Дейтинг перетворився на ще одну роботу
Уперше я скачала Tinder близько 10 років тому – розважалися з подружками в додатках і відтоді інколи повертаюсь. Загалом у мене в житті завжди були стосунки, тому додатки для знайомств мені ніби не потрібні були. П’ять років тому помер мій наречений і я випала з цього світу – ще й повномасштабна війна почалась. Уже на третій-четвертий рік великої війни зрозуміла, що пора заводити якісь стосунки.
Коли відкрила дейтинг-додатки, побачила, що люди стали зовсім іншими: чоловіки стали «важчими» – ніхто не хоче зобов’язань і будувати майбутнє. У більшості універсальна відмовка: «Ну війна ж, усе нестабільно». Але для мене це звучить як зручний трюк, щоб зняти із себе відповідальність. Вони кажуть, що живуть своє найкраще життя у моменті, але чомусь забувають, що одноразовий секс – це теж відповідальність.
Зараз я все більше часу проводжу в Pure – хоча він теж спопсився і мало відрізняється від Tinder. Я – нормальна людина й теж хочу стабільних, теплих, людяних стосунків. Але я працюю у сфері кіновиробництва – великі проєкти, постійні відрядження – і це вже своєрідні стосунки (з роботою). На сучасний дейтинг треба дуже багато ресурсу, а його просто немає: приходиш з роботи виснажена й останні сили доводиться витрачати на спілкування з невідомо ким.
До того ж певна частина чоловіків зараз сидить вдома і не виходить за межі свого ЖК, бо бояться «бусифікації». Часом прилітає: «Приїжджай до мене додому, бо я нікуди не ходжу». У мене купа друзів-військових, які зараз на фронті або загинули. Ну блін, я ж не дівчинка за викликом, не буду їхати спеціально до тебе, бо ти боїшся. Твої страхи – твої проблеми.
Але й з військовими не так усе просто. Моя подруга, яка теж активно дейтить, обожнює військовослужбовців. Але після одного з побачень повернулась у шоці – каже, вперше в житті їй на побаченні було страшно, бо чоловік фізично не зміг відійти від бойових дій, у яких проводить більшість свого життя зараз. Це реальність і вона страшна, хоча часом бувають і зовсім інші історії. Я – не фанатка довгих переписок, але з одним військовим спілкувалась близько місяця (особистий рекорд!), поки він був на позиціях. Коли він приїхав у відпустку, то чудово провели час удвох.
Узагалі всі ці додатки для знайомств перетворили нас на жорстких споживачів: сидиш вдома і «свайпаєш» народ, як товар у магазині. З такими темпами скоро будемо як у Японії, де самотність зашкалює, а люди живуть із роботами – щоб не напружуватися і не виходити зі своїх коконів. Нащо хоч щось робити, якщо можна відкрити порносайт, закрити фізіологічну потребу і ні з ким не говорити? Це жах.
Сам концепт дейтингу мене вхарює – це як ще одна робота. Раніше я легко переходила з одних стосунків в інші – можна було просто познайомитися з кимось на вулиці або в барі – тепер же маю витрачати час, ресурс і сили на однотипні побачення з однаковими розмовами. Хочеться як у казці: йшла-йшла й натрапила ну хоч і не на принца, але на хорошого чоловіка. Без жодних кастингів.
Я висока, мій зріст – 1,86 м. Тож чоловіків нижчих за 1,80 я не розглядаю – не тому, що мені не ок, а тому що є мало впевнених у собі чоловіків. На фоні мого зросту в них починає комічно вискакувати лібідо, що виглядає доволі дивно. Крім того, я візуал, але не люблю перекачаних спортсменів – може, й красиві, але здебільшого це доволі егоїстичні чоловіки. Ну й звісно моментальний свайп вліво – це коли в біо розписують розмір члену й обіцяють, як «жаритимуть» всю ніч. На практиці виявляється, що «жарення» триває п’ять хвилин і він каже: «Ну всьо, я поїхав».
На час зимових блекаутів теж випала низка сюрів. Був випадок, коли доволі адекватний тіп дізнався, що в мене є машина, і каже: «О, клас, у мене є для тебе план. Увечері забираєш мене з роботи, я роблю тобі кунілінгус на задньому сидінні, а потім відвезеш мене додому». Я була в такому шоці, що просто подзвонила подрузі, щоб спитати: це я зійшла з розуму чи світ навколо божеволіє?
Плюс, чоловіки стали дуже жадібними на увагу. Вони часто комплексують, бо я можу забезпечити себе сама й більш забезпечена фінансово. Починаються натяки на кшталт: «Ну, в тебе все є, давай тепер ти мені». А мені не потрібні від вас мільйони грошей і дорогі подарунки. Для мене любов – це увага, компліменти. Мене так виховали, що вдома завжди мають бути квіти – і тато, і хрещений щоразу дарували букети. Тому й зараз на побачення я можу спитати: «А що по квітах?». І тут же прилітає: «А нашо тобі той віник? Ти будеш його оце тягать за собою». Так, буду! Я буду йти Києвом із цим віником і мені буде в кайф.
Я можу дати свій номер телефону вже на перший день переписки. Якось познайомилась із хлопцем на свій день народження й обмовилась про це в переписці – він дізнався мій номер телефону й через доставку передав мені букетів квітів. Подруги кажуть, що я божевільна, але мені 30 років, і поки що це шосте відчуття мене не підводило.
Зараз я пишу про свої побачення у Threads – і ніколи й нікого не поливаю там брудом. Мій блог радше для того, щоб інші дівчата, які почуваються самотніми, нещасними й чують від чуваків у додатках, що вони «якісь не такі», зрозуміли, що вони не одні. Це загальна й дуже поширена проблема, коли якийсь ноунейм із «тіндера» ще більше вдаряє по самооцінці. Пошук стосунків зараз – це важка штука, де не виходить ні з першого, ні з десятого разу.
Джерело: Секс за інвертор і страх «бусифікації»: як змінився київський дейтинг під час війни
