Як «русскій мір» у білорусі потрапив у вогневу пастку: півтисячолітня історія

Воювати безправними холопами, прагнучи захопити сусідні землі, — одна з незмінних традицій московитів. Однак вдала засідка, броньований удар, вогнева міць та потужне ураження не лишали агресору жодних шансів вже понад пів тисячоліття тому.

Про славнозвісну Битву під Оршею 1514 року, в якій зійшлися війська європейської й азійської мілітарних традицій, АрміяInform розповів доцент кафедри археології, екології та культурології Ужгородського національного університету Володимир Гуцул.

— Згадку про 510-річчя битви під Оршею включено до «Українського військово-історичного календаря на 2024 рік». Однак сталась ця битва під час війни між Литвою та московщиною на території сучасної білорусі. У недостатньо обізнаної з українською історією людини може виникнути питання — до чого тут Україна?

— Важливо пам’ятати те, що українська історія не відбулася у сферичному вакуумі. Ті процеси, які йшли в Центрально-Східній Європі в XVI столітті, впливали на українську історію і, відповідно, українська історія мала впливи на загальноєвропейську історію. Тому слід відмовлятися від українського історичного ізоляціонізму та осмислювати українську історію в контексті загальноєвропейської.

Історія України — невід’ємна частина історії Європи

Битва під Оршею у вересні 1514 року — це кульмінаційний момент протистояння двох військово-політичних потуг на Сході Європи, які набрали на силі на початку XVI століття — Великого князівства Литовського та Великого князівства Московського. Тоді московити були на підйомі, практикуючи старий добрий монгольський експансіонізм, який поєднали з ідеями візантійського імперіалізму.

Українські землі в той час перебували в центрі протистояння між цими двома потугами, тому Битва під Оршею стосується української історії безпосередньо, є її частиною.

— Однак, принаймні за моїми спостереженнями, поза професійною спільнотою істориків про Битву під Оршею мало хто знає. Чому так? Чому їй раніше приділяли мало уваги?

— Це стара радянська тоталітарна історіографічна традиція — замовчувати навіть не певні події, які актуальні для історії України, а навіть цілі періоди. Або ж представляти їх як неважливі маргінальні сюжети з точки зору радянської тоталітарної історії. За такого підходу московські поразки намагалися приховати й зайвий раз не згадувати.

росія здавна викривляла історію на догоду московському імперіалізму

Натомість у білоруській національній історіографічній традиції битва під Оршею добре відома й доволі популярна. Не тільки тому, що події розгорталися на власне білоруській територій, а й — і це насамперед — тому, що битва є важливим сюжетом сучасної білоруської національної ідеї, який відокремлює білоруську історію від московської.

— З яких джерел ми знаємо про битву під Оршею? Наскільки вони інформативні?

— Як і більшість масштабних битв XVI сторіччя, битва Оршею досить добре задокументована. Ми можемо назвати кілька типів історичних джерел, які повідомляють нам про причини та передумови події, її учасників, перебіг та наслідки. Перш за все, це військово-фіскальна документація Ягеллонського двору, яка повідомляє нам про видатки на кампанію 1514 року: найманців, артилерію тощо.

У складі так званого архіву Радзивилів маємо список частин посполитого рушення, які відправили на кампанію 1514 року. Далі маємо найперші повідомлення про битву під Оршею — це дипломатична кореспонденція Ягеллонів із європейськими й не лише європейськими монархами.

Візуальні джерела про битву численні й детальні

Найцікавішими ж, як на мене, є джерела візуальні. Про битву під Оршею до нас дійшло кілька унікальних зображень. Це виданий у Кракові 1515 року дереворит із панегірика на честь Анджея Крицького, який містить єдиний прижиттєвий портрет князя Костянтина Острозького.

Маємо також велику картину із зображеннями битви, написану в першій третині чи може навіть першій чверті XVI століття. Нині вона зберігається у Варшавському національному музеї. Це велика своєрідна візуальна нарація про битву, на якій зображено до тисячі персонажів.

Також є візуальні джерела московського походження у так званому Лицьовому літописному зводі — там битві під Оршею присвячено понад 10 ілюстрацій. Тож маємо комплекс джерел як з боку переможених, так і з боку переможців.

— Якими були війська, що зійшлися під Оршею?

— Про Ягеллонське військо ми знаємо набагато більше, ніж про московське. Спираючись на документи, зображення і нараційні повідомлення, можемо стверджувати, що Ягеллонське військо було скомпоноване за останньою європейською модою.

Під той час воєнну моду в Західній Європі визначали так звані Італійські війни — конфлікт Валуа та австрійських Габсбургів за італійську спадщину. Саме ці війни кінця XV — середини XVI століття стали своєрідною лабораторією мілітарних технологій. Основним їхнім трендом було поєднання важкої ударної рицарської кінноти старого зразка з підрозділами, які користувалися ручною вогнепальною зброєю.

Існує стереотип, що ручна вогнепальна зброя майже одразу витіснила, знищила або ж нівелювала значення рицарської кінноти. Насправді так не було. Саме поєднання вогневої сили й ударної кінноти забезпечувало ефективність військ у XVI столітті.

Броньований удар і вогнева потужність вирішували

Якщо говорити про формування тогочасного війська у різних країнах, то Велике князівство Литовське покладалось на посполите рушення — загальну військову повинність шляхетського стану. Номінально кожен шляхтич-землевласник на вимогу Великого князя Литовського мав ставати до воєнної служби.

Утім, на початок XVI століття ця система не дуже ефективно працювала. Саме в цій неефективності системи посполитого рушення полягає основна причина низки поразок Великого князівства Литовського у війні з московитами, коли Литва зазнала відчутних територіальних втрат.

Натомість у Польській короні в цей час відбувались процеси, які врівноважували посполите рушення найманим військом — військовими фахівцями. Це на той час теж було загальноєвропейським трендом — доповнювати в різних пропорціях чи намагатися замінити шляхетське посполите рушення найманцями.

— А яким було в той час московське військо — теж розвивалось за європейськими трендами чи мало якісь особливості?

— Московське військо становила переважно так звана помісна кіннота. Це так само були люди, які несли військову повинність за земельні пожалування від московського князя. Однак більше ніж на половину — на 50–60 % — військо московитів становили так звані бойові холопи, або послужильці. Це були залежні невільні люди, яких на війну вели за собою землевласники — так звані діти боярські.

Вже тоді московити воювали безправними холопами

Як порівняти з Європою, зокрема з Великим князівством Литовським та Королівством Польським, московська мілітарна еліта практично не мала прав і свобод. Бойові ж холопи не мали навіть того, що мали діти боярські. Це значною мірою впливало як на світогляд представників московської мілітарної спільноти, так і на їхні бойові традиції й тактику на полі бою.

— Тобто це впливало безпосередньо на тактичні прийоми?

— Що стосується мілітарних технологій, то московське військо переважно становили кінні лучники. Це було запозичення зі східної, монгольської та татарської тактики. Поєднання ударної важкоброньованої кінноти з вогнепальною піхотою московити тією мірою, як це було поширено в Європі, не практикували.

У Битві під Оршею зійшлися європейська й азійська мілітарні традиції

Натомість у війську Ягеллонів поєднувалися важкоброньована латна кіннота, легша кіннота з озброєнням для ближнього бою — так звана гусарська, кінні стрільці, вогнепальна піхота та польова артилерія. Це обумовлювало ширший спектр тактичних прийомів, які таке військо могло застосовувати на полі бою.

— Якою була кількість військ з обох сторін?

— З цього приводу триває дискусія. Є стара нараційна традиція ще з XVI століття рахувати Ягеллонське військо на 30 тисяч, а московське військо на 80 тисяч комбатантів.

Ці лічби дуже сильно перебільшені, тому що ні московське князівство в цей час не мало такого ресурсу, ні Велике князівство Литовське і Польська корона.

Рахувати військо допомагає фіскальна звітність

Якщо звернутися до військово-фіскальної документації, то можна нарахувати у війську Ягеллонів під Оршею близько 12 тисяч вояків. У московському війську було близько 7 тисяч дітей боярських, кожного з яких мав супроводжувати мінімум один бойовий холоп, тобто маємо щонайменше 14 тисяч.

При цьому маємо всі підстави вважати, що холопів було більше — по 2–3 з кожним дитям боярським. Відповідно, загальна кількість московського війська зростає приблизно вдвічі — до 28–30 тисяч.

— Однак, маючи чисельну перевагу, російське військо програло битву. Як так сталося?

— Битва почалася з московської атаки, потім продовжувалася контратакою литовського посполитого рушення. Атаки та контратаки тривали, допоки війську Ягеллонів не вдалося заманити частину московитів під дула вогнепальної піхоти, яку князь Костянтин Острозький завбачливо розмістив у засідці. Саме це зрештою і визначило результат битви.

Перемогу визначила вдала засідка

Однак не слід забувати також про значення важкої армованої кінноти, про ефективність нового тренду її поєднання з вогнепальною піхотою, про комбінування різних тактик ведення бою. Все це схиляло терези на бік війська під командуванням князя Костянтина Острозького.

— Чи мала ця битва вагоме значення в короткотривалій і довготривалій перспективі?

— Основної мети походу війську Ягеллонів досягти не вдалося — Смоленськ не був відвойований.

З другого боку, це була важка і навіть катастрофічна поразка московського війська, що мало колосальне моральне значення. І для соціального капіталу Ягеллонської монархії, і для політичного капіталу — тоді вважалося, що сам Бог став на бік переможців, дарувавши перемогу в битві.

Третій момент полягав у тому, що після битви під Оршею московити довгий час, аж до Лівонської війни, уникали відкритих зіткнень з Ягеллонами в полі. Війна після Битви під Оршею тривала аж до 1522 року, але великих бойовищ у полі більше не відбулось.

Катастрофічна поразка московитів

У битві загинуло і потрапило в полон багато представників московської воєнної еліти. Дворяни великого князя московського — елітарна частина московського війська — сильно постраждала.

Сержанти — «молодші» рицарі, або Як здобути шляхетство військовою службою

Ще частину московитів захопили в полон і возили по Європі, показуючи європейським владцям такий собі мандрівний цирк чи звіринець полонених дикунів зі Сходу. Завдяки цьому європейці змогли побачити дикунів-московитів на власні очі.