Що таке БЗВП сьогодні
На базову загальновійськову підготовку потрапляють усі мобілізовані. Нині навчання триває 30 днів, проводять його в центрах при військових частинах.
Програма курсу складається як з теоретичної, так і практичної частини. Теоретична включає дуже багато тем — від національно-патріотичної підготовки й гуманітарного права до мінної безпеки, топографії, тактичної підготовки. Також курсанти вчать статути ЗСУ.
Практична частина в кращому разі має такий вигляд: поводження зі зброєю, стрільби, заняття з такмеду.
Затверджена програма для навчальних центрів є, востаннє її оновлювали в лютому 2024 року. А втім, варто розуміти, що фактично її дотримуються не всюди. Комусь пощастить і він матиме стрільби, комусь пощастить з такмедом. А комусь можуть розповідати, що це все непотрібні речі, «тримайте джгут Есмарха і вистачить з вас».
Основне завдання курсанта на БЗВП — отримати військово-облікову спеціальність «стрілець» (ВОС-100). Далі вже він потрапить у бригаду, де мав би проходити ще фахову підготовку залежно від того, з чим працюватиме. Але так буває не завжди.
Сергій Баглай
— Іноді можна почути аргумент, що не потрібно переживати за БЗВП, бо, крім неї, є ще ж фахова підготовка. І якщо вас не навчили на першому етапі, то донавчать на наступному. Але проблема в тому, що для багатьох БЗВП — це єдине формальне навчання, яке вони матимуть. Бо якщо раніше бригада мала можливість ще три-чотири місяці донавчати, то зараз, залежно від ситуації на фронті, така нагода є не завжди, — пояснює Сергій Баглай, аналітик ПЖ.
Очікування і реальність
Спершу про базове — побут. Як влучно зауважив Сергій, новобранці навряд чи зі старту можуть оцінити якість програми чи викладання, утім готовність і якість умов проживання — точно.
— Побут — це дуже важливо, бо це перше, за чим курсант оцінює навчальний процес, бо це єдине, що він може порівняти. Це загалом про ставлення держави до тебе, — зазначає Сергій.
Його колега Олексій Москаленко, відповідаючи на питання про очікування курсантів, додає, що кожен навчальний центр має свій набір побутових проблем, що впливають на зменшення мотивації в новобранців. А мінімальна кількість цих проблем у зразкових центрах — це радше виняток, ніж правило.
Умови проживання новобранців в «учебці» ТрО ЗСУ
— Залежності від центру було по-різному: у когось не виправдалися очікування до їжі, у когось — ставлення з боку керівництва. Якщо гарне харчування, то проблема десь в іншому буде. Тобто проблем так багато і такий широкий спектр, що точно знайдеться, де не виправдається очікування, і це впливає на мотивацію, — пояснює Олексій.
«Душем, який був збудований, користуватись заборонено, наш взвод збудував свій. Прання або руками, або, якщо пощастить, в пральній машинці (вони просто стояли і користуватись ними ротний заборонив), за весь час БЗВП вдалось попрати речі не руками три рази, раз — за пачку сигарет», — це один з 55 відгуків, зібраних Андрієм Кулібабою, військовослужбовцем, членом Громадської ради доброчесності. Утім бодай наявність пральних машин у навчальному центрі — це вже успіх.
Таких історій чимало. Проблеми з гігієною, недотримання санітарних норм є досить поширеними явищами. Як наслідок — курсанти постійно хворіють. А лікування подекуди ще треба заслужити, довести, що ти не симулюєш з температурою 39.
— Звісно, навіть за найкращих умов хвороби в колективі — це нормальна історія, але питання в тому, як проявляється турбота і чи є протидія поширенню захворюванням. Курсанти лікуються, як можуть, один розповідав, що вже по третьому колу антибіотики приймає. Так виходить постійний кругообіг хвороб, нічні концерти з кашлем у наметах — і це не звучить як здорова спільнота, готова до бою. Це занедбані хворі люди, — зауважує Олексій.
Протягом нашої розмови, як і у спілкуванні аналітиків з новобранцями, часто лунає вислів «трудове рабство».
— У багатьох опитаних курсантів точно було очікування, що в навчальних центрах усе більш готове. А часто їм доводилося займатися побутом: будувати туалет, розвантажувати матраци, які щойно привезли, чи буржуйки, — зазначає Олексій.
Обоє наголошують: значна частина обслуговування побуту лежить на самих курсантах, які часто через чергування пропускають заняття і не можуть потім надолужити їх. І це ненормально.
— Це пережитки минулого, коли сервісами життєзабезпечення займається не підрядник, а курсант. І це часто бісить і курсантів, і інструкторів. Бо головна мета БЗВП — це підготовка, а вона в головах другорядна. Домінує побутова складова — наприклад, прибирання, бо перевірка їде. А навчання повинно бути в пріоритеті, — пояснює Олексій.
Навчальний центр ДШВ
Яке можливе рішення? Контроль якості у вигляді фідбеку від курсантів. Але вже після того, як завершиться БЗВП. І так курс за курсом.
— Ми направляли на опитувальник, у якому курсантів просили оцінити умови ще до випуску: ти пишеш ім’я, прізвище, оцінюєш підготовку — і тільки тоді тобі віддають документи. Тут ніякої об’єктивності не може бути. Але і питання там такі, що неможливо заглибитися в проблему, — зазначає Олексій.
Але в жодному разі це не має збільшити кількість перевірок, кажуть в один голос аналітики. Бо вони лише ускладнюють наявні проблеми й негативно впливають на навчальний процес.
Учити вбивати чи вчити виживати
«Хотілося б, щоб на БЗВП навчали, як проводити електрику, [підключати] генератори, бустери, старлінк і як проводи до нього скручувати, коли переб’ють; як сидіти під обстрілами (хоча б розказали про загрози від стволки, мінометів, скидів різних видів і FPV та як від них захищатися), будівництво й укріплення бліндажів і в цілому облаштування позицій. Натомість у нас тиждень пішов на обкатку танком і безкінечне “крию-біжу”. Але в цілому, думаю, у мене нормальна БЗВП була, як на українські реалії. Принаймні нас нормально вчили такмеду і поводитися зі зброєю», — ділиться знайомий військовослужбовець, який проходив базову підготовку в березні 2024 року і з тих пір працює аеророзвідником на Сіверському напрямку, часто зіштовхуючись із ворожими обстрілами позицій.
Будівництво бліндажа, Бахмутський напрямок, березень 2024
Невідповідну реаліям війни програму підтверджують і результати дослідження фонду «Повернись живим» — усі начальники з бойової підготовки бригад, з якими спілкувалися Сергій та Олексій, не були задоволені рівнем мобілізованих. Причому це стосується і тих, кого готували за кордоном.
— Ми вивели приблизний перелік навичок і знань, які в бригаді хотіли бачити в новобранців. Але зауважу, що це дослідження було якісне і вимоги станом на квітень-травень. Тож висновок, який можна зробити, що очікування найбільш базові: такмед, інженерна підготовка, стрільба, РЕБ / РЕР, тактика бою, — розповідає Сергій.
Щодо дронів і кібербезпеки — дискусія, чи додавати цей матеріал, у фахових колах триває, кажуть аналітики, посилаючись на співрозмовників – експертів з навчання.
— Враховуючи той людський ресурс, який зараз є в навчальному центрі, і ті очікування бригад, які маємо, напевно, буде кращим варіантом не розширювати програму, а, навпаки, акцентувати на найбільш базових уміннях. Це те, що і задумували в програмі БЗВП, утім багато хто досі не розуміє, яка мета базової підготовки, — зазначає Сергій.
Навчання з такмеду в 199 навчальному центрі ДШВ ЗСУ
Його колега додає: важливо розуміти, чого повинна навчати БЗВП — виживати чи вбивати.
— Бо зараз здається, наче акцентом є вбивати. А можливо, цей час краще використати для того, щоб навчити виживання, а вже потім на злагодженні в бригаді пояснювати далі. Не треба в навчальних центрах очікувати від людей, що вони будуть Рембо, який танк зупинить. Їм аби навчитися такмеду, окопуватися, орієнтуватися, зберегти життя — це вже завдання, — пояснює Олексій.
Ще один проблемний аспект у програмі — подача теоретичної частини, вважають аналітики з ПЖ.
— Зараз вона настільки нецікава і неприваблива, що той, хто розказує, не хоче розказувати або не вміє, відповідно і слухати це мало хто хоче. Вісім годин теоретичних занять — людина 35 років нічого не вчила, вона вже забула, як це вчитися, і тут ми нонстоп навалюємо якусь нудну застарілу інформацію. Це все потребує переоцінки й переформатування в щось привабливе і цікавіше, бо тікток виграє, — пояснює Олексій.
На інформаційному фоні, до речі, зауважують співрозмовники LB.ua, у навчальних центрах швидко ширяться паніка, плітки, банально фейки.
— Це дуже болюча тема, бо часто із цими зрадорозганяльними людьми ніхто не займається. Інколи навіть деякі інструктори починають закидати якісь теорії змови, які побачили в тіктоці. І виходить, що в тебе інформаційний удар з усіх сторін — дуже мало матеріальних засобів, нематеріальні всі совкові: оця любов до батьківщини, ці уроки історії, патріотичне виховання. А на ділі вам кажуть каміння замість гранати кидати. І людина починає думати, що таке саме забезпечення і на фронті. І це ще більше демотивує. Хоча насправді ж тут немає нічого поганого, ти вчишся кидати, — зазначає Олексій.
150 навчальний центр Командування Сил ТрО
На його думку, проблема у бракові притомної комунікації — людям просто не пояснюють важливості тієї чи іншої вправи, яка може бути і справді потрібною.
— Комунікувати дуже мало хто вміє серед сержантів, інструкторів. Навіть важливе завдання, яке можна гарно прокомунікувати, часто подають у грубій формі. Ми от запитували в експертів про окремі завдання, і вони казали, що це має сенс. Наприклад, тягати ящики по плацу. Ніхто не пояснив курсантам, що це тренування качає руки, спини, бо їм потім тягати снаряди. Але вони вже сприймають це за совок на загальному фоні, бо немає вже довіри. Бо, як правило, завдання в навчальних центрах — максимально задовбати курсанта, — додає Олексій.
Яке можливе рішення? Спрощувати програму. Бо навіть та, що є зараз, не виконується. Перенасичений інформацією навчальний день малоефективний, відтак мало що запам’ятовується.
Чи можуть бригади вчити самі
Наразі таку можливість мають не всі. І, як правило, це старіші бригади, зазначають наші співрозмовники. Хоча часто це ефективне рішення, бо тоді бригада готує людину для себе, вона прямо зацікавлена в тому, щоб вкладатися в людину.
Вогнева підготовка і заняття з такмеду з бійцями другої роти протитанкового бату Третьої окремої штурмової бригади.
Наприклад, є досвід Третьої штурмової. Віталій (ім’я змінене) йшов у бригаду за рекрутингом. Спершу потрапив у загальний навчальний центр, куди направили його з рекрут-центру. Навчання там тривало 31 день.
— Я повністю задоволений БЗВП. У нас було багато фізухи (ганяли добре), такмеду, відпрацьовували різні ситуації. Стрільби були — десь по 500 патронів відстріляли, але також можна було заробити додаткові: один патрон — чотири віджимання в броніку чи вісім присідань. І хлопці так собі заробляли ще по магазину, хто постріляти хотів. Відпрацьовували штурми позицій, — ділиться досвідом військовослужбовець.
Після цього навчального центру він потрапив уже безпосередньо на курс молодого бійця від Трійки. Там навчання тривало три тижні. Ще на самому початку курсантів розпитували, хто що вміє і хто куди хотів би. Такі опитування проводили не раз, згадує Віталій.
— Тут нас уже значно мене ганяли, але було багато тактики, такмеду — за всі тижні лише два чи три дні не проводили тренінгу з медицини. Та здебільшого була теорія, але багато цікавого. Одне з останніх занять присвятили різним системам одягу — як одягатися в холодну пору, щоб було тепло. Стрільб було небагато, але теж відпрацював різні вправи, — розповідає Віталій.
Позитивний досвід бригад, які готують для себе людей напряму, точно вартий уваги й вивчення, зауважує Олексій.
— Тут є свої позитивні сторони. Але навіть якщо деякі бригади мають спроможність, то не факт, що це буде якісно і вони можуть просто процес навчання прискорювати, щоб затикати дірку. І цього не перевіриш, — пояснює Олексій.
Сергій додає: тут знову ж потрібно проводити контроль якості та внутрішні дослідження, щоб розуміти, наскільки та чи інша бригада готова.
Канадські інструктори навчають саперів ЗСУ в рамках операції UNIFIER
«Не всі інструктори з бойовим досвідом уміють учити, а тим, хто вміє, часто нічого розказати»
Аналітики ПЖ, посилаючись на власні джерела, кажуть: навчальні центри укомплектовані інструкторським складом на 72 %.
— Це на папері. А якщо заглибитись і подумати, наскільки ці люди спроможні викладати, то ситуація буде гіршою. Ми побачили, що люди, які мають бойовий досвід (а таких меншість серед цих 72 %), не завжди вміють це професійно робити, а ті люди, які вміють, їм нічим поділитися. Бо часто навчальний центр — те місце, де можна перебути, щоб не потрапити на війну. Плюс це доволі невелика зарплата, це доволі складні умови, — прояснює ситуацію Сергій.
Про надмірне навантаження на інструкторів говорив ще у травні, перед початком дії закону про мобілізацію, Роман Донік, керівник навчально-інструкторської групи 151 навчального центру ЗСУ. Тоді він критикував підрахунки Головним управлінням доктрин та підготовки Генштабу того, скільки курсантів припадатиме на інструктора.
За словами Доніка, щоб навчання було ефективним, на одного інструктора має припадати шість-сім курсантів. Натомість ГУДІП подавало цифру, удвічі більшу, — 15 курсантів на викладача, казав він.
Роман Донік, керівник навчально-інструкторської групи 151 навчального центру ЗСУ
Неможливо зі співвідношенням 1:15 нормально підготувати людей з ТКЦ, мотивація та показники яких не найвищі. Уявіть на вогневому рубежі 15 чоловік, які тримають заряджену зброю перший раз у житті? Чи може контролювати безпеку один інструктор? А навчити стріляти? А тепер уявіть відпрацювання роботи на техніці, де три ББМ і 30 людей контролюють два інструктори? Скільки новобранців отримають травми? Будь-яка вправа, яку роблять уперше, потребує контролю виконання. І перевірки й закріплення засвоєного матеріалу. І так кілька повторів, — пояснював він.
Про складності роботи інструктора Олексій зауважує, наскільки формат відрізняється від іноземного досвіду.
— Іноземні інструктори не займаються нічим, крім викладання. Тоді як на наших ще й документація, підготовка класів, матеріали, звіти. Іноземні інструктори відчитали два курси і на пів року поїхали у відпустку, а наші помахали ручкою одним людям — і через пів години заїхав новий курс. І всі ці побутові умови на них теж поширюються. Вони не бачаться із сім’ями. А хтось після травми. Відтак відбувається що? Вигорання, — пояснює Олексій.
Водночас частина інструкторів не говорять про ці проблеми, зазначають аналітики. Мова про тих, хто боїться потрапити на фронт. Утім ті, хто вже має бойовий досвід, усе ж стараються гнути свою лінію.
Яке можливе рішення? Для початку — зменшити бюрократичне навантаження на інструкторів.
— Ті, з ким ми спілкувалися, кажуть, що це вже була б велика перемога і дуже розвантажило б їх. І диджитал тут не панацея. Їх треба повністю розвантажити, навіть без цифровізації. Інструктор повинен о шостій закінчити роботу й піти відновлюватися, — пояснює Олексій.
І наголошує: треба боротися за те, щоб умови роботи інструкторів були дуже привабливі. Мова і про зарплату.
— А є навіть такі фактори, як повага в суспільстві. За кордоном повага до інструктора на високому рівні: ти теж герой, ти готуєш майбутні покоління. А в Україні ти просто частина бюрократичної машини. І це треба змінювати, — каже Олексій.
Експеримент Генштабу. Чи є шанс, що щось зміниться
Терміни
До анонсу змін у БЗВП чимало військовослужбовців поставилися скептично. Мовляв, терпіти «учебку» тепер треба буде на два тижні довше і ще на два тижні довше хворіти.
— Наші висновки показують, що подовження того, що є зараз, не може призвести ні до чого кращого, бо це також і здорожчання для держави. Але якщо почистити процеси, організувати здоровий побут, санітарію, то, звісно, чим більше ти тренуєшся, тим краще, — зазначає Сергій.
Подібний висновок озвучував і Роман Донік: «Буде дуже погано, якщо ті, хто не вчили, не покращать рівень підготовки. В полі. В реальному житті. А не у відомостях та начитках статуту і балачках про пусте лідерство без фахової підготовки. Це реально буде злочин. Мало хто знає і розуміє до кінця, наскільки важкий зараз стан справ на фронті. Ці 15 додаткових днів на підготовку будуть вигризатися піхотою на межі і за межею можливостей. Це не просто два тижні. Це час, який хтось знову і знову дає нам ціною свого життя».
— У принципі, збільшити терміни — це логічне рішення. Бо в кого не спитаєш, скажуть, що чим довше навчаєшся, тим краще. І дійсно, ніхто не може бути готовий до війни за місяць. Просто, з нашого погляду, лише подовження недостатньо, бо без зміни умов і ставлення це не буде в плюс, це буде скоріше в мінус, — зазначає Олексій.
Військовослужбовці ЗСУ на БМП-1 під час навчання піхотинців 22 ОМСБр ЗСУ, 14 березня 2024 р.
А ставлення до курсантів — це теж одна з ключових проблем.
Є ієрархічна структура, де є головні, а люди, від яких залежить майбутнє нашої країни, — найнижча ланка. Тому дуже рідко хтось запитує, що їм потрібно, як закрити ці потреби, проявити турботу, — ділиться спостереженнями Сергій.
Програма
В оновленій програмі Генштаб ставить акценти на основах використання безпілотників, РЕБ / РЕР, стрільбі. Також мова про курси з розвідувально-диверсійної діяльності та навичок виживання в екстремальних умовах.
Також у Генштабі не виключають, що з часом тривалість БЗВП можуть збільшити і до двох місяців.
— Коли з’являються нові засоби ураження й боротьби, які бійці повинні вміти застосовувати, а не в бою вчитися застосовувати їх. Тому з’явилася необхідність збільшити терміни навчання. Внести в програму засоби радіоелектронної боротьби, радіоелектронної розвідки, які в солдата будуть у бою. Засоби БпЛА, боротьба з ними, виявлення, як себе поводити. Питання з психології, медицини. Почали вже апробацію цього проєкту, і я думаю, що в грудні будуть перші результати. Це враховує ті реалії бою, які сьогодні є. Якщо ситуація дозволятиме, то в подальшому буде ще збільшення термінів. Ще два місяці, — розповів заступник начальника Головного управління доктрин і підготовки Генштабу ЗСУ полковник Євген Межевікін в інтерв’ю «Радіо Хартія».
Підготовка інструкторів
Експеримент Генштабу передбачає також трансформацію системи підготовки інструкторів.
Щоб розв’язати проблему кількості викладачів, вирішили замістити офіцерські посади інструкторів сержантськими.
Також розглядають запуск спеціальної школи для інструкторів, створення навчальних відеоматеріалів у застосунку «Армія+» і планують диджиталізувати паперову роботу в навчальних центрах. Чого саме це стосуватиметься — не уточнюють, утім, як згадували раніше аналітики ПЖ, цифровізація мало що може змінити, інструкторів потрібно розвантажувати.
***
Минулого місяця секретар РНБО Олександр Литвиненко оголосив, що до лютого 2025 року потрібно мобілізувати ще 160 тисяч осіб. Усі вони підуть у ті самі навчальні центри.
У квітні Верховна Рада скасувала строкову службу. Відтак, імовірно, з наступного року (Кабмін досі не роз’яснив термінів) чоловіки віком від 18 до 25 років проходитимуть базову військову підготовку. А студенти з 1 вересня 2025 року — місячний курс БЗВП. Наразі питання — за якою програмою вони йтимуть. І чи побут і ставлення до них у навчальних центрах не демотивують пов’язати себе в майбутньому зі Збройними силами.
Тим часом портал Lobby X опитав 45 тисяч людей про те, які зміни в армії можуть позитивно вплинути на готовність і бажання долучитися до Сил оборони, у відповідях на другому місці — «якісне навчання новобранців».
— Зараз люди в навчальних центрах чекають якнайшвидшої відправки в бригади і на фронт, бо там будуть кращі умови, доступ до магазинів, можливість орендувати хату й попрати речі. Бо там буде більше свободи, — додає Олексій.
