Тисяча днів стійкості: боротьба за Гостомель, Зміїний, Харків… Як це було: спогади на радіохвилях Армія FM

Героїзм українців, який зламав плани ворога та став символом незламної боротьби за свободу.

 Гостомель, аеропорт

Гостомельський аеропорт вважався стратегічним об’єктом ще до війни. Здатний приймати вантажні літаки, розташований лише за 25 кілометрів від Києва, він ставав ключовою точкою під час спроби швидко захопити українську столицю. Охороняла аеропорт бригада Національної гвардії України, проте більшість її бійців та техніки в момент вторгнення була на Сході. І це, схоже, ворог знав.

На що він не розраховував, так це на те, що й з малими силами нацгвардійці приймуть бій. Намагаючись максимально затримати висадку російського десанту і не дозволити сісти на летовищі транспортникам з важкою технікою та основними силами. Озброєні, по суті, лише «Іглами» і стрілецькою зброєю українські бійці трималися кілька годин, збили кілька гелікоптерів та зірвали перший план противника. Але боєкомплект зрештою закінчився. Довелося з аеропорту відступити.

Втім, нацгвардійці виграли час, за який на позиції встигла підтягнутися артилерія з Білої Церкви. Яка почала обстрілювати росіян, намагаючись вивести з ладу їхню техніку, а головне — посадкову смугу. Чи принаймні продемонструвати, що будь-яка спроба посадити на неї все ще очікувані ворогом транспортники закінчиться для літаків фатально — вони потраплять під прямий вогонь.

Росіяни, які встигли відзвітувати про захоплення аеропорту, намагалися розширити зону контролю, відкинувши українців далі, але це їм ніяк не вдавалося. Сили оборони контратакували, а головне — не припиняли обстрілу, щоб не дати відремонтувати вже пошкоджену смугу.

Врешті-решт загарбники змушені були відмовитися від десантної операції і дочекатися прибуття головних своїх сил землею. За кілька днів Гостомель вони захопили. Проте далі просунутися вже не змогли. І під загрозою оточення 1 квітня залишили місто та аеропорт.

Харків, школа

Вже 24 лютого війська росіян підійшли до Харкова впритул, а 27-го одна з груп їхнього спецназу на десяти «Тиграх» та кількох КАМАЗах прорвалася у саме місто. Коли ж прорив зупинили, вони вирішили захопити найближчу до них на той момент школу — 134-ту. Та перетворити її на свій опорний пункт, бо вона й стояла на узвишші. Росіян заблокували силами військових, Тероборони та добровольців. Але штурмувати будівлю спочатку не наважувалися — у перші дні не вистачало звичайного досвіду.

Через певний час загарбники оговталися і почали огризатися снайперським вогнем. Схоже, чекали й підкріплення. Гаяти час було просто небезпечно. Тож сміливці, які зголосилися піти в наступ, рушили до школи — під прикриттям вогню з бронетранспортера. Згодом підтягнувся і танк, але він зміг зробити лише  один постріл.

Ближній бій був запеклим. Росіяни відбивалися відчайдушно. Щоправда, гранати, якими вони закидували українських бійців, у них невдовзі закінчилися. Здаватися відмовлялися. Втім, зрештою, двох таки захопили в полон. І це були останні загарбники, що ступили на землю міста зі зброєю. Більше — за майже три роки війни — вдертися до Харкова росіяни так і не змогли. Може тому й продовжують мститися йому, руйнуючи з відстані.

Маріуполь, авіаміст

Маріуполь опинився під загрозою оточення вже через тиждень після повномасштабного вторгнення. Оборонці перетворили на свою цитадель комбінат «Азовсталь», в бункерах якого переховувалися і цивільні, і поранені вояки. Небо над містом контролювала ворожа авіація, море – флот. Окупанти атакували місто найважчими бомбами, що були в них під рукою – тритонними фабами.

Росіяни розраховували, що сили оборонців швидко виснажаться без підтримки з «великої землі». Але у військовій розвідці України наважилися на відчайдушну операцію. Маючи інформацію про розташування ворожих підрозділів та їхнє озброєння – спробувати прокласти маршрут для гелікоптерів.

Ризик був смертельним – тому до операції долучили лише пілотів-добровольців. З бортів зняли майже все озброєння. Важливішим був вантаж – провіант, медикаменти, боєприпаси і засоби зв’язку для оборонців «Азовсталі». Летіли на максимальній швидкості, але на мінімальній висоті. Заходили з боку моря, через дими над постійно обстрілюваним містом могли просто не прорватися. Оборонці кажуть, що спочатку навіть не повірили, що це свої.

П’ять хвилин на розвантаження, і скільки вийде на завантаження поранених. Двигуни не глушили, щоб злетіти в будь-який момент. Спочатку росіяни навіть не зрозуміли, що відбулося. Але потім почали полювання на українські гелікоптери.

Проте всі 16 бортів доправити до Маріуполя свій вантаж. Три вертольоти збили на зворотному шляху, в один влучила ракета, але він долетів з усіма пораненими на борту.

Завдяки оборонцям «Азовсталі» і екіпажам гелікоптерів, що їм допомагали, Україна виграла місяць на облаштування системи оборони. Маріуполь скував сили противника і не дозволив йому рушити одразу на схід – до Запоріжжя і Дніпра.

Охтирка

Охтирка – місто прикордонне. Ворог був біля нього вже через п’ять годин після початку вторгнення. Перший удар взяли на себе сапери. Протитанкового озброєння в них майже не було, але вони все ж організували кругову оборону, влаштували позиції на дахах, засідки, мінні шлагбауми… Передовій ворожій групі вдалося прорватися до міста, але українській бійці знищили один з танків і машину з боєкомплектом, що почав вибухати. Нападники змушені були відступити, кинувши техніку.

За цей час на допомогу оборонцям прийшли бійці з бригади «Холодний Яр». Саме вони відбили другу, танкову атаку. Бій тривав півдня – і росіяни знову відійшли. із великими втратами.

Переконавшись, що з ходу Охтирку їм не взяти окупанти почали масовий обстріл міста «ураганами». Чи не першим постраждав дитячий садок, де намагалися сховатися цивільні. Наступного дня – вперше – використали термобаричну зброю. Пряме потрапляння у розташування частини коштувало українським військовим 70 життів.

А далі почалося систематичне руйнування інфраструктури міста. Після нафтобази взялися за ТЕЦ. Коли з завданням не впоралися «урагани» і ракети, скинули бомби. 20 тисяч містян залишилися без тепла. Наступного дня вивели з ладу водопровід і каналізацію. Охтирців свідомо намагалися покарати за стійкість – і досі впевнений міський голова. Лікар за фахом, у найкритичніші дні він і сам робив операції – під ворожими обстрілами.

Оборонці, звісно, відповідали ворогу усім, чим могли. Росіяни вже невдовзі зрозуміли, що і по їхнім літакам можуть поцілити та вже остерігалися бомбити з малих висот та вдень. Не припинялися і спроби штурмів. 16 березня ворогу навіть вдалося увійти до околиць міста , але ціною великих втрат. Прорвати українську оборону він так і не зміг. І вже за тиждень був змушений почати виводити війська із Сумщини.

Зміїний. Повернення

Стратегічне значення острова Зміїний важко переоцінити. Єдиний у цілому Чорному морі острів на великій відстані від берега, він дозволяє контролювати підходи до Одеси й гирла Дунаю – а фактично усе судноплавство між материковою Україною та сусідніми країнами – до Туреччини включно.

Не дивно, що росіяни поквапилися захопити Зміїний якнайшвидше. Вже зранку 24 лютого 2022 року його заблокували і з моря, і з повітря. Зв’язок з прикордонниками було втрачено. Ворог намагався залякати українських захисників, але ті відповіли висловом, що став одним із символів цієї війни.

Роздратовані відповіддю, росіяни піддали Зміїний шаленому обстрілу, зруйнувавши усі споруди, які були на острові. Але прикордонники продовжували захищатися, відбили дві атаки, і лише через брак в набоїв окупантам вдалося захопити їх в полон. Звільнити оборонців вдалося 24 березня – під час першого обміну полоненими.

Ворог намагався перетворити острів на свій опорний пункт. Але ЗСУ не дали цього зробити.

14 квітня двома ракетами «Нептун» було вражено крейсер «Москва» – той самий як був «посланий» прикордонниками та обстрілював острів. За два тижні – знищено російський пункт управління на самому Зміїному. Потім «прорідили» особовий склад окупантів і потопили катери, за допомогою яких ворог намагався підтримувати з островом зв’язок. На дно пішов і буксир, що перевозив зенітний комплекс ТОР.

Удари по ворогу ставали все сильнішими і регулярнішими. І росіяни зрозуміли, що приречені. 30 червня двома швидкісними катерами вони евакуювали зі Зміїного своїх вояків. А залишки техніки, які ті кинули на острові, знищили українські безпілотники та… російська авіація.

4 липня 2022-го Зміїний повернувся під контроль України. І над ним знову замайорів жовто-синій прапор.

Баштанка

До масштабного вторгнення здавалося, що Баштанка знаходиться в глибокому українському тилу. І якщо війна до неї дійде, то не швидко. Однак місцеві не сиділи склавши руки. Створили і територіальну оборону, і формування добровольців. Заготували навіть «коктейлі молотова» – з’ясувалося, що вчасно. Бо вже 1 березня росіяни були в сусідньому Явкиному.

Саме біля нього на дорогу вийшли мирні мешканці. Схоже, загарбники цього просто не чекали. Та зніяковіло зупинилися. Ненадовго, звісно. Вислуховували людей мовчки, хвилин п’ятнадцять – і давши чергу з кулемета над головами, рушили далі, повз них.

Але навіть коротка зупинка допомогла оборонцям краще підготуватися до «зустрічі». Як тільки перші загарбники увійшли до міста, в них полетіли пляшки з «коктейлями». Машини запалали, майже одразу почав детонувати боєзапас. Росіяни були шоковані, але продовжували рухатися.

Проте чим глибше вони проривалися – тим запекліший спротив зустрічали. Сил в оборонців було не так вже багато, але невеликі групи були розосереджені по всьому місту. Так вдалося створити видимість великого гарнізону. Коли ж росіяни ув’язли та зупинилися – їхню колону розсікли та почали нищити по частинах. Точку в розгромі поставив літак, що з’явився несподівано для ворога і завдав два нищівних удари.

Загарбники врешті зрозуміли, що потрапили у пастку і кинулися навтьоки – рятувати свої життя. Двадцять одного росіянина захопили в полон. «Затрофеїли» й з чотири десятки одиниць ворожої техніки, але більшість її була спалена під час бою.

Друга колона росіян потрапила в засідку. І вирішила не спокушати долю та відступила. Надалі росіяни атакувати Баштанку «в лоб» не наважувалися. Окопувалися на далеких підступах. І намагалися зруйнувати місто обстрілами. А може просто мстилися за поразку. Поки українська армії не перейшла у наступ і відкинула ворога аж за Дніпро. А Баштанка знову не опинилася в тилу.

Малюки проти чф росії

Контроль над Чорним морем – одне зі стратегічних завдань кремля у цій війні. І початку вторгнення вона була близька до виконання цього завдання. На користь росіян було і початкове співвідношення морських сил – в агресора їх було більше, ніж на порядок, і швидке знищення кораблів українських ВМС. Навіть виведення з ладу флагмана флоту – крейсера «москва»  – не здавалося критичною втратою.

Але все змінилося вже влітку 2022 року. Саме тоді Україна зробила ставку на використання надводних дронів. І провела перші їхні випробування – тоді йшлося про апарати на платформах гідроциклів із фугасними бомбами.

У вересні їх вже спробували використати в реальному бою. Операція зірвалася внаслідок проблем зі зв’язком. Але вже сам факт атаки змусив росіян зменшити кількість кораблів на зовнішньому рейді та відступити до гавані Севастополя.

Проте це був лише початок. Наприкінці жовтня дрони потрапили вже до самої Севастопольської бухти, пошкодивши два судна та нафтоналивну станцію. Наступної весни атаки стали регулярними, а влітку безпілотники атакували улюблене дітище кремлівського диктатора – Керченський міст. Ще за місяць українські дрони навели шум на підступах до Новоросійська. Цілями стали кораблі, здатні перевозити військові вантажі до окупованого півострова.

У серпні 2023 року у складі український ВМС було сформовано окрему бригаду морських безпілотників – перший у світі підрозділ подібного типу. За російськими кораблями розпочалося справжнє полювання – у більшості випадків цілком успішне. Серед трофеїв були й катери, і буксири, і великі десантні кораблі. І росіяни… почали просто ховати свій флот.

Присутність кораблів у відкритому морі зменшилася в десять разів. Більшість з них відвели з Криму до кавказького узбережжя. Москва і зараз може застосовувати свій флот для запуску по Україні «калібрів», але уся західна частина Чорного моря наразі є вільною І це справді унікальне досягнення – жодній країні світу ще не вдалося перемогти ворожий флот за допомогою безпілотних плавальних засобів, керованих дистанційно.

Вовчанськ

Російська окупація частини Харківської області у 2022 році завершилася з українським наступом. Окупанти втекли із зайнятих ними територій. Одним з останніх вони залишили місто Вовчанськ, що знаходиться зовсім поруч із російським кордоном.

У травні 2024 року ворог повернувся. Один з напрямків його удару знову став Вовчанськ. Іншим став напрямок на Липці. Розрахунок був очевидним – поки українські оборонці, стікаючи кров’ю стримують навалу головних російських сил на Донбасі, вдарити їм у фланг і спробувати знову прорватися до Харкова. Або ж принаймні наблизитися до міста на відстань, яка дозволила б обстрілювати його впритул, з артилерії.

Ситуація і справді була складною. Українські підрозділи все ще чекали поповнення від нової мобілізації, оборонні споруди в прикордонній смузі не були збудовані. Проте вже за кілька днів, зустрівши опір, наступ ворога забуксував, а до кінця місяця його зупинили. У Вовчанську росіяни так і не змогли подолати річку Вовчу. Про наступ на Харків вже й не могло бути й мови – і кремлівський очільник навіть заявив, що цього і в планах не було.

Проте тактика росіян залишилися незмінною, не маючи змоги повністю захопити місто, вони нищили Вовчанськ обстрілами. Посилилися й бомбардування Харкова. На чергові воєнні злочини агресора не могли не відреагувати партнери України – вони зняли обмеження на застосування своєї зброї проти військових цілей у прикордонних російських областях – звідки, власне, й обстрілюють українські міста.

Спроби ворожих проривів на півночі Харківщини тривають і досі. Проте деякі населені пункти українським бійцям вдалося в окупантів відбити, а російських солдатів, заблокованих на агрегатному заводі, врешті-решт взяли в полон.

Удари вглиб

З перших днів повномасштабного вторгнення Росія постійно обстрілює  Україну ракетами і атакує безпілотниками – немає жодної області, до якої б час від часу не «прилітало». Натомість можливості ударів у відповідь були обмежені – хоча б тому, що Сили оборони від початку поступалися ворогу і за кількістю далекобійної зброї та за «асортиментом».

Допомогти могли б партнери, але на узгодження та постачання вже узгоджених пакетів йшло багато часу. До того ж в багатьох випадках зброя передавалася з умовою не завдавати ударів саме вглиб російської території. Не заперечуючи право України на активну оборону, союзники не раз давали зрозуміти, що жодних обмежень на застосування не буде лише щодо власних, українських засобів ураження

І вітчизняні виробники прийняли виклик. Ставка зробили насамперед на безпілотники – дешевші, але часто навіть ефективніші за ракети.  Перші удари по об’єктах вглибині Росії були нанесені вже у 2022 році. Ціллю стали насамперед аеродроми, на яких базувалися літаки, що запускали ракети по Україні. В наступному році поява дронів в тому чи іншому російському місті вже перестала сприйматися як несподіванка чи випадковість. У травні безпілотник вибухнув просто над Кремлем, викликавши справжній переполох у російській столиці.

З початку 2024-го удари по російській території стали системними. Першими це відчули російські нафтопереробні заводи та пов’язана з ними інфраструктура.  З березня до них доєдналися підприємства російського ВПК – виробники реактивних двигунів для літаків, збиральники дронів тощо. Постійно збільшувалася й дальність атак – українські безпілотники долітали до Поволжя, Уралу і російської Півночі. Втім, найдошкульнішими стали удари по ворожих арсеналах, найгучнішим з яких стало знищення складів у Торопці, що під Тверрю.

А влітку 2024-го вперше кількість українських дронів, випущених по російській території, перевищили кількість російських безпілотників, які вдарили по Україні. І це, безумовно, успіх. Яким варто пишатися.

Курщина

Операцію Збройних Сил України в Курській області називають найнесподіванішою та чи не найгучнішою подією війни у 2024 році. До цього часу сил оборони вели бойові дії лише на своїй території. Рейди на російську територію здійснювали лише бійці іноземних добровольчих формувань, які підтримують боротьбу України, і тривали вони зазвичай лише кілька днів. Тепер війна прийшла на землю ворога надовго.

Успіх операції був забезпечений, зокрема, ретельною підготовкою й тим, що її вдалося до останнього зберегти у таємниці. Масштабне пересування військ замаскували під військові навчання – ворог був впевнений, що ЗСУ готуються відбивати їхній власний наступ на Сумщині. Про те, що йдеться про наступ на власне російській території знало лише вузьке коло причетних: офіцери були поінформовані за три дні до початку операції, а рядові військовослужбовці – за день до наступу.

Наступ розпочався 6 серпня 2024 року – і українським військам вдалося не просто зім’яти російські сили біля кордону, а й зайти далеко вглиб російської території. Спочатку ворог навіть не зрозумів що відбувається, і намагаюсь применшити успіхи ЗСУ, ще більше дезорієнтував своїх солдатів. Багато з яких швидко зрозуміли, що їх кинули й поквапилися здатися у полон.

Не наважуючись говорити про війну на своїй території, Москва продовжувала удавати, що йдеться про невеликий рейд. Натомість українським бійцям вдалося за тиждень взяти під контроль до тисячі квадратних кілометрів  ворожою території та закріпитися у Суджі та прилеглих поселеннях. Фактично була створена «буферна зона»,  яка має не дозволяти ворогу обстрілювати українську територію впритул. Не менш важливі завдання операції – нанесення максимальної шкоди ворогу, сковування його сил та руйнування логістики.

Перенесення бойових дій на російську територію мало й значний психологічний ефект. Насамперед тому, що продемонструвала можливості українських збройних сил. Партнери, для яких наступ теж став несподіваним, підтримали право Україну на активну самооборону.

Ворогу знадобився неабиякий час, щоб зібратися з силами, то почати спроби контрнаступу на Курщині. Але більшість цих спроб не мали жодного успіху. Ситуація на лінії зіткнення залишається складною, але Збройні Сили продовжують виконувати поставлені перед ними завдання.

Більше слухайте протягом дня на Армія FM.