Всього кілька країн були готові здійснити рятувальні місії в Афганістані з того часу, як американці залишили країну. Україна – саме цей виняток. В Україні сказали, що мають інше розуміння під словом «небезпека».
Київ, Україна. Перед злетом до Афганістану елітна команда українських військ зібралася в коло біля аеропорту і передала по колу пляшку віскі – це ритуал, який мав заспокоїти нерви.
Був ранній ранок 16 вересня і військові, співробітники служби воєнної розвідки України, відомі як ГУР (Головне управління розвідки Міністерства оборони України), збиралися відважитися на сміливе занурення у невідомість: летіти до Кабула та евакуювати майже 100 осіб, суміш громадян України та афганців, які, як вважається, знаходяться у зоні високого ризику. Вони виконували подібні рятувальні місії з моменту падіння Кабула в середині серпня, але ця буде першою з моменту відходу американських військ, які залишили «Талібан» під їх власним контролем.
Перед тим, як сісти у літак, старший офіцер повідомив командувача, бригадного генерала Кирила Буданова про те, що таліби гарантували, що літак може приземлитися в міжнародному аеропорту Кабула, залишатися там не роблячи жодних рухів, поки евакуйовані сідають на борт, а потім безпечно вилетіти. Вони запевняли, що весь процес займе всього кілька годин.
«Ви їм вірите?» – спитав генерал Буданов.
Врешті-решт, до того, як команда повернеться додому в Київ, знадобиться сім днів, дві поїздки в Кабул і нервовий марафон переговорів з новачками й функціонерами «Талібану». Вони забрали з собою 96 виснажених афганців, у тому числі групу студентів університету, який спонсується Ватиканом, та 3-річного хлопчика, який був поранений під час теракту минулого місяця біля воріт абатства в кабульському аеропорту.
Для українців це був невдалий курс на пошук взаєморозуміння з урядом «Талібану», який бореться з внутрішнім поділом, бюрократичним хаосом та ледь контрольованою схильністю до насильства. Протягом кількох днів «Талібан» відмовлявся звільняти людей, яких сподівалися врятувати українці, неодноразово змінюючи умови угоди про евакуацію, вимагаючи офіційного визнання від українського уряду, і в якийсь момент погрожуючи захоплення командування літаком.
Але в четвер, нарешті, афганці вийшли з літака в бурхливу осінню ніч у Києві, столиці України, після польоту, який став несподіваним рятувальним жилетом після того, як багато хто з них втратив надію на втечу.
«Я чекав евакуації півтора місяця, але ми з сім’єю так і не змогли пройти (в аеропорт)», – сказав 38-річний Харімі, який прибув до Києва з шістьма членами сім’ї, включаючи маленьку дочку, яка, як він сподівається, зараз має шанс на майбутнє. «Спочатку Україна, потім Бог вислухав наші молитви».
The New York Times посилається на евакуйованих афганців лише за їхніми іменами, щоб забезпечити їм безпеку.
У перші тижні після того, як 15 серпня Кабул пав під контроль талібів, коаліція націй надала колосальний, але часто випадковий, авіатранспорт, щоб витягнути десятки тисяч афганців, які раптово опинилися в серйозній небезпеці через свою роботу на іноземні уряди або афганські служби безпеки. Але без ковдри безпеки США – останні американські вантажні літаки С-17, які вилетіли наприкінці серпня, – мало країн були готові поставити під загрозу свої літаки та свій народ, щоб продовжити евакуацію, залишивши тисячі афганців, які перебувають під загрозою, з малою можливістю для втечі.
Подивіться на Україну, невелику, але загартовану країну після років війни з сепаратистами, яких підтримує Росія. Після падіння Кабула гігантські військові літаки України «Іллюшин» прибули одними з перших, щоб допомогти з евакуацією. У якийсь момент група українських офіцерів ГУР залишили охорону аеропорту і, вистріливши з гвинтівки в повітря, розчистили шлях для пари автобусів, які перевозили журналістів у безпечне місце.
Попри те, що американці відступили, українська місія триває, про що повідомив генерал Буданов, який у 35 років провів п’яту частину свого життя на війні, більшу частину – у тилу противника, як офіцер воєнної розвідки.
«Більшість країн Заходу, на мою думку, не зроблять чогось, якщо це небезпечно», – сказав він. «Ми живемо з війною сім років, тому наше розуміння того, що є небезпечним, трохи інше».
Операція 16 вересня зіткнулася з проблемою. Щойно літак приземлився в Кабулі, представники талібів оголосили, що не дозволять евакуйованим сісти на борт без письмового звернення українського уряду на адресу «Ісламського емірату Афганістану».
«Це можна трактувати, і треба трактувати як акт визнання їхнього уряду, що ми категорично відмовляємось робити», – сказав генерал Буданов.
19 вересня літак повернувся з Кабулу без евакуйованих людей до Києва. Там він перебував, поки команда на місцях та офіційні особи в Україні вели напружені переговори з постійно мінливим складом чиновників «Талібану», кожен з яких претендував на відповідальність.
«Найбільша складність полягала в тому, що не було ієрархічного авторитету», – сказав один з українських офіцерів, які брали участь в операції, і, як і інші, погодився говорити лише за умови, що його ім’я не буде озвучуватися. «Кожна людина, яка має якогось типу владу, впевнена, що вона знає, що найкраще. На розв’язання кожного питання пішло так багато часу».
Навіть на перший погляд незначні розбіжності загрожували знищити всю місію. Українці створили друкований список імен евакуйованих, де кожна родина була виділена різним кольором. «Талібан» відмовився прийняти його, несподівано вимагаючи, щоб роздруківка була чорно-білою.
«І ось це дійшло до мене», – сказав старший офіцер ГУР. «Вони забороняють музику, вони забороняють мистецтво. І ми надсилаємо їм документ, надрукований у кольорі, і вони сприймають його так, ніби там порнографія». Видрук потім надіслали чорно-білою.
Для української команди чотири дні та ночі, які вони провели в таборі на орендованому комерційному авіалайнері, були дещо комфортнішими, ніж життя на передовій на Батьківщині, хоча випадкові та незрозумілі пориви стрілянини поблизу літака трохи лоскотали нерви.
Все, що потрібно знати про те, як таліби захопили Афганістан!
Хто такі таліби?
Таліби виникли в 1994 році на тлі потрясінь, що настали після виведення радянських військ з Афганістану в 1989 році. Вони застосовували жорстокі публічні покарання, включаючи порку, ампутації та масові страти, щоб забезпечити дотримання своїх правил.
Які вони лідери талібів?
Це вищі лідери руху «Талібан», чоловіки, які роками перебували у втечі, у схованках, у в’язницях та ухиляючись від американських безпілотників. Мало що відомо про них або про те, як вони планують керувати країною, включаючи те, чи будуть вони такими толерантними, як заявляють. Один представник сказав The Times, що група хоче забути своє минуле, але що будуть деякі обмеження.
Що відбувається з жінками Афганістану?
Востаннє, коли таліби були при владі, вони забороняли жінкам і дівчатам виконувати більшість робіт чи відвідувати школу. Після повалення талібів афганські жінки здобули багато успіхів, але тепер вони побоюються, що це може бути втрачено. Представники «Талібану» намагаються запевнити жінок, що все буде інакше, але є ознаки того, що, принаймні в деяких областях, вони почали повертати старий порядок.
Що означає їхня перемога для терористичних угруповань?
США зайшли в Афганістан 20 років тому у відповідь на тероризм, і багато хто стурбований тим, що Аль-Каїда та інші радикальні угруповання знову знайдуть там безпечний притулок. 26 серпня смертельні вибухи біля головного аеропорту Афганістану, за які взяла відповідальність «Ісламська держава», показали, що терористи залишаються загрозою.
Як це вплине на майбутню політику США в регіоні?
Вашингтон і таліби можуть витратити роки, розтягнуті між співробітництвом і конфліктом. Деякі з ключових питань, які зараз розглядаються, включають наступне: як співпрацювати проти спільного ворога, відділення «Ісламської держави» в регіоні відоме як ІДІЛ-К, і чи повинні США передати 9,4 млрд доларів урядових резервів уряду Афганістану, які заморожені в країні.
Для евакуйованих це була агонія. Майже тиждень вони прибували щодня о шостій ранку, сподіваючись сісти на рейс і чекати в аеропорту до 12 годин, перш ніж вилетіти в стані розчарування. Як тільки вони пробиралися аж до воріт з посадковими талонами в руках, їм казали, що рейс не вилітає.
Один з евакуйованих, 36-річний чоловік, який відмовився назвати своє ім’я, оскільки працював у афганських спецслужбах і навчався у США, сказав, що представники талібів двічі телефонували йому та погрожували. Він сказав, що міняв своє місцеперебування кожні 24 години з міркувань безпеки, і переживав, що його впізнають кожного разу, коли він їде в аеропорт, сподіваючись сісти на український рейс.
«Я піддаю небезпеці своє життя та життя рідних», – сказав він.
Українські офіцери заявили, що рятувальна місія мало не розвалилася у середу ввечері, коли співробітники служби безпеки в аеропорту заявили, що літак повинен вилетіти за 30 хвилин без евакуйованих, інакше літак перейде під контроль терористів.
Українські високопосадовці не повідомляли подробиць про те, як вони подолали глухий кут, але посилалися на допомогу Туреччини, Пакистану та Катару, а також Валі Монавара, посла в Україні від попереднього уряду Афганістану, який залишається на своїй посаді в Києві.
Повністю білий літак, що перевозив евакуйованих афганців, пройшов під темним небом у Києві ввечері в четвер. Першими висадилися троє братів і сестер, дві дівчинки та хлопчик, одягнені в однакові діснеївські толстовки. Працівники Червоного Хреста чекали в закритому терміналі міжнародного аеропорту «Бориспіль» з чаєм та ковдрами з золотої фольги, щоб захистити прибулих від незвичного холоду. Хоча деякі з евакуйованих були громадянами України, насамперед афганцями, які навчалися або працювали в країні, багато хто навіть не уявляв, що ця історія закінчиться в такому місці.
39-річний Назір був професором образотворчого мистецтва в Університеті Герат, зруйнував свою галерею, але не дозволив їй потрапити до рук талібів, перш ніж тікати з дружиною та трьома дітьми. Він носив велике срібне кільце, інкрустоване чорними, зеленими та червоними каменями – національними кольорами Афганістану.
«Я залишив усе позаду», – сказав він. «Мою країну, мою землю, моїх учнів, мою сім’ю, моє серце».
Майже два десятки людей, які перебувають у першому списку українців на евакуацію, залишилися в Афганістані, головним чином тому, що у них не було дійсних проїзних документів, коли вони з’явилися в аеропорту. Загалом Україна евакуювала понад 700 осіб, включаючи журналістів The Wall Street Journal, Stars and Stripes та USA Today, про що заявив Андрій Єрмак, керівник апарату Президента України.
«Україна не залишить своїх громадян або громадян інших країн у небезпеці», – сказав пан Єрмак.
Керівництво ГУР та інші вищі українські посадовці планують вивчити свій досвід у цій місії та визначити, як зробити майбутні вилазки до Кабула більш досконалими. Наразі генерал Буданов сказав, що радий, що його люди вдома у безпеці.
В аеропорту в четвер ввечері, після того, як афганські біженці були передані представникам імміграційної служби, генерал знову зібрав свою команду, витяг пляшку «Джека Деніелса» і передав її по колу.
Джерело перекладу: https://zmist.direct/2021/09/27/nervova-poyizdka-do-kabula-yak-ukrayina-vela-peregovory-z-talibamy-ta-vryatuvala-96-afgancziv/
