Французький «Цезар» для Анни Київської: як вчились і воюють артилеристи 155 бригади. Репортаж АрміяInform

Як і чому вчилися у Франції артилеристи 155 окремої механізованої бригади імені Анни Київської, а чому самі навчили французьких колег? Як облаштовані артилерійські позиції іноземної САУ та скільки зарядів зберігається одночасно в укладках поблизу гармати? Які українській позивні отримали САУ «Цезар» в артдивізіоні «королівської» 155 бригади?

Про це АрміяInform розповіли командир артилерійського дивізіону 155 окремої механізованої бригади імені Анни Київської майор Назар Балагутрак з позивним «Козак» та командир 2-ї самохідної артилерійської батареї лейтенант Петро Молодик з позивним «Апостол».

Снаряди одесную, заряди ошую

На позиції самохідної артилерійської установки CAESAR ми вирушаємо в очікуванні бойової роботи. Чекати після прибуття надто довго не доводиться — перед командою «Гармата до бою!» заледве встигаємо оглянути позиції артилеристів.

Це глибокий капонір, в якому повністю укривається чималенька французька САУ, а також бліндаж бійців артрозрахунку та дві окремі віддалені від гармати та укриття артилеристів укладки боєприпасів — одна зі снарядами, друга із зарядами пороху.

Позиції замасковані так, що помітити їх на відстані кільканадцяти кроків майже неможливо. Навіть знаючи, що десь тут облаштувались артилеристи, доводиться довго приглядатися, щоб побачити сліди перебування людей і техніки.

Роздільне зберігання боєкомплекту у двох укладках віддалік гармати та бліндажу потрібне для того, щоб укриття артилеристів, «самохідку», снаряди чи порохи неможливо було уразити одним боєприпасом.

Одночасно на позиції зберігають від двох до п’яти десятків зарядів на відстані 20‒30 метрів від гармати. Такої кількості достатньо для ефективної бойової роботи й водночас це дозволяє не наражати позицію на небезпеку втратити значну кількість боєкомплекту.

— Залежно від обстановки та завдань може бути і 50‒60 зарядів одночасно, але, як правило, ми намагаємося їх розподіляти так, щоб рандомний снаряд противника не наробив страшної шкоди, — каже командир артилерійського дивізіону майор Назар Балагутрак.

Вберегти бійців — головний пріоритет

Згодом на командному пункті офіцери пояснять пріоритети такого облаштування позиції: на першому місці збереження життя бійців, на другому — техніки, на третьому — боєприпасів.

За найменшої змоги командир дивізіону намагається побувати на позиціях всіх гармат дивізіону, щоб підтримувати постійний живий контакт з бійцями розрахунків, з’ясовувати їхні потреби та контролювати бойову роботу.

— Стараюсь відвідувати позиції, дивитися людям в очі, дякувати їм за роботу. Або ж не дякувати, а сварити, якщо вони раптом туплять. Але у більшості випадків я їх хвалю, бо вони не лише стараються, але й добре справляються, — каже командир артдивізіону майор Назар Балагутрак.

Командир 2-ї самохідної артилерійської батареї лейтенант Петро Молодик додає, що окрім першочергових міркувань людяності у воєнний час слід зважати також і на суто економічні критерії, як би цинічно це не звучало, на перший погляд.

— Люди — це незамінний ресурс. Можна пожертвувати будь-якою технікою, тільки б врятувати людське життя. Це передусім з суто людської точки зору. Але якщо порахувати, скільки коштує державі підготувати одного артилериста, підготувати розрахунок, то вийдуть величезні суми, — пояснює свою думку військовий.

Тож знайти боєприпаси, відремонтувати пошкоджену чи замінити втрачену техніку значно простіше й у кінцевому підсумку дешевше, ніж підготувати досвідчених артилеристів, забезпечити лікування та реабілітацію поранених чи виплати родинам загиблих.

День «широкомасштабки» як пів року часів АТО/ООС

Майор Назар Балагутрак — кадровий військовий, який з юнацьких років пов’язав життя зі Збройними Силами. З 2019 року брав участь в Операції об’єднаних сил, на фронті від найпершого дня широкомасштабного вторгнення.

Порівнюючи бойові дії часів ООС із нинішньою війною, офіцер звертає увагу не лише на колосальне зростання інтенсивності бойових дій, але й на делегування повноважень та відповідальності, якого раніше не було.

— Важко порівнювати війну часів ООС з війною після 2022 року. В ООС було набагато простіше — всі вже знали позиції і просто міняли бригаду на бригаду під час ротації, передавали й організовували бойове чергування, — каже він.

Зараз же необхідно повністю з нуля організовувати бойову роботу на новому місці — перемістити військовий організм, облаштувати позиції, налагодити управління й логістику, вирішити безліч супутніх питань.

— Розумієш, що за тобою є люди, за тобою є зброя, і потрібно вберегти, по-перше, людей, по-друге, виконати наявними силами там засобами поставлене бойове завдання. Ти маєш приймати точні і правильні рішення, тому що від них залежить життя, як і твоє, так і твоїх людей, — пояснює командир артдивізіону.

Лейтенант Петро Молодик, який брав участь в АТО у 2014‒2015 роках, каже, що увесь його тодішній близько півторарічний досвід можна вкласти у три дні війни після початку широкомасштабного вторгнення.

«Нагода сформувати підрозділ з нуля випадає раз у житті»

У Франції воювати на «Цезарях» вчилися як досвідчені бойові артилеристи, такі як офіцери, з якими ми розмовляємо, так і новачки, які впродовж двох місяців пройшли базову загальновійськову підготовку та навчання на фах в Україні.

— Після отримання ВОС 100 стрільця бійці пройшли фахову підготовку на артилеристів у 199 навчальному центрі ДШВ в Житомирі. Ще перед тим, як ми поїхали до Франції, у нас відбулося формування батарей і тактичні навчання з бойовими стрільбами, — розповідає майор Назар Балагутрак.

Офіцер пояснює, що такою є звичайна практика, яка дозволяє з’ясувати спроможність бійців виконувати бойові завдання та придатність підрозділу до участі у бойових діях. Перший етап — БЗВП, другий — індивідуальна підготовка на фах, третій — колективна підготовка у складі цілого підрозділу.

— Навчання у Франції — шикарний досвід, тому що нагода сформувати підрозділ з нуля випадає раз в житті. Як ти його зробиш, так він і буде воювати. Нам дуже сильно пощастило з бійцями, особливо з вогневиками, тому що люди всі прийшли правильно настроєні, — каже лейтенант Петро Молодик.

Результат навчання бійців в Україні й у Франції бачимо на власні очі — артилерійський розрахунок працює на позиції як годинниковий механізм — швидко і бездоганно. Від команди «Гармата до бою!» до пострілу минає заледве трохи понад хвилину.

За цей час бійці встигають виставити гармату, здійснити наведення, піднести снаряд та порох та зарядити САУ. Слідом за першим пострілом практично миттєво відбувається наступний — за цей час розрахунок уже встиг здійснити корегування і доставити заряд.

«Доводилось адаптувати те, чому вони нас навчали, до наших реалій»

Своїм знанням про САУ «Цезар» й умінням працювати з гарматою бійці розрахунку завдячують підготовці у Франції. Саме там вони відшліфували до бездоганного рівня здобуті в Україні навички та дізналися про «самохідку» чимало корисного від досвідчених французьких колег.

— Найважливіше, чому навчали нас французи — це технічне обслуговування гармати під час бойової роботи. Від самого початку ми пояснили, що в бійців є загальна підготовка, вони можуть здійснити постріл по цілі, але потрібна імітація бойової роботи, коли гармата зазнає пошкоджень чи дає якийсь збій. Тому під час навчань французи спеціально могли виривати якийсь патрубок чи щось псувати в роботі комп’ютера, щоб він давав збій, і вчили бійців розрахунку, як виявити та виправити помилку, — розповідає майор Назар Балагутрак.

Також значну увагу приділяли індивідуальній підготовці за фахом та комбінованим навчанням з одночасними тренінгами з тактичної медицини. Щоправда, зауважують українські артилеристи, не все, чому в цьому плані навчали французькі колеги, придатне до використання в умовах сучасної війни.

— У французів є бойовий досвід, але це зовсім інакші театри бойових дій — Ірак, Афганістан, Малі в Африці. Але ви ж розумієте, що воювати з москалем, це зовсім інша історія. Тому доводилось адаптувати те, чому вони нас навчали, до наших реалій, бо в нас не така війна, до якої вони звикли, — пояснює лейтенант Петро Молодик.

Це стосується як протоколів дій при пораненні бійця розрахунку, так і тактики бойового застосування артилерії. Наприклад, за французькими правилами позиції гармат облаштовуються на відстані 20 кілометрів від лінії бойового зіткнення, натомість в українських реаліях доводиться облаштовувати позиції на вдвічі ближчій відстані.

— Вони не стоять так близько від переднього краю, а ми стоїмо, тому що у нас має бути маневр вогнем у глибину порядків противника. Тобто виходячи з технічних характеристик гармати у нас немає іншого виходу, як ставити її за 10‒12 км від ЛБЗ, — каже Назар Балагутрак.

«На стрільбах ми показали клас»

З сильних сторін французів артилеристи відзначають матеріальне забезпечення та продуману й налагоджену логістику.

— Логістика у них працює ідеально — це саме те, чого нам дуже не вистачало на початку війни. У французів це дуже добре продумано й налагоджено, ми ж у цьому плані почали розвиватися лише під час війни, — розповідає майор Балагутрак.

Натомість українські артилеристи, завдяки бойовому досвіду, мають серйозні переваги у комунікації та ситуаційній обізнаності.

— Коли французи побачили нашу «Дельту», як вона працює, вони будуть в шоці. У них подібна штука називається «Атлас» і вона дуже складна, потребує захищених каналів радіозв’язку. Наша система працює набагато простіше і краще, — розповідає офіцер.

З особливою приємністю артилеристи згадують про те, як вразили французьких колег точністю стрільби.

— Ми на стрільбах показали клас. Був полігон, на якому були старі танки розбиті. Французи купили для нас 200 пострілів — і наша «Кропива» і використання дронів їх просто шокували. Бо ми просто підняли «Мавік» і з третього пострілу, маючи вилку «недоліт — переліт», поклали снаряд прямо в танк, — посміхається лейтенант Петро Молоди.

Тож французькі артилеристи не лише вчили українців, але й училися самі, спробувавши під кінець навчань застосувати отримані знання на практиці. Офіцери кажуть, що іноземним колегам це непогано вдалося, адже рівень базової підготовки в них дуже високий.

CAESAR — це окремі недоліки та суттєві переваги

— Всі дуже люблять порівняння з автомобілями. Скажімо так, 2С1 «Гвоздика» проти «Цезаря» — це як стара батькова «дев’ятка» і хороший «Мерседес». «Дев’ятка» їде і їй все одно, а «Мерседес» комфортний, але якщо там накриється бортовий комп’ютер — то все, викликай евакуатор, — каже про переваги САУ «Цезар» лейтенант Петро Молодик.

Переваги «Цезаря» очевидні, однак складна комп’ютеризована система може давати неочікуваний збій у дрібних моментах, які можуть негативно вплинути на роботу самохідної артилерійської установки.

Як приклад артилеристи розповідають про роботу «самохідки» під час морозів. «Цезар» має безліч рухомих частин, і в разі потрапляння між ними та замерзання вологи, система може видавати збій.

— Бо якщо трохи потрапляє волога, то вона примерзає і це впливає на роботу датчиків. Тиск гідравлічної системи — 200 атмосфер, його точно вистачить, щоб розкласти гармату. Але датчики дуже чутливі і починають видавати збій. Тому доводиться кожні дві години розкладати та складати гармату, — пояснює офіцер.

Крім того, артилеристи звертають увагу на ресурс ствола гармати у 4 тисячі пострілів, зауважуючи, що за інтенсивної бойової роботи буде добре, якщо його вистачить на 10 місяців, якщо не менше. А також на вихід з ладу бойків під час інтенсивної стрільби. Їх, утім, неважко замінити, адже в комплекті є запасні.

Однак переваг у «Цезаря» суттєво більше — від кількох способів швидкої прив’язки до місцевості до можливості майже миттєво вирахувати індивідуальні поправки для кожної гармати при стрільбі. Значною перевагою «Цезаря» для забезпечення точності стрільби є балістична станція, яка заміряє початкову швидкість снаряда на виході зі ствола. 

3:1 на користь українців та гармати з іменами гетьманів

Ближче до кінця розмови повертаємось до найбільшої переваги українських артилеристів. Це — вмотивовані та добре навчені бійці розрахунків гармат. Під час навчань у Франції вони давали фору навіть молодшим, сильнішим та більш підготовленим французьким колегам і у змаганнях з екіпажами іноземних колег на точність та швидкість стрільби перемогли із рахунком 3:1.

— Знаєте, в чому вони в нас виграли? У перетягуванні каната! Бо там всі молоді здорові хлопці, 18‒25 років, багато представників народів французької Полінезії — здорові, кремезні, дуже міцні. А в нас чоловіки старшого віку, — розповідає лейтенант Петро Молодик.

Однак коли справа дійшла до бойових стрільб, українці «показали клас» і відпрацювали краще за самих учителів-французів.

— Коли людина воює за свою Батьківщину, коли розуміє, хто і що за спиною — це зовсім інше відчуття, ніж брати участь у військових конфліктах десь далеко від дому на чужій землі. Патріотизм — це не порожні слова, — каже майор Назар Балагутрак, високо відгукуючись про бійців бойових розрахунків гармат.

Кожна із них носить імена українських гетьманів та військових діячів — Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Петра Скоропадського, Симона Петлюри і навіть Нестора Махна. Так французькі САУ «Цезар» отримали у 155 бригаді імені Анни Київської українські позивні.

Гармату, за бойовою роботою екіпажу якої ми спостерігали на позиціях, названо на честь гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного. Подібно до свого небесного патрона, який ходив походом на москву, вона вражає московитів з безжально убивчою точністю.