Українські біженці в Естонії
На жаль, в своїй щирій вірі він не помиляється. Не обманюється. Він просто оперує хибними даними, які продають йому відповідальні особи. Хтось переконливо доводить цифрами, що це не просто можливо. А вже майже доведений факт. Здебільшого, ті самі люди, які не помічають тенденцій виїзду за кордон протягом 2024 року на сотні тисяч українців. Які їдуть не через нестачу ППО, а через ігнорування проблем ВПО. Певен, що саме ці радники демонструють офіційну цифру в тисячу українців, які повернулись в окупацію замість озвучувати реальні цифри та тренди. Та точно ті, хто готував відповідь на петицію від ВПО з проханням не скасовувати виплату в дві тисячі мільйонам українців в евакуації або не виплачувати популістичну тисячу всім просто так.
Всі ці люди переконали президента, що українці готові масово повернутись і він в це щиро вірить. Так само щиро, як ще нещодавно вірив та не соромився підтримувати штучне розділення на “ми” та “вони” серед українців в Україні та в евакуації за кордоном. Проте, було би дуже непогано відійти від віри та стати на землю. Озирнутись. Та побачити, що люди в евакуації памʼятають, як можновладці публічно їх віднесли до негромадян. Недоукраїнців. Та ще підкріпили це певними діями з боку консульських установ. Або, як закликали виїхати за кордон взимку 2023-го аби знизити навантаження на енергосистему України через перші нелюдські обстріли росіянами, а потім почали дорікати таким виїздом.
Задатись питанням щодо освіти наших дітей за кордоном та, скоріш, її повним провалом. Бо вона тримається не на розумних рішеннях урядовців, а суто на авторитеті освітян. У всього цього є одне велике спільне, яке стає на заваді поверненню більше за безпекові питання. Це – відчуття образи на державу в особі можновладців. Все це нею забуто і все це штовхало наших українців соціалізуватись там, де вони є. Тому, тут вже не про економіку. Тут набагато складніше та глибше. Та точно не про віру. Натомість, чи все втрачено? Ні. Але потребує кардинальної зміни як в риториці, так і в діях. Треба якщо не вибачитись, то визнати публічно певну неправоту та перебільшену емоційність в зверненнях до українців в евакуації. Дати відчути їм, що вони “свої”. Попри все.
Треба робити кроки для повернення вже. Йти в контакти з численними асоціаціями українців, українськими домами та іншими громадськими неформальними обʼєднаннями та інфлюенсерами за кордоном. Відійти від декларувань, та почати демонструвати зацікавленість дією. Бо словам більше ніхто не повірить. Занадто велика образа людей і вони мають на неї право. Лише після дій мрія по велике повернення українців стане реальною перспективою. Перспективою, яка поки настільки туманна та далека, що викликає більше песимізму, аніж надії на реалізацію.
Джерело: Мрія про велике повернення українців. Що з нею не так?
