Всі ми тримаємось в більшому ступені не на рішеннях, які ухвалює держава. Ми тримаємося на неймовірній стійкості і адаптивності, які історично притаманні українському суспільству і народу України. А, відповідно, і нашим підприємцям, які традиційно є проактивною частиною цього самого суспільства.
Натомість держава 33 роки приймає рішення, спрямовані не на розвиток, а на цементування неефективної економічної системи. Ми досі маємо високий рівень контрабанди, низьку складність та значну тінізацію економіки. У нас досі не ухвалені ключові рішення – ті, які б допомогли Україна вирватися з позиції найбіднішої країни в Європі. Ми втратили стільки цінних років, за які, завдяки проведеним реформам, могли б вже побудувати модерну, сильнута інноваційну економіку.
Завдяки цим реформам Україна давно перестала б бути у свідомості наших партнерів і по факту країною з непривабливою економікою, країною яка вичавлює таланти і підприємців. Ми вже давно могли б побудувати найкращу країну для інвестицій, для того щоб тут розвивалися підприємці та винахідники. Щоб вони створювали ВВП для України, замість того, щоб створювати його для інших країн.
Інвестиційні гроші люблять чіткі прозорі правила
Дехто висловлює сумніви у тому, що наші партнери зацікавлені в тому щоб Україна була успішною та процвітаючою державою. А давайте себе спитаємо – що ми зробили для того, щоб вони були зацікавлені в чомусь позитивному відносно нас?
Їм насправді все одно як називається країна, в яку варто вкладати гроші. Хіба немає куди норвезькому бізнесмену інвестувати свої гроші? Норвегія, наприклад, має накопичені ресурси «нафтового фонду для майбутніх поколінь» в 1,5 трильйони доларів. Україні для тотальної модернізації до війни було достатньо лише 200 млрд.
При цьому грошей в світі настільки багато, що ці 200 млрд взагалі не відчулися б у світовій економіці. Чому ж Україна не отримала ці інвестиції? Тому що про Україну знають в світі едине – корупція. Тепер до неї додалася війна. Отже, корупція і війна.
Ба більше — інвестиції прямують в Індію, в африканські країни де рівень корупції вище і також ведуться силові дії. Отже є ще одна причина чому ми не отримуємо інвестиції — відсутність зростання.
Більше того, станом на сьогодні докорінно змінилися наші ключові переваги. До війни ми продавали в світі дешеву електрику, гарне географічне положення, дешеву робочу силу, якої було багато, родючі землі. Що з цього переліку у нас є тепер?
На сьогодні у нас дорога електрика, ми логістичний тупік, у нас не просто дорога робоча сила, а її ще й мало і ми самі потерпаємо від її нестачі. Наші родючі землі заміновані, а субтропики піднялися на 250 км і у нас не так все добре з родючістю та з екологією. Зрештою, ми втратили половину запасів питної води.
Отже, ми маємо радикально змінити нашу логіку. Ми маємо продавати не родючі землі та дешеву робочу силу, а дещо інше – адаптивність, інновативність, творчі здібності нашого людського капіталу. Україна має стати найкращим місцем на Землі для народження дітей, ідей, проектів, творчих актів і так далі. Ось ким ми маємо бути. Ось де тепер наші перспективи.
І це питання до нашої держави, до нашого суспільства. Ми над цим маємо працювати вдень і вночі. І тільки тоді інвестори будуть стоять навколо України і з палаючими очима обираючи куди їм вкласти свої гроші.
А зараз вони, наприклад, просто чекають коли ми зробимо хоча б кілька кроків до прийняття механізму прозорого економічне бронювання, або правильніше – бронювання критично важливого персоналу. Німецькі бізнесмени мене запитують, коли буде прийняте відповідне рішення? Бо немає жодного сенсу, кажуть вони, інвестувати в ситуації, коли ти не можеш зберегти ключовий персонал. І в чому вони не праві?
Умови для інвесторів мають бути не гіршими за європейські
Останнім часом західні бізнесмени мене запитують переважно не про корупцію, бо, насправді, це трохи роздуте питання – в Україні реально можна працювати і без корупції. Але часто лунає наступне питання: “коли українська держава дасть нам хоча б такі ж самі умови, як ми маємо в Польщі, чи в Румунії”?
Тобто там, де вже запровадили ті самі ліберальні податкові реформи, які ми так довго прагнемо реалізувати в Україні. Там, де митниця працює прозоро, де є доступ до фінансового ресурсу. Там де є українські робітники, врешті решт, бо в Польщі вже легше можна знайти українця для найму на роботу, ніж в Україні.
Якщо гарно порахувати, чим ми у Коаліції бізнес спільнот за Україну займаємося регулярно, то стане зрозуміло, що в українському ТОП-100 найбагатших підприємців вже половину місць займають представники ІТ-індустрії. А якщо додати сюди ще тих винахідників, які насправді не легалізують свої винаходи в Україні, бо бояться тих самих силових структур и тому переважно роблять це за кордоном, то ці б винахідники займали принаймні ще чверть українського списку найбагатших людей.
Не треба боятися того, що в Україні буде більше заможних, або навіть багатих людей. Нехай їх буде якомога більше в різних сферах, бо заможна людина – це не обов’язково олігарх, як звикли українці. Це не обов’язково та людина, яка використовує монополію на свою користь.
Чим більше інновацій і можливостей у країні, або на певному ринку, тим складніше там бути монополістом. Тому давайте мати більше багатих людей в різних сферах – більше інноваторів, більше винахідників, більше творців. І тоді годі буде боятися старих або нових олігархів.
Боятися треба невігласів у владі та на виборчих дільницях. Бо перші завжди зацікавлені у збереженні своєї безмежної влади, а другі купуються на солодкі обіцянки перших. І коло замикається.
Тільки системні реформи, інклюзивність, відповідальна і чесна влада спроможні забезпечити такі зміни в Україні. І тільки після таких змін сюди прийдуть інвестори і великі гроші. При цьому держава має лише забезпечити зрозумілі умови та прозорі правила, тоді інвестиції працюватимуть і на благо інвесторам, і на суспільне благо.
Саме це і має стати нашою головною економічною метою на найближчі кілька років. І часу у нас, на жаль, все менше.
Джерело: Чому немає іноземних інвестицій в Україну і чи з'являться вони після війни?
