?

Поляки теж не хотіли, проте опиралися лише вісім місяців і втратили на 123 роки свою державність.

Ми зараз значно сильніші, чисельніші й мотивованіші, ніж вони тоді. Ми чинимо опір значно довше і добре знаємо, що перемога залежить від кожного з нас.