Юрій Бойко
Хоча таке суспільне здивування цілком логічне, варто дивуватись йому, аніж факту наявності Бойка та його команди.
По-перше, давайте вже якщо через холодний душ – в реальність, то озирнемося по сторонах. Третій рік Великої війни, а в нас у всіх представницьких органах спокійно почуваються депутати ОПЗЖ та Партії Шарія. Це в нас на місцевому рівні продовжує існувати “Наш край”, що складається з Партії регіонів та частково взагалі з промоутерів «русской весны-2014». Це в нас після проваленої та дискредитованої люстрації прокурори часів Януковича очолюють регіональні БЕБ. Все це існує прямо тут і зараз. Усі вони відчувають абсолютну безкарність.
Пів біди, якби просто “відчували”. Проте якщо подивитись уважніше, з 2023 року вони ведуть активний прогрів маргінального електорального поля. Мова, віра та миру мир звучить системно, в різній упаковці. Але – звучить.
Ви цього не бачите здебільшого тому, що все це відбувається на низовому, регіональному та політичному рівні серед відповідної цільової аудиторії. Під безумовним українським прапором при публічному засудженні російської агресії. Що ніяк не заважає далі прокачувати проросійський порядок денний. Навіть у спільноті евакуйованого Маріуполя, де здавалось це неможливо, відбувається подібне.
Люди, з колишньої маріупольської медіагрупи Новинського системно прокачують тематику обурення діями влади через щотижневі стріми в Тіктоці, відео в YouTube та чатами в Телеграм-каналах. Вся соціально-мережева медійна артилерія працює. Працює на забезпечення стану незадоволення політикою у потенційного виборця. Перейменування, знесення пам’ятників, переоцінка літератури та головне – заборона російської церкви в української обгортці, все це постійно обговорюється в негативному до влади контексті. На межі дозволеного. Ще раз: все це вкидається маріупольцям та потроху квітне бажанням знову обрати проросійську (закреслено) псевдонародну владу для захисту мови/віри. Після цього дивуватись виступам Бойка вже не доводиться. Бо це – вершина айсбергу, що базується на розвинутій системі підтримки знизу.
По-друге. Маємо визнати, що це потенційна загроза. Вона існує, хоча не зараз. Немає мови про те, що на наступних після війни виборах настане проросійський реванш. Так не буде, такої загрози немає. Проте, це не означає, що такий вплив не повернеться за кілька політичних циклів. Подивіться на Грузію. Міг хтось уявити у 2008 після російського вторгнення російський реванш? Ні. Проте, що ми бачимо зараз? Поступове повернення Грузії в політичні обійми росії.
Не хочете Грузію? Погляньмо з іншого боку. Ультраправий порядок денний у Європі. Справа в тому, що десятиріччя наша політична та соціологічна науки були переконані, що всі разом ультраправі партії мають максимум 7-10 відсотків підтримки. Всі одразу, якщо підуть єдиним фронтом. І те – за сприятливих умов. Що ми бачимо зараз? Правий політичний марш від Парижа до Варшави. Від Рима до Амстердама. Це теж вважалось неможливим, проте стало фактом. Тому не можна недооцінювати рівень загрози. Та треба його позбутися зараз, допоки таке дозволяє нам підтримка суспільства та наше зовнішньополітичне становище.
І тепер до головного. Що нам робити з маргінальною політикою? Тут єдиний вихід. Новий суспільний договір зверху вниз. Так, як не дивно – сьогодні зверху вниз, а не навпаки. Що має бути предметом цього договору? Що всі ті, хто брав участь у політичних рухах комуністичних, проросійських та маргінальних політичних утворень на кшталт комуністичної партії, Партії регіонів, ОПЗЖ, Шарія і далі за списком незалежно від віку, статі, поглядів та внеску в перемогу мають назавжди бути позбавленими права бути обраними або працювати на керівних / впливових посадах в державних та муніципальних органах. Реальна безкомпромісна люстрація раз та назавжди. Лише так ми вирвемо отруйне жало в маргінального політикуму. Чи це спрацює? Безумовно. Чому? Тому що на сьогодні колективний Бойко насправді не хоче тут росію. Він хоче свій особистий політичний вплив та доступ до ресурсів. А такий доступ неможливий без наявності мандатів.
Тому ми просто маємо зробити висновки тут і зараз. Подивитися нарешті правді в очі та зробити те, що мали зробити у 2014. Тепер мусимо не повторити ту саму помилку. Яка вже привела війну нам додому знов. Тому тут і зараз, не відкладаючи на завтра.
