300 мільярдів доларів щороку на кліматичні дії
Однією з основних тем цьогорічних перемовин було кліматичне фінансування. У контексті кліматичних перемовин це питання великою мірою спирається на ідею кліматичної справедливості. Історично склалося, що розвинені країни так званої Глобальної Півночі відповідальні за 92% викидів парникових газів, що спричиняють кліматичну кризу. Ці країни досягли свого нинішнього рівня розвитку завдяки інтенсивній індустріалізації, що супроводжувалася значними викидами.
Водночас внесок бідніших країн Глобального Півдня до нинішньої кризи не такий суттєвий, та саме вони часто відчувають більш сильний вплив її наслідків. До прикладу, невеликі острівні країни, як-от Маршаллові острови, які ризикують стати непридатними для життя через підняття рівня моря. І цим країнам бракує фінансів не лише аби втілювати заходи, що скорочуватимуть викиди парникових газів, а й щоби бути стійкими до кліматичних лих та долати їх наслідки для себе.
Зважаючи на ці виклики, у 2009 році розвинені країни домовилися спільно виділяти 100 млрд доларів на рік для фінансування кліматичних дій у бідніших країнах. З наступного 2025 року ця ціль, якої вдалося досягти лише у 2022, мала би стати більш амбітною. І саме довкола нової спільної фінансової мети (т.з. NCQG – New Collective Quantified Goal) точилися найпалкіші суперечки на цьогорічних кліматичних переговорах.
Оскільки участь у спільній кліматичній політиці цілком добровільна, рішення на кліматичних переговорах ухвалюються консенсусом – аби всі країни були згодні їх виконувати. Закономірно, що найвразливіші країни вимагали суттєвого збільшення фінансування. Цього вимагали й кліматичні активісти, адже згідно з даними, аби стримати кліматичну кризу, необхідно виділяти щонайменше 1 трильйон доларів США щороку.
Переговори навколо нової фінансової цілі були настільки складними, що затрималися на 33 години пізніше запланованого закриття конференції, а в останній день окремі найбільш вразливі, зокрема, і острівні держави взагалі на якийсь час залишили залу засідання, заявивши, що ніхто не хоче брати їхню думку до уваги.
Сторони зупинилися врешті на сумі у 300 мільярдів на рік, яка хоч і більша за попередню мету у 100 мільярдів, утім усе ще недостатня для ефективного стримування кризи, що посилюється. На фінальній сесії представники Індії, Малаві, Болівії, Нігерії, Куби та інших держав, що розвиваються, висловили своє розчарування із затвердженою сумою і підходами до того, звідки і як буде формуватися фонд.
Але важливим питанням є не тільки “скільки”, але і хто з країн зобов’язаних докладатися фінансово до нової кліматичної цілі. Наразі цей перелік включає лише економічно розвинуті “багаті” країни. Тут, відмітимо, що росія, хоч і займає третє місце в світі за історичними обсягами викидів парникових газів, не має чітких фінансових зобов’язань і вміло спекулює на цій темі. Зокрема, зауважуючи відсутність у себе додаткових коштів на кліматичні дії (витрачаючи одночасно мільярди на війну в Україні).
Що стосується України, то в рамках міжнародної кліматичної політики ми не входимо чітко ні до списку тих, хто може отримувати таке фінансування, ні до тих, хто зобов’язані робити внески до спільної «скарбнички». Тож на фінансове становище нашої країни це рішення мало вплине у короткостроковій перспективі. В той же час, наша держава може отримувати кліматичне фінансування в рамках на двосторонній основі.
Торгувати усім, чим заманеться – як вирішили питання щодо ринкових механізмів
Інше суперечливе рішення, яке нарешті вдалося вирішити на цьогорічному COP, – це ринкові механізми міжнародної співпраці для скорочення викидів. Можливість такої співпраці була зафіксована у статті 6 Паризької кліматичної угоди ще у 2015 році Особливості безпосередньої реалізації положень цієї статті мали визначити пізніше у спеціальній книзі правил Паризької угоди.
Стаття 6 передбачає ринкові та неринкові механізми співпраці країн. До других можна відносити передачу технологій, надання технічної чи фінансової допомоги. А от у випадку ринкових механізмів йдеться про передачу так званих одиниць скорочення викидів або продаж сертифікованих скорочень викидів.
Передача одиниць скорочення викидів означає, що одна країна, скоротивши викиди в рамках власних проєктів, може “передати” їх іншій країні для виконання останньою власних кліматичних зобов’язань. Якщо ж говорити про продаж сертифікованих скорочень викидів, то за допомогою цього інструменту країни або компанії можуть купувати ті скорочення викидів, які були отримані через конкретні проєкти та сертифіковані міжнародними органами, знову ж таки – для виконання власних кліматичних зобов’язань.
Обидва види ринкових інструментів завжди характеризувалися значними викликами у процесі реалізації та, відповідно, потребували ретельного управління, аби торгівля вуглецевими одиницями як явище сьогоднішніх реалій дійсно сприяла реальному скороченню викидів вуглецю.
Врешті книгу правил ухвалили у 2018 році на COP24 в Катовіце без пояснень щодо Статті 6. Не знайшовши спільної мови щодо правил функціонування таких ринкових механізмів в Катовіце, переговорники вирішили перенести подальші обговорення на наступний рік, однак,обговорення затягнулися.
Цьогоріч на COP29 загальні правила для виконання статті 6 нарешті ухвалили. Стосовно деяких параграфів домовленості досягли вже у першийдень конференції, зокрема по статті 6.4, яка визначає принципи функціонування вуглецевих ринків. Це відбулося у доволі дивний спосіб – поспіхом та майже без обговорень. Такий підхід піднімає питання щодо прозорості прийняття рішень та підриває довіру до усього переговорного процесу. Як уже зазначалося, будь-які рішення конференції є добровільними до виконання, відповідно спільні кліматичні дії базуються на довірі та взаєморозумінні. Без цих основ є сумніви, що ухвалені рішення стануть дійсністю.
Зрештою і у самому рішенні по статті 6.4 є сумнівні пункти. У ньому йдеться про методології для підрахунку скорочення викидів та стандарти щодо поглиначів вуглецю. Однак чітко не було визначено що ж таке поглинач (removal) і чи включає це поняття природоорієнтовані рішення чи технологічні рішення також.
Це означає, що до кліматичних дій, покликаних поглинати вуглекислий газ з атмосфери та накопичувати вуглець, потенційно можуть бути зараховані і сумнівні проєкти, які є хибними кліматичними рішеннями. Це можуть бути, наприклад, технологічні рішення, як от технології видалення вуглецю з атмосфери (Carbon dioxide removal) чи геоінженерія, що передбачає масштабні втручання у природні екосистеми. Важливо, що саме екосистеми є найефективнішим рішенням для поглинання надлишкового вуглецю з атмосфери і вони потребують відновлення та збереження, а не додаткового втручання, що може спричинити шкоду.
Тож чи приведе таке довгоочікуване рішення до реальних змін та покращення міжнародної співпраці для боротьби зі зміною клімату – поки невідомо.
Показати себе надійним партнером – роль України на COP
Окрім безпосередніх перемовин, на конференції сторін відбуваються численні заходи, зустрічі та укладаються багатосторонні домовленості між країнами, бізнесами, фінансовими інституціями тощо. Україна цього року вже втретє поспіль мала власний павільйон, де могла показати себе перед десятками тисяч відвідувачів та проводити власні заходи та події.
За словами заступниці Міністра захисту довкілля та природних ресурсів Вікторії Киреєвої, метою цьогорічного павільйону було показати, що навіть попри війну Україна залишається надійним партнером для співпраці. Тож до Баку повезли історії проєктів, які нині реалізовують в Україні для спільної боротьби з кліматичною кризою.
Стіни павільйону були створені зі спеціального «квітучого» паперу, який містив у собі насіння різнотрав’я. Після конференції папір зі стін повернули до України та висадили, аби насіння проросло. Ці стіни протягом кількох днів розмальовувала художниця Олександра Жумайлова, перетворивши павільйон на справжній арт-перформанс про незламність України.
Та не обійшлося, звісно, і без згадок про війну. Відвідувачам павільйону пропонували подивитися на неї у спеціальних VR-окулярах, які показували жахливі наслідки російського вторгнення для українського довкілля. Цей проєкт створювали громадські організації UAnimals та SaveDnipro.
Також у павільйоні відбулося понад 50 заходів і панельних дискусій, організованих у співпраці з громадськістю, науковцями та представниками інших країн, зокрема країнами Європейського Союзу.
Голос громадськості, що вкотре викривав злочини росії
Великий вплив на перебіг перемовин має країна, що їх приймає – тож від конференції в Баку очікування одразу були не дуже оптимістичні. Незадовго до COP довкола Азербайджану розгорнувся скандал, коли до країни приїхав президент країни-терористки Владімір Путін. Аналітики вважають, що серед цілей візиту були домовленості про поглиблення співпраці у газовій сфері.
Росія загалом вже не перший рік якщо не просуває продовження ери викопного палива, то щонайменше гальмує спільні кліматичні дії. Що не дивно, оскільки вугілля, нафта й газ, приносять росії колосальні прибутки, що дозволяють продовжувати фінансувати війну. З початку великої війни країна-агресорка заробила понад 800 мільярдів євро на експорті викопних палив. На конференції у Баку російська делегація була однією з найбільших – понад 900 осіб, серед яких і нафтогазові лобісти.
У таких умовах особливим завданням громадськості, в тому числі й з України, було привернути увагу до лицемірства росії та наголосити на тому, що викопне паливо не тільки поглиблює кліматичну кризу, а й фінансує війну. Під час конференції «Екодія» організувала акцію під гаслом «Викопне паливо фінансує війну та зміну клімату» за підтримки інших активісток. Пізніше за нашої ініціативи міжнародна мережа громадських організацій Climate Action Network також «нагородила» росію антипремією «викопне дня» (Fossil of the day), яку отримують країни, що найгірше проявили себе на переговорах.
Важливо також наголошувати, що війна поглиблює кліматичну кризу і зупинення агресорки має бути в інтересах кліматичної спільноти. Згідно з підрахунками, за 24 місяці великої війни викиди парникових газів перевищують річні викиди Нідерландів, а завдані клімату збитки оцінюють у 32 млрд доларів.
Під час цьогорічної конференції експерти Ініціативи з обліку викидів парникових газів від війни, які займалися підрахунками за підтримки Екодії та Міндовкілля, презентували свої нові дані. Цього разу Ініціатива випустила методологію підрахунку кліматичних збитків від війни. Попередні дослідження були першими у своєму роді – у світі досі не існує ні єдиних правил, як рахувати такі збитки, ні механізмів як притягнути країни до відповідальності. Презентована на COP29 методологія має сприяти розробці міжнародного механізму для оцінки та компенсації кліматичних збитків від воєнних конфліктів.
Також до конференції долучилися представниці громадських організацій Української кліматичної мережі, які наголошували на різних аспектах війни та повоєнного відновлення. Екологія – Право – Людина фокусувалися на питаннях відповідальності за екоцид, Зелена хвиля – на важливості озеленення громад під час війни, Razom We Stand укотре закликали до повної блокади російського викопного палива, Чорноморський жіночий клуб говорили про важливість транскордонного водного співробітництва, а Розвій про участь молоді в кліматичній політиці та важливість зеленої повоєнної відбудови.
Про що ще говорили і що далі?
Цьогорічні переговорили залишили змішані відчуття як і в країн-учасниць, так і в громадськості. Досягнення прогресу в одних питаннях було затьмарене відсутністю амбітності в інших. Зокрема, з позитивних моментів, за результатами переговорів таки була узгоджена Глобальна ціль з адаптації (Global Goal on Adaptation) для покращення адаптаційних спроможностей країн, зміцнення стійкості та зниження вразливості до змін клімату на глобальному рівні. Ключові результати переговорів включали подальший прогрес у розробці індикаторів для вимірювання адаптаційних зусиль та заклик до впровадження національних планів адаптації до 2030 року. Проте механізми фінансування адаптації так і не були узгоджені.
Водночас, на COP29 країни так і не змогли досягти згоди щодо ще одного важливого рішення – а саме як результати минулорічного Глобального підбиття підсумків (Global Stocktake) мають бути реалізовані на практиці. Ця частина переговорів також була важливою, адже нагадаємо, що минулоріч у фінальному тексті щодо Глобального підбиття підсумків країни нарешті узгодили зобов’язання про поступову відмову від викопних палив. Та цьогоріч сторони так і не спромоглися домовитися, як саме повинна відбуватися ця відмова, і відклали це питання аж на COP30 наступного року.
Таким чином, на наступні кліматичні переговори, які проходитимуть в Бразилії, вже покладається багато очікувань. Крім того, в 2025 році країни будуть подавати свої оновлені національно визначені внески (НВВ) зі скорочення викидів, які за правилами Паризької угоди повинні бути амбітнішими за попередні. Тому і для України це буде важливе завдання – підготувати новий НВВ який з одного боку відповідатиме нашим реаліям (зокрема враховуватиме наслідки війни і потребу у зеленому відновленні), а з іншого – відображатиме вже поставлені Україною цілі, зокрема щодо досягнення кліматичної нейтральності до 2050 року.
Джерело: $300 млрд на клімат: що вирішили на COP29 і чому це важливо для України?
