Перформанс «Руїни волі»
Перформанс «Руїни волі» є одним з 66 переможців цьогорічної грантової програми Per Forma, яку реалізує платформа Kyiv Contemporary Music Days. Ця міжнародна громадська організація функціонує як освітня й концертна платформа, організовує фестивалі, (відео-)концерти, майстеркласи, (відео-)лекції для професійних митців і широкої аудиторії. Протягом 2015–2022 років вона провела понад 150 заходів в Україні, Португалії та Японії з музикантами з близько 25 країн світу.
Авторками перформенсу є незалежна мисткиня, співачка і дослідниця Євгенія Мєлконян і режисерка, акторка, співзасновниця видавництва «Компáс», керівниця напряму роботи з країнами Азії, Африки й Латинської Америки Українського інституту Анабель Рамірес. «Цей проєкт для мене — певна спроба віднайти на руїнах волі людини й уявлень про те, як повинно бути, красу живого життя й проявлення Волі Вищого, — розповідає Євгенія. — Руйнація і творення є частиною одного циклу, а не протилежністю. Те, що занепадає, стає зернами для наступного кола життя». «Руїни Волі — давно омріяний проєкт, що стався завдяки міцному творчому союзу з Євгенією Мєлконян і безумовному шаленству й творчості неймовірної команди, — додає режисерка перформансу Анабель Рамірес. — Ми починали, відштовхуючись від ідеї, що руїни — потужний символ того, що відбувається з простором, який випадає з системи, на який не накладається воля інших і який не може втілювати свою волю. Тож хотілося зрозуміти, чи можливо віднайти волю в руїнах».
Євгенія Мєлконян під час перформансу «Руїни волі»
До реалізації проєкту перформерки взялися у серпні, коли оголосили переможців грантової програми. На момент старту вже мали загальне бачення проєкту: мультижанровість, напрямок site-specific, тема — свобода волі. Тож майже відразу виникла й назва — «Руїни волі». А далі авторки оголосили open call — і до команди доєдналися інші митці.
Продакшн-менеджером і помічником режисерки став незалежний митець, режисер і актор театру Альва Марч. Музику до перформансу написав композитор, саунд-артист, музичний продюсер, гітарист Руслан Вітер. До Євгенії Мєлконян як виконавиці перформансу доєдналися ще п’ять акторів: перфомерка і танцівниця Катерина Гордієнко, співачка і перекладачка Вероніка Галичина, саунд-артист і перформер Ілля Мірошник, перформерка Поліна Полякова, бандуристка і вокалістка Ольга Розколотько.
Перформанс «Руїни волі»
Після формування команди авторки вирушили шукати пам’ятку архітектури. Із семи розглянутих варіантів зупинилися на палаці Остен-Сакенів, який зацікавив своєю історією. Збудував його граф Карл Остен-Сакен, який отримав у подарунок землі в сучасному Немішаєвому та навколишніх селах від короля Пруссії 1805 року. Відомо, що рід Остен-Сакенів мав власне герцогство в Латвії, деякі члени займали високі посади у Швеції, Польщі та Данії. А ще ця родина вважала себе нащадками сина Божого, тому таємно укладала шлюби зі своїми кровними родичами, щоб зберегти чистоту крові. В одноповерховому цегляному маєтку в неоготичному стилі, поруч з яким був розкішний фруктовий сад і липовий парк, Остен-Сакени жили трохи більше пів століття, а далі палацом і прилеглими землями, будинками володіло багато різних людей. З приходом більшовиків 1917 року маєток націоналізували, поруч збудували біохімічний завод. Палац був спершу дитячим садком, а потім клубом для його працівників. У 2000 році сталася пожежа, від палацу залишилися руїни, яких відтоді не відновлювали.
Першими привернули увагу громадськості до цієї архітектурної пам’ятки митці, які з 2016 року почали проводити на цій території мультидисциплінарний фестиваль Osten-Sacken off-stage. Завдяки цьому заходу влітку 2018 року власником палацу стала громада Немішаєвого. Відтоді, здавалося б, мала початися нова, оптимістична сторінка в історії палацу. Але спершу ковід, потім війна, і будівля досі поза увагою селища і країни. Її досі не внесли до Списку пам’яток архітектури України. Ще трохи — і вже не буде чого реєструвати. На це й натякають авторки постановки «Руїни волі».
Найбільше їх вразило, що нищення палацу почалося вже за незалежності України, а головна його причина — байдужість до історичної пам’ятки. Так само занепадають Червоногородський замок на Тернопільщині, Тараканівський форт на Рівненщині, Пнівський замок на Франківщині, Невицький замок на Закарпатті, Старосільський замок на Львівщині. І це далеко не весь список, а війна додасть до нього ще чимало пунктів.
Перформери вирішили не чекати кращих часів, а діяти. Майже відразу сконтактували з громадою селища, зокрема з людьми, що мешкають поруч. Організували спільне прибирання території маєтку, що перетворилася на місце розваг, гулянок і сміттєзвалище. Налагодили діалог з головою Немішаєвого та потенційним інвестором — обидва прийшли на перегляд перформансу.
Перформанс «Руїни волі»
В основі постановки «Руїни волі» — особисті історії виконавців, які народжувалися у спілкуванні та творчій взаємодії, спільному дослідженні обраної теми й простору. У нелінійному сюжеті переплетені різні персонажі-соціотипи, минуле і теперішнє, земне і небесне, любов і ненависть, влада і безпомічність, музика і тиша. Тут глядачі самі вирішують (проявляють свою волю), яку історію їм дивитися, бо дія відбувається майже паралельно в різних просторах, з різними виконавцями.
А починався перформанс з подорожі автобусом від Києва до Немішаєвого. У дорозі учасники отримали коротку історичну довідку про палац і познайомилися з першою героїнею — екскурсоводкою (виконувала Вероніка Галичина). Своїм дивакуватим виглядом і простакуватою поведінкою вона викликала усмішку від початку і до кінця перформансу, перемикала з вигаданого театрального дійства на реальність. Персонажка була своєрідною провідницею між публікою і акторами, керувала рухом, коментувала гру інших виконавців, заохочувала глядачів до дій (наприклад, аплодувати чи дарувати квіти).
Перформанс «Руїни волі»
Перформанс «Руїни волі»
Кожен перформер спонукав глядачів до роздумів, наскільки вільним чи обмеженим є життя людей різних соціальних верств, де починається і закінчується їхня свобода, що може бути причиною їхнього регресу та внутрішньої руйнації. Усього в перформансі задіяли шістьох персонажів. У палаці учасників зустріла героїня Катерини Гордієнко — неформалка в чорному шкіряному плащі, чоботах Steel, темних окулярах і з розпущеним волоссям. Вона слухає музику і курить на великому камені недалеко від замку. Протягом перформансу шукає себе, своє місце в соціумі, своє кохання. З темної, зламаної особистості вона перетворюється на джерело світла, ніжності, любові.
Більша частина проходила всередині зруйнованого палацу (просто неба), де публіку рядами посадили на стільці один напроти одного. Найбільше взаємодіяв з руїнами — лазив унизу і зверху, по стінах, по даху, виглядав у вікна, видавав таємничі звуки і вдував повітря (читай — життя) у цеглини — герой Іллі Мірошника. Він наче вишукував у руїнах своє місце, намагався оживити їх штучним диханням. Усе це нагадувало про сьогодення, в якому так багато українців через війну втратили свій дім і шукають його в нових будівлях, у речах, людях.
Перформанс «Руїни волі»
Перформанс «Руїни волі»
Ще один сучасний типаж втілила Поліна Полякова, яка від початку дійства щось прибирала, складала, переставляла. Така собі комунальниця, яка слідкує за порядком і чистотою. Але при взаємодії з іншими героями з нею теж відбувалися зміни. Через низький статус її принижують, обливають брудом (у прямому й переносному значенні), сковують її бажання і волевиявлення. Та навіть у цих обмеженнях героїня не занепадає духом. У фінальній сцені до її тіла й волосся екскурсоводка прив’язує мотузки, які мали б морально зломити її, фізично скувати. Ув’язнена цими мотузками, вона вирішує не здаватися — дереться по стінах, як вправний скелелаз. У цьому прочитувалося непереможне бажання жити, дихати, перемагати.
Перформанс «Руїни волі»
Історичного забарвлення перформансу додавали героїні Євгенії Мєлконян й Ольги Розколотько. Пристрасна жінка, співачка і танцівниця — так можна б охарактеризувати персонажку Євгенії, яка цілком могла б колись мешкати в цьому маєтку і бути графинею. Її розриває конфлікт між даром провидиці, жриці та сутністю як людини. Вона воліє займатися мистецтвом, а природа вимагає бути віщункою, передбачати майбутнє, бути провідницею між Богом і людьми. Де закінчується людська воля й починається божественна? Чи може людина вибирати собі долю, чи вона вже спланована вищими силами?
Персонажка Ольги Розколотько поєднала в собі минуле і сучасність. З одного боку, вона нагадувала якусь авторитетну владарку (можливо, навіть княгиню Ольгу), з іншого боку — сучасну заможну українську жінку, бізнесвумен, яка залишилася сама і змушена самостійно керувати бізнесом, містом, країною. У її музиці та піснях відчувалася туга через довге очікування рідної людини. У деяких моментах здавалося, що це дружина військового, яка чекає на повернення коханого з фронту.
Перформанс «Руїни волі»
Завершився перформанс фразою героїні Поліни Полякової: «Ви вільні. Можете рухатися». І вона ще багато разів повторювала її, висячи на канатах, допоки глядачі зрештою зрозуміли, що вона стосувалася саме публіки. Репліка спонукала більшість людей докладніше ознайомитися з руїнами: обійти їх з різних сторін, зробити фото. Одна глядачка вирішила підійти до Поліни і звільнити її від мотузок. А далі було повернення до Києва тим самим автобусом. Дорогою глядачі гаряче ділилися рефлексіями від побаченого.
Перформанс «Руїни волі» максимально занурив публіку в дійство через відсутність четвертої стіни, тісний контакт з акторами й обраною локацією, поєднання інструментальної та електронної музики, співу і звуків, фізичного театру і танцю, акробатики і балансування, а також різних мов (лунала українська, вірменська й іспанська). Здається, він трохи змінив глядачів. Чи відбуватимуться далі зміни з палацом, покаже час.
Перформанс «Руїни волі»
Анабель Рамірес
Перформанс «Руїни волі»
Перформанс «Руїни волі»
Перформанс «Руїни волі»
Перформанс «Руїни волі»
Перформанс «Руїни волі»
Перформанс «Руїни волі»
Перформанс «Руїни волі»
Джерело: «Руїни волі»: site-specific перформанс у палаці Остен-Сакенів
