1989 року навіть найзапеклішим комуністам стало очевидно, що СРСР зірвався в глибоке піке. Почали відвалюватися радянські сателіти в Європі, перші кроки на шляху суверенітету пройшли країни Балтії, вибухнули збройні сутички на Кавказі.
До Криму саме масово поверталися кримські татари з місць депортації, а Верховна Рада СРСР постановою № 845-1 від 28 листопада 1989 року запропонувала «відновлення автономії Криму шляхом утворення Кримської АРСР у складі Української РСР», щоб забезпечити права кримськотатарського народу.
У цих умовах комуністичні еліти Криму вирішили діяти на випередження. 1990 року вони започаткували відновлення Кримської АРСР, але вже як окремого суб’єкта Радянського Союзу (хотіли реалізувати горбачовську ідею прирівняти автономії до союзних республік). Так одним пострілом убивали двох зайців — ставили перешкоду суверенізації Києва («якщо вийдете зі складу СРСР, ми вийдемо зі складу України») й заперечували право кримських татар на державність.
20 січня 1991 року 94 % учасників першого в СРСР подібного референдуму висловилися за відновлення Кримської АРСР (кримські татари масово бойкотували голосування). 12 лютого Верховна Рада УРСР відновила кримську автономію у складі України, проігнорувавши бажання кримських еліт стати рівноправними учасниками СРСР.
Ці події стали компромісом, який визначив розклад сил на півострові на наступну чверть століття. Головними бенефіціарами стали комуністичні еліти Криму, що зберегли за собою важелі влади й ресурсні потоки аж до 2010 року (з короткою перервою на Помаранчеву революцію). Також виграли комуністичні еліти Києва, яким вдалося запобігти сепаратистському вогнищу на півострові (але це була піррова перемога й лише на рік). У плюсі залишилася й російськомовна більшість населення — їхня культура панувала надалі (можна було все життя провести в українському Криму, не знаючи жодного слова українською).
А от у цілковитому програші опинилися киримли й національно свідомі українці: політичними правами перших і культурними других відверто знехтували.
Але вже навесні 1992 року кримські автономісти захотіли більшого — і 5 травня проголосили державну самостійність Республіки Крим. Протистояння Києва і Сімферополя за активної участі Москви розтягнулося до 1998 року.
Жінка цілує руку лідеру проросійського руху Криму, президентові автономії у 1994–1995 роках Криму Юрію Мешкову, Сімферополь, 10 травня 1994 р.
І от саме для того, щоб додати собі легітимності, 26 березня 1993 року парламент Криму встановив 20 січня День Республіки Крим (лише 2005 року його офіційно перейменували на День АРК). І навіть після того, як кримський сепаратизм остаточно придушили, місцеві еліти використовували пам’ять про 20 січня, щоб розігрувати карту окремішності.
Ну а після анексії півострова 2014 року російська влада проголосила референдум 20 січня першим етапом «повернення Криму в рідну гавань», хоча все було навпаки: Сімферополь тоді не намагався повернутися під владу Москви, він прагнув отримати рівний з Москвою статус.
Тож який стосунок ця дата має до Автономної Республіки Крим? Жодного!
20 січня 1991 року кримчани голосували за «відновлення» Кримської АРСР, яка припинила своє існування разом з усім Радянським Союзом. На її місці до весни 1995 року існувала Республіка Крим, а після того — АРК. Тож відзначати День Автономної Республіки Крим 20 січня — це те саме, що святкувати День Незалежності України в дату створення УРСР.
Так не може тривати далі — нинішній (не) День АРК слід скасувати й замінити іншим святом. Жодна радянська дата, пов’язана з півостровом, категорично не підходить на роль майбутнього Дня Криму, як і дати сепаратистської Республіки Крим. Та й період «старої» АРК — де-факто російської автономії — погано надається для цієї мети. Отже, Україна має обрати для Дня Криму або подію доби революції 1917–1918 рр., або дату визволення півострова від теперішньої окупації.
І хоча в другому випадку це буде справою майбутнього, скасування (не) Дня АРК 20 січня вже зараз вважаю невідкладною задачею Верховної Ради.
Український парламент має знову взяти вирішення долі півострова у свої руки.
Адже Крим — це Україна.
