Мая Санду після підсумкової пресконференції в передвиборчому штабі, Кишинів, 3 листопада 2024 року.
День Х
Перемога чинної президентки Маї Санду стала очевидною ще ввечері в неділю, коли закрили дільниці, хоча остаточні результати оголосили лише під ранок понеділка. Вона впевнено випередила опонента, кандидата від соціалістів Олександра Стояноглу, набравши понад 55 % проти 44 %.
Інтрига зберігалася до останнього, і результати другого туру в Молдові очікували з тривогою. Як показали результати референдуму в першому турі (європейського курсу країни громадяни підтвердили з перевагою менш ніж 1% голосів), неприємні сюрпризи були можливі. Референдум щодо змін до Конституції, які закріплювали незворотність європейського курсу країни, пройшов на межі провалу, заручившись лише мінімальною підтримкою. Цей результат став для команди Санду та проєвропейської частини країни холодним душем, адже він мав мобілізувати проєвропейський електорат на користь Санду, у той час як кандидат Москви, здавалось, мав усі інструменти для впевненої перемоги.
Попри перемогу Санду, настрої всередині країни залишаються неоднозначними: більшість громадян власне на території Молдови проголосували за Олександра Стояногла. Безумовним лідером його підтримки стала автономія Гагаузія, звідки він родом, але й інші регіони, які на минулих виборах підтримували Санду, цього разу проголосували за кандидата, що обіцяє зближення з Москвою. Навіть у рідному для Санду районі Фалешти перемогу здобув її опонент.
Підсумкову перевагу чинній президентці забезпечили голоси діаспори, яку вдалося мобілізувати у безпрецедентних масштабах. Штаб Стяноглу, у свою чергу, покладався на голоси, які мала забезпечити мережа підкупу, розгорнута в країні за кілька місяців до виборів, а також на підтримку з боку виборців, які проживають у Росії, окупованому Придністровʼї та в традиційних осередках проросійських симпатій, таких як Гагаузія. Однак цього разу Росія також мобілізувала свої ресурси максимально, організовуючи підвезення виборців на користь Стояногла не лише в Росії, а й у Білорусі та Азербайджані.
Попередні результати виборів на екрані у передвиборчому штабі Санду в Кишиневі, 3 листопада 2024 р
Явку в 54% на момент закриття дільниць вже назвали рекордною, і саме ці голоси стали мало не єдиною надією проєвропейського кандидата на перемогу.
Трамплін для парламентських виборів
Перемога проєвропейських сил у президентській кампанії — це перемога лише в одній битві, але не у війні. Справжня боротьба за вплив у Молдові, яка є парламентською республікою, розгорнеться на парламентських виборах, які відбудуться вже наступного року. І перспективи проросійських сил наразі окреслюються чіткіше, ніж проєвропейських.
По-перше, кандидати, які набрали понад 5% у першому турі президентських виборів, цілком можуть націлитися на подальшу боротьбу. Такими політиками, окрім Санду та Стояногла, є лідер “Нашої партії” Ренато Усатий, який у першому турі посів третє місце, та очільниця (башкан) автономії Гагаузія Ірина Влах, чий результат також перевищив 5%.
По-друге, у Молдові існує низка політичних проєктів, які не висували кандидата на президентських виборах, але активно нарощують свою підтримку. Особливу увагу варто приділити меру Кишинева, колишньому соціалісту, а нині лідеру партії MAN (“Національний альтернативний рух”) Іону Чебану, який тепер позиціонує себе як проєвропеєць. Втім, у Молдові Чебана характеризують як кон’юнктурного політика-пристосуванця. Крім того, проєвропейський проєкт блок Împreuna (“Разом”), чий кандидат Октавіан Цику хоч і набрав лише 1% у першому турі президентських виборів, має час для нарощування політичного впливу.
Агітаційний намет Олександра Стояногло у центрі Кишинева 27 жовтня 2024 року.
Головне питання парламентського сезону — хто з ким. Ймовірно, геополітичний розлом збережеться, але які саме союзи вибудують проєвропейські та проросійські партії — це залишається складним завданням. Партія Маї Санду “Дія та солідарність” наразі має монобільшість у парламенті, але навряд чи повторить цей результат, тож політичний контекст розгортатиметься не лише довкола результатів виборів, але й у площині формування союзів, які б змогли трансформувати геополітичний вибір у законотворчу спроможність.
Таємний прихильник Санду
Попри програш у боротьбі за президентське крісло, Стояногла тепер цілком можна назвати головним опозиціонером країни, і від його подальших рішень та дій багато залежатиме. Головним занепокоєнням є навіть не його геополітична орієнтація на країну-агресора, а його відносини з Партією соціалістів.
Соціалісти довгий час були основним політичним проєктом, який просував інтереси Кремля у Молдові. Лідером партії є колишній президент Ігор Додон, для якого партія безсумнівно є важливішим активом, ніж депутатський мандат. Імовірно, рішення підтримати Стояногла було для Додона непростим з самого початку, і результат у 27% за Стояногла в першому турі є спільним здобутком, забезпеченим як іміджем партії, так і іміджем Стояногла — колишнього генерального прокурора, який зазнав утисків з боку чинної влади.
Колишній президент Молдови Ігор Додон вітає новообраного президента Маю Санду в будівлі президента після церемонії інавгурації в Кишиневі, 24 грудня 2020 року.
Санду і Додон — традиційні суперники, зокрема в президентських змаганнях. Як контркандидати вони зустрічалися у 2016 році, коли переміг Додон, а також у 2020-му, коли перемогла Санду (зокрема завдяки голосам діаспори). Однак проросійські сили, які стали надто токсичними після початку повномасштабної агресії Росії проти України у 2022 році, потребували нового імпульсу й свіжої крові, тож Москва шукала нового фаворита.
Для Додона, який відмовився від депутатського мандата, аби зберегти свою президентську планку в політиці, таке рішення кураторів, імовірно, стало розчаруванням. Усі ці роки для вірного солдата “русского міра” Ігоря Додона пройшли у складній боротьбі: спочатку принизлива поразка від Санду, потім необхідність доводити свою лояльність у змаганні з новим улюбленцем Кремля, олігархом-утікачем Іланом Шором, чия партія “Шор” зростала в Молдові на очах завдяки російській підтримці, і врешті — потреба підтримати стороннього кандидата, Олександра Стояногла.
Тепер обставини складаються таким чином, що цей сторонній кандидат може взагалі залишити Додона без його дітища — Партії соціалістів, яка є без сумніву однією з найстабільніших політичних організацій у країні, з розгалуженою мережею представництв та найбільшою підтримкою (і, відповідно, легітимністю) всередині країни, що продемонструвала перемогу Стояногла по Молдові.
Тож попри декларативну підтримку Стояногла, мабуть ніхто цієї ночі так не вболівав за перемогу такої для нього “ненависної”, але такої зрозумілої Маї Санду, як Ігор Додон.
Майя Санду після підсумкової прес-конференції у своєму передвиборчому штабі в Кишиневі, 3 листопада 2024 року.
Джерело: Санду перемогла у важливій битві. Але майбутнє Молдови все ще під питанням
