Підмога прийшла: як на Донеччині готують новобранців до реальної війни

Кореспонденти АрміяInform побували на полігоні, де 21 окремий батальйон спеціального призначення Президентської бригади готує своє поповнення до реальної війни.

Ми розпитали, кого і чому вчать перед тим, як відправити на бойові позиції.

Змушена підготовка

Полігон десь у степах Донеччини. Піхотне відділення рухається між барикадами зі старих покришок. Дотримуються дистанції, тримають зброю напоготові.

— Граната!

Кричить інструктор і кидає в бік відділення макет ручної гранати. Бійці дружньо падають на землю. Вичікують.

— Вибух! І рухаємося! Рухаємося! Хто не рухається, той помре!

Інструктор кричить, бійці підхоплюються і просуваються далі.

Взагалі-то, всі новобранці пройшли місячну підготовку у навчальних центрах, але в батальйоні вважають, що її замало.

«Військовослужбовці приходять з навчальних центрів з низьким рівнем підготовки. У них малий настріл, слабкі тактичні навички, всьому доводиться вчити майже з нуля. Зараз поповнення іде на 90 відсотків без досвіду строкової служби. Яка, все ж таки, давала хоч якісь початкові навички», — розповідає командир відділення з позивним Псих, спокійний чоловік за 50 з бородою.

За його словами у навчальних центрах дають 12-15 набоїв, у кращому випадку до сотні.

«Ми даємо значно більше. За військовослужбовцями закріплюється зброя, щоб вони звикли до неї. Проводиться пристрілка цієї зброї. Також даємо постріляти й з РПГ, одноразових гранатометів, з різних кулеметів. Тут вже проходимо розборку-зборку. Намагаємося по максимуму підготувати», — каже Псих.

«Тут за один день боєць може вистріляти більше, ніж за цілий місяць у навчальному центрі. Це факт. Ми ж стріляємо і з автоматів, і з кулеметів, з РПГ, кидаємо гранати різних типів», — розповідає старший сержант з позивним Ромео, чорнявий та бадьорий.

«Строковиків серед новобранців майже немає. Ми піддалися на цю хибну думку, що армія має бути професійною. Насправді ж, армія може бути професійною лише, якщо воювати доводиться проти купки дикунів. А проти рівного по силі противника потрібна загальна армія. Бо ж захист України — це конституційний обов’язок її громадян. А в мене зараз немає часу на цивільних людей. Вони ж не можуть, навіть вишикуватися, пройтися строєм. Тому доводиться прискорено їх вчити», — розповідає Норман, високий та схожий на борця. Тільки-но він кидав в бік бійців муляж гранати, щоб привчити їх одразу залягати, а потім швидко пересуватися.

Час, який у підрозділі виділяють на підготовку новобранців, залежить від ситуації на фронті.

«Бували випадки, коли бійці приїздили на автобусі після учебки, отримували зброю і одразу ішли в бій, бо ворог атакував і треба було тримати фронт. Зараз намагаємося готувати хоча б тиждень», — розповідає Ромео.

Війна у містах

Далі за планом у бійців тренування з ведення бойових дій у міських умовах. Відділення заходить на ділянку полігону, на якій є макети міської забудови. Бійці вчаться проводити зачистку, прикривати один одного, діяти в команді.

«Тактичних навичок боїв у міській забудові, що нам зараз дуже потрібно, жодних. Ми їх цьому зараз вчимо, адже без цього ніяк. Бо що таке Донбас? Це агломерація! Більше п’ятисот населених пунктів! Вони переходять один в інший! Місцями кордони населених пунктів проходять по вулицях! Це суцільна забудова. А війна у суцільній забудові має свої відмінності. Тут для наступу потрібна перевага сил один до семи, тоді як у полі — один до трьох. Враховуючи, що Донеччина — це майже один суцільний населений пункт, то треба під це заточувати підготовку. Бо якщо ми здамо Донбас, то це буде біда. За Донбасом починається оперативний простір, тобто простір не зайнятий військами та без підготовлених фортифікацій. Все, вони виходять до Дніпропетровщини й в будь-якому напрямку розтікаються, як чума чи сарана. Тому на Донбасі треба зосередитися!», — каже Норман.

Військовослужбовці пересуваються від стіни до стіни, працюють у парі. Один займає позицію і кричить: «Крию!». Другий кричить: «Іду» і біжить вперед, займає позицію: «Крию!». Всі інші спостерігають за парою, інструктор пояснює і вказує на помилки. Починає працювати інша пара. Хтось старається більше, хтось менше. Хтось падає, коли треба, а хтось лише стає на коліно, щоб не забруднитися.

«Ми їх намагаємося навчити, щоб вони не загинули по дурості у перший же день. Те, що дехто не викладається на всі сто відсотків, — це тому, що люди не до кінця усвідомлюють, де вони й для чого вони тут. Ще не зрозуміли, що на війні будь-яка помилка, неправильний крок, невчасний рух може коштувати життя», — каже Ромео.

«У міському бою без гранат немає чого робити! Маєте нести з собою хоча б десяток! І коли заходити в приміщення, то на кожну кімнату не пошкодуйте по гранаті, а краще по кілька! Щоб переконатися, що там на вас не чекає ворог! „Підніміть руки, хто немає досвіду кидання бойової роботи?“», — Норман дивиться на новобранців. Руку піднімають геть усі. Це ще один приклад якості підготовки в учбових центрах. Доведеться вчити й цьому.

Коли вправа закінчена, бійцям дають час трохи перепочити. Хтось закурює, хтось сідає прямо на землю перепочити. Всі важко дихають, бо тренування проходять у повній екіпіровці: бронежилет, шолом, розвантажка, аптечка, зброя, боєкомплект. У сумі мінімум кілограмів 15. Спробуйте побігати з пудовою гирею, впасти, підвестися, присісти, подивитися, чи надовго вас вистачить.

Хто іде в окопи

Роздивляюся бійців. Більшості десь біля п’ятдесяти й на атлетів вони не схожі. Відсипаються після вправ. Підходжу до бійця, який дуже активно діяв на тренуванні, не шкодував себе, відпрацьовував на повну, а ще й підганяв побратимів, які лінувалися. Середнього росту, худий, жилавий, Микола з міста Гуляйполе на Запоріжжі. З початку широкомасштабного вторгнення там неподалік проходить фронт. То Микола знає, що таке війна. Тим більше, що працював не де-небудь, а у ритуальній службі.

«Різне бачив. Доводилося і людей збирати по частинах. В нас же район бойових дій, щодня обстріли: міномети, гармати, танки. Бувало таке, що копаєш могилу, а тут починається обстріл і сам в яму стрибаєш, щоб перечекати. Потім далі копаєш. Двічі був поранений. Один раз у голову уламок, але лише „причесав“. Другий раз у живіт, але врятував телефон, мінометний уламок у ньому застрягнув. Досі той телефон вдома лежить», — розповідає Микола.

Його родина виїхала до Житомира, а він залишився, щоб допомагати старим та хворим, які залишилися в рідному місті. У 2022 році його тричі викликали до ТЦК, але кожен раз до армії не забирали. Лише зараз прийшла його черга. Базову військову підготовку Микола проходив на Полтавщині, але каже, що тут, у батальйоні зайняття були більш насиченими.

«Ось такого переміщення у міських умовах зі зброєю в нас там не було. Здебільшого була медицина, ще якісь лекції. Ну може разів 5 за місяць штурмували окопи. І то більше пробували штурмувати. Щоб так сильно, по-справжньому, як тут, в учебці такого не було. А тут звісно важко, особливо в перший день. Але нас вчать, щоб ми виїхали на позиції й в перший день там не залишилися», — каже Микола.

Трохи осторонь стоїть Сергій. Він з Богодухова Харківської області. Їхав з роботи, стояв на зупинці, під’їхала поліція і за пару днів вже поїхав в учбовий центр.

«Корисного тут багато, важко все запам’ятати. Але робити треба щось, бо це ж армія», — каже Сергій.

Бійці відпочивають перед новою вправою. В батальйоні визнають проблеми і з віком поповнення, і з його мотивацією.

«Ну яка може бути мотивація, якщо їхав на роботу, а його повезли до ТЦК? Буде в нього мотивація? Та навряд чи. Це на початку широкомасштабки були мотивовані хлопці, але вони вже або закінчилися, або їх залишилося мало. Тому доводиться воювати з тими людьми, які є», — каже Ромео.

А Норман каже, що справа не у віці, а у ставленні до себе.

«Мені самому вже під шістдесят. Просто не треба пиячити та палити, треба займатися спортом. А так хлопці, звісно, скаржаться, що їм важко. Вони часто приходять сюди вже з якоюсь клінікою», — зітхає Норман.

Сам він після важкого поранення був виведений з бойового складу і вже рік є начальником бойової підготовки батальйону. До його честі, виглядає він молодшим за більшість новобранців.

Війна дронів

Аеророзвідники батальйону піднімають два дрони. Наступний пункт навчання: робота під ворожими коптерами. Відділення парами просувається територією, коли над головою з’являється дрон, то боєць падає на землю, обов’язково горілиць, щоб зберігати візуальний контакт з дроном. Якщо раніше обов’язково у програмі підготовки новобранців була обкатка танком, то зараз — обліт дроном. Бо ворожий танк новобранці можуть і не побачать, а ось ворожий дрон — точно.

«Автомат Калашникова тільки не змінюється, а війна змінилася дуже сильно: і методи, і тактика. На початку війни хто думав, що дрони відіграватимуть таку роль? А тепер це вже технологічна війна, війна дронів. Зараз он чіпляють на них і „запальнички“, і інші боєприпаси. Дрони виконують дуже різні завдання і до них треба бути готовими», — каже Ромео.

«У нас зараз найбільші втрати саме від дронів ворога. Тим більше у них є вже штатні боєприпаси, термобаричні, кумулятивні, які дозволяють будь-яку задачу на полі бою виконувати. Бо що таке мінометка чи арта? Вистрелив і влучив чи не влучив. Бо на політ міни, або снаряда впливає велика кількість факторів: якість боєприпасу, знос каналу дула, вітер, погода. А дрону це все по барабану, він може підлетіти та точно скинути свій боєприпас по цілі. Тому акцент зараз змістився і протидія дронам — це зараз головне», — розповідає Норман.

Він згадує 2022 рік, коли воював під Лисичанськом, і головною ударною силою була артилерія. Показує на телефоні фотографії позиції, схожі на місячний пейзаж: десятки та сотні вирв від артилерійських снарядів.

«Ми живого противника не бачили, нас просто знищувала його арта. На позицію заходив взвод, а виходила лише половина. Або просто в паніці тікала через безперервний вогневий вплив. Але зараз все змінилося і вирішальний вогневий вплив здійснюють саме дрони. Тому ми вчимо новобранців, щоб вони звикали до думки, що постійно будуть перед очима і в нас і в противника», — каже Норман.

Коптери пікірують на бійців, а ті вчаться вчасно помічати їх і не панікувати.

Рекрутинг замість бусифікації

Наймолодший у всьому відділенні Влад. 2 вересня йому виповнилося 25 років, саме з цього віку зараз починається мобілізація, а вже на 3 вересня у нього була повістка. Влад сам з Черкас, каже що з 2022 року кілька разів отримував повістки, але його не брали через вік.

«Мені говорили, що ти ще малий, гуляй поки. Я оновив свої дані та чекав. 3 вересня прийшов, мене відправили на ВЛК, я його за два дні пройшов. За два, бо аналізи на наступний день треба було забирати. У ТЦК я зустрівся з представником батальйону і той запропонував мені служити саме в ньому. Я погодився, отримав відношення і поїхав до учбового центру, після якого потрапив в батальйон, все як і мало бути. Чи важко? Та важко, але ж корисно. Багато слухаю, намагаюся все запам’ятати», — каже Влад.

За словами Олега, заступника начальника штабу батальйону з мобілізаційної роботи, випадок Влада не поодинокий.

«Наші вакансії є на багатьох сайтах. Зараз з’явилися і на Армії+. Якщо людина зацікавлюється ними, то пише нам. Я зв’язуюся з нею, розпитую, відправляю анкету. Людина її заповнює, я ж в цей час перевіряю її на сайті судових рішень, щоб відсіяти людей, які хочуть в армії сховатися від якихось адміністративних чи карних справ. Якщо людина нам підходить, тоді ми надаємо їй рекомендаційний лист. Це офіційний документ з реєстраційним номером та печаткою. З ним людина йде до ТЦК. Якщо збирається на контракт, тоді стовідсотково потрапить до нас. Якщо ж по мобілізації, то можливі варіанти, бо Генштаб може вирішити, що якась бригада більше потребує на поповнення. Тому я завжди раджу укладати контракт. Здебільшого по рекрутингу у нас заповнюються посади діловодів, операторів БПЛА, водіїв. Рідше снайперів чи стрільців», — розповів Олег.

Цікаве з корисним

Навчання на полігоні закінчуються стрільбою з кулемета «браунінг». Хлопці підходять по двоє, присідають, інструктори показують, як підготувати кулемет до бою, як цілитися і як вести вогонь. Короткі черги летять в бік мішеней. Частина набоїв — трасери, щоб зручніше було коректувати вогонь. «Браунінг» стріляє гучно, з незвички може трохи закласти вуха. Але робота кулемета, це далеко не найгучніше, що може статися на позиціях. Новобранці оживляються, їм цікаво постріляти з кулемета. Хтось сідає на ящик, хтось стає на коліна, короткі черги, летять гільзи. Бійці слухаються порад інструкторів, коригують вогонь. Попереду у них сьогодні ще кидання гранат тут на полігоні. А ввечері заняття з тактичної медицини. У батальйоні намагаються дати своїм бійцям максимум навичок, які допоможуть їм у бою. І вже за тиждень-два хлопці потраплять на бойові позиції. Тримати фронт і не випустити ворога на оперативний простір.