Теорія ігор на практиці
Працівник Кишинівгазу минає газову панель біля будівлі Молдовагазу в Кишиневі, Молдова, 6 січня 2025 року
Президент України Володимир Зеленський після переговорів з президенткою Молдови Маєю Санду пообіцяв надати Придністровʼю вугілля як гуманітарну допомогу. Придністровське підприємство, яке потребує вугілля, — це енергетична компанія «МолдДРЕС», що де-факто належить російській компанії «Интер РАО ЕЭС», якою керує Ігор Сєчин, людина з найближчого оточення Путіна. Придністровʼя ж від будь-якої допомоги відмовляється й закликає Кишинів разом тиснути на Київ, щоб відновити транзит.
Офіційна влада Молдови таких закликів не приймає, але й не відкидає. Це створює враження цікавої синергії в контексті чергових спроб енергетичного тиску на Україну: коли придністровські сепаратисти озвучують те, що офіційна влада в Кишиневі просто не може собі дозволити промовити (бо треба ж балансувати). Понад те, синергія дійсно існує: електроенергію, яку Кишинів закуповує в Румунії для потреб підконтрольного молдовському уряду берега, розподіляють через придністровську МолдДРЕС.
10 січня самопроголошений лідер придністровського анклаву Вадим Красносельський скористався послугами міжнародного аеропорту Кишинева для поїздки до Москви. Звісно, поїздки сепаратистів через офіційні транспортні вузли Молдови відбувалися завжди, але на тлі серйозних звинувачень у дестабілізації ситуації в країні це щонайменше дивно. Інформацію про поїздку Красносельського в Москву підтвердила і Мая Санду під час пресконференції 14 січня.
Мая Санду на пресконференції після засідання Вищої ради безпеки в президентському палаці в Кишиневі, Молдова, 14 січня 2025 року
Усе це викликає дедалі більше запитань, які залишаються без відповідей, особливо з огляду на взаємні публічні звинувачення Кишинева й Тирасполя.
Електоральна загроза?
У Молдові зростає занепокоєння, що енергетична криза в Придністров’ї може стати інструментом впливу Росії на передвиборчу ситуацію, аби скинути проєвропейську владу. Такі побоювання, хоча й емоційно зрозумілі, назвати логічними важко.
По-перше, російське втручання у вибори в Молдові ніколи не потребувало значних зусиль: 2023 року автономію Гагаузія очолила доти невідома Євгенія Гуцул; 2024 року завдяки Telegram Росія мало не зірвала проєвропейський референдум (який сам по собі був ще тією авантюрою команди Санду). І це тільки останні роки.
По-друге, саме Придністровʼя завжди було електоральною базою проросійських політиків. А чинна влада під час останніх президентських виборів продемонструвала, що застосування адміністративного ресурсу та скорочення кількості виборчих дільниць для проросійськи налаштованих громадян є дієвим інструментом (наскільки демократичним — це інша розмова).
По-третє, досвід України в контексті окупованого Донбасу мав би стати уроком для Молдови щодо Придністров’я: жодні приклади «кращого життя», жодні інформаційні кампанії чи цивілізовані переконання не стануть дієвим інструментом у роботі з населенням, яке охоплене ненавистю до власної держави.
Тож усі аргументи Кишинева про те, що Росія перетворює придністровців на розлючених виборців, розбиваються об нещодавній досвід президентських виборів, а також більш віддалені в часі політичні події. Отже, ситуація навколо Придністров’я схожа на сценарій з набагато амбітнішими цілями, ніж проста зміна влади в Молдові, і, безумовно, стосується не лише цієї країни.
Гуманітарка для Сєчина
У будь-якому разі Кишинів звернувся по допомогу до України, і президент Володимир Зеленський пообіцяв надати Молдові необхідний об’єм вугілля, щоб розв’язати «гуманітарні проблеми». Попри відмови самого Тирасполя від будь-якої допомоги, називати таке рішення гуманітарною допомогою теж маніпуляція і з боку Києва, і з боку Кишинева. Цей крок не вирішує головної проблеми: на кордонах України існує квазідержавне утворення з військовою присутністю РФ, і воно повністю економічно та промислово підпорядковане російським інтересам.
Електростанція «Молдовська ДРЕС», яка потребує «гуманітарної допомоги», з 2005 року належить російській енергетичній компанії «Интер РАО ЕЭС». Вона залишається ключовим підприємством енергетики окупованого регіону (та й усієї Молдови) і весь цей час постачала значні обсяги дешевої електроенергії на підконтрольну територію, генеруючи її з «безплатного» газу з Росії. Ще 2022 року, після початку повномасштабної агресії Росії проти України, коаліція громадських організацій і муніципалітетів «Енергетичний перехід» закликала світову спільноту ввести санкції проти «Интер РАО ЕЭС».
Зараз Кишинів фактично звертається до Києва з проханням субсидувати активи агресора на окупованій території Молдови, тоді як український modus operandi щодо власних територій під окупацією є зовсім іншим. Тож це не єдина моральна дилема: після того, як Україна обмежила водопостачання до окупованого Росією Криму, вимагаючи звільнити територію і не піддаючись на емоційний шантаж російських окупантів; після того, як у 2017 році українські активісти заблокували закупівлю українською владою вугілля в донецьких сепаратистів; після років принципової позиції, аж до початку повномасштабної агресії Росії, Київ узявся рятувати московських маріонеток у Молдові.
Недоторканий запас
Після припинення транзиту російського газу через українську ГТС Молдовська ДРЕС екстрено перейшла зі спалювання газу на вугілля (яке, як виявилося, заготовили). Але й тут не так усе просто: підходить МолдДРЕС тільки антрацит з окупованого Донбасу.
За версією місцевих експертів, «недоторканий запас» донецького антрациту для МолдДРЕС сформували ще у 2013-му, якраз перед вторгненням Росії в Україну, у що віриться не надто охоче. Якщо ж антрацит потрапив у Придністров’я пізніше, то питання: як вугілля з окупованого Донбасу могли доставляти у Придністровʼя.
Ще є третій варіант: у 2019 році журналісти-розслідувачі з’ясували, як ряд країн ЄС, зокрема Словаччина, яка нині є одним з головних лобістів транзиту російського газу в Європу, завозила контрабандне вугілля з окупованого Донбасу. З огляду на нещодавні поїздки прем’єр-міністра Молдови Доріна Речана й обговорення з Робертом Фіцо енергетичного порядку денного, можна припустити, що вони стосувалися і порятунку Придністровʼя або плану використання Придністровʼя для емоційного тиску на Україну.
Дорін Речан під час зустрічі з прем’єром Словаччини Робертом Фіцо (праворуч)
Враховуючи національні інтереси всіх сторін, Молдові вигідний транзит російського газу територією України: це забезпечує стабільність для Придністров’я, дозволяє продовжувати демпінгувати цінами на електроенергію і паразитувати на «миротворчому» порядку денному, закликаючи «виключно до мирного дипломатичного врегулювання» придністровського конфлікту. В інтервʼю LB.ua віцепремʼєр-міністр з реінтеграції Олег Серебрян не заперечував, що існує така дилема. Риторичне питання: чи розуміють це в Києві.
Тирасполь грає на підвищення. А Київ?
Придністровʼя ж, на перший погляд, грає свою гру: заперечує очевидні зусилля Кишинева пом’якшити наслідки зупинки газових поставок, відмовляється від будь-якої допомоги, одночасно закликає відновити транзит територією Україною. Такі заклики лунають переважно в бік Кишинева разом з пропозицією обговорити це питання і з Україною, і з Росією, які начебто «не проти», якби не «впертий Кишинів». У Кишиневі ж цього не коментують, по суті це означає, що й не відкидають.
Парадокс у тому, що зупинка транзиту й усі наслідки, які переживає придністровський анклав, і є «мирним врегулюванням», про яке роками торочили в Кишиневі у відповідь на будь-які пропозиції реального розв’язання конфлікту. Варто лише повернутися до питання санкцій проти «Интер РАО ЕЭС», інтеграції придністровських економічних агентів, включно (чи й у першу чергу) з великими підприємствами, у конституційне поле Молдови, до аудиту МолдДРЕС із подальшою націоналізацією, оскільки енергокомпанія відіграє критичну роль навіть для європейської мережі операторів електроенергії.
Молдавська ДРЕС у Дністровську, Придністров’я
Натомість умови ставить Тирасполь, просуваючи інтереси Росії, що якраз посилює позиції Придністровʼя і його легітимізацію, відповідно посилює позиції Москви в регіоні. Тож якщо влада Молдови вважає, що енергетична криза негативно вплине на її становище перед парламентськими виборами цього року, то мала б урахувати, що гра в піддавки й умиротворення опонента — відверто програшний шлях.
Джерело: Придністров’я і енергетична криза: «газлайтинг» по-молдовськи
