Віледж разом із «Простими словами» щомісяця обирають корисні книжки про фізичне та ментальне здоровʼя. Цього разу у фокусі – робота нервової системи, філософія стійкості, шлях до міської безбарʼєрності, природа нездорової залежності та травми дитинства в дисфункціональних родинах. А також способи самодопомоги для людей з аутизмом, мемуари соціопатки, які руйнують стереотипи, та історія науки про людину початку 20 ст. Головну ідею кожного видання ми традиційно пояснюємо одним реченням, а для тих, хто прагне зануритися глибше, підготували детальні огляди.
Ви можете прослухати цей текст у форматі аудіо
Наука про життя —
у вашій пошті
Підпишіться на розсилку «Простими словами» і щотижня отримуйте найцікавіші історії про те, як наука допомагає жити більш якісно
Недра Ґловер Тавваб «Баланс. Посібник зі створення здорових звʼязків»
«КСД», 240 с. Переклад з англ. – Олени Савінової
Рейтинг Goodreads – 4,11 ⭐️⭐️⭐️⭐️
Одним реченням: Недра Ґловер Тавваб вчить впевнено й без почуття провини говорити іншим «ні», пропонуючи готові текстові скрипти для захисту власних кордонів, які допоможуть припинити виснажливе догоджання оточенню.
Наука про життя —
у вашій пошті
Підпишіться на розсилку «Простими словами» і щотижня отримуйте найцікавіші історії про те, як наука допомагає жити більш якісно
Але якщо цікаво дізнатися більше
Встановлення особистих кордонів – це здатність вчасно сказати «ні», щоб захистити свій час, сили та нерви від вигорання. Цей процес складається з двох простих кроків: спочатку людина має сама чітко зрозуміти, які дії інших людей завдають їй дискомфорту, а потім спокійно та прямо озвучити ці межі оточенню. Головна складність тут полягає в тому, щоб перебороти внутрішній страх образити когось або здатися егоїстом.
Американська психотерапевтка Недра Ґловер Тавваб у своїй книжці «Баланс» переводить ці теоретичні правила у конкретні та зрозумілі фрази для щоденного спілкування. Вона розбирає три найважчі життєві ситуації, де людям найскладніше захистити себе: розмови з керівником про роботу в позаробочий час, реакція на безтактні зауваження родичів та протидія маніпуляціям з боку друзів. Авторка пропонує готові мовні шаблони для кожної з цих сфер, які допомагають відмовити ввічливо, але твердо.
Видання «Баланс» стало миттєвим бестселером New York Times. Авторка є однією з найвідоміших психотерапевток США, яка має мільйонну аудиторію в Instagram.
Джанет Ґерінґер Войтіц «Дорослі діти алкоголіків»
«Видавництво Ростислава Бурлаки», 216 с. Переклад з англ. – Ірини Щепанюк
Рейтинг Goodreads – 4,11 ⭐️⭐️⭐️⭐️
Одним реченням: Джанет Ґерінґер Войтіц показує, як дитячі психотравми з дисфункціональних родин непомітно керують дорослим життям, і вчить поступово змінювати звичні захисні реакції, щоб звільнитися від провини й побудувати здорові стосунки.
Але якщо цікаво дізнатися більше
Посеред вечірки ви раптом ловите себе на думці, що всі навколо знають таємні правила життя, а ви просто вдало прикидаєтеся нормальним. Ви контролюєте кожне слово, боїтеся розчарувати партнера і щомиті чекаєте, що вас кинуть.
Колись у родинному хаосі тотальний контроль, вміння поводитися тихо та звичка ковтати образу рятували. У дорослому світі ці ж навички руйнують життя. А зміни починаються, коли людина помічає тригери й усвідомлює: дитячі захисні реакції можна вимкнути, замінивши їх на розуміння власних потреб.
Книжка американської психологині Джанет Ґерінґер Войтіц «Дорослі діти алкоголіків» стала свого часу першим масштабним дослідженням, яке систематизувало та ввело у суспільний дискурс концепцію синдрому ДДА. Поєднуючи клінічні спостереження та особистий досвід, авторка структурувала внутрішні деформації особистості, які виникають під впливом хронічного сімейного стресу. У першій частині видання вона методологічно пояснює, як саме дисфункціональна родина збиває базові психологічні налаштування дитини, а в другій – пропонує прикладні інструменти для відновлення самооцінки та подолання співзалежності.
Андрій Зелінський «”Як дерево над водними потоками”. Філософія стійкості»
«Наш Формат», 368 с.
Рейтинг Goodreads – Відсутній
Одним реченням: Андрій Зелінський вважає, що стійкість не набір інструкцій, а тривалий процес вирощування внутрішньої опори через чесну розмову із собою, яка допомагає структурувати мислення в умовах тривалої кризи.
Але якщо цікаво дізнатися більше
Хронічна втома та щоденна рутина на тлі загальної невизначеності часто змушують людей шукати швидких рішень для відновлення ресурсу. Зазвичай це копіювання чужих правил продуктивності, спроби «відлежатися» на вихідних або пошук універсальних інструкцій з тайм-менеджменту. Проте такі інструменти мають лише тимчасовий ефект, оскільки вони спрямовані на приховування симптомів, а не на усунення причини виснаження.
Військовий капелан Андрій Зелінський у своїй книжці заперечує існування готової «формули стійкості», оскільки жоден чужий алгоритм не здатний автоматично створити психологічний захист. Натомість автор пропонує способи аудиту власних цінностей та емоційних зв’язків. За цією моделлю внутрішня опора формується через системне впорядкування соціального простору: людина має чітко окреслити коло довіри, мінімізувати деструктивні контакти та взяти на себе відповідальність за дотримання власних переконань під час кризи.
Особливість цього підходу – у професійному досвіді автора, який роками працював із військовими безпосередньо на лінії фронту. Поєднавши класичну філософську базу з реальними кейсами екстремального навантаження, Зелінський замінив абстрактні поради на прикладні інструменти самоаналізу.
Мацей Ґурний «Велика війна професорів. Науки про людину (1912-1923)»
«Локальна історія», 488 с. Переклад з польської – Олени Шеремет
Рейтинг Goodreads – відсутній
Одним реченням: Мацей Ґурний вважає, що не варто вірити гучним гаслам про «історичні кордони» та «національний характер», адже сто років тому вчені самі вигадали ці концепції.
Але якщо цікаво дізнатися більше
Відкриваєте сучасну історичну чи політичну аналітику і бачите складні дискусії про те, де саме ментально закінчується Європа, чим «демократичний західний світ» відрізняється від «авторитарного Сходу» та які історичні кордони держав є справедливими. Ці суперечки здаються унікальною проблемою нашого часу, яка загострилася на тлі великих криз 21 століття. Проте польський історик Мацей Ґурний доводить: частина з цих інтелектуальних конструкцій була вигадана й науково обґрунтована понад сто років тому, коли вчені намагалися втиснути складну реальність у три виміри модерної нації: простір, тіло й розум.
Професори не просто відмовлялися від обʼєктивності через накази політиків; вони щиро вірили, що виконують свій патріотичний обовʼязок і захищають свій професійний престиж. Вони намагалися поєднати найсучасніші на той час науки – фізичну антропологію, психіатрію та географію – щоб довести право своїх народів на існування. Східна Європа перетворилася на гігантську лабораторію: одні вчені конструювали уявлення про «своїх» як про унікальну расу, а інші описували «чужих» як біологічно схильних до агресії чи імперського загарбництва, що в підсумку сформувало ідеологічну мобілізацію міжвоєнної доби.
На головному польському книжковому порталі Lubimyczytać це виданняк має рідкісний для історичної літератури рейтинг – 8,0 з 10 балів. Крім того, сам Мацей Ґурний є лауреатом престижної історичної нагороди Nagroda KLIO та премії журналу Polityka за свої наступні праці.
Ґурний відповідає на фундаментальне для українців питання: чому за підсумками Першої світової війни одні нації змогли переконати Захід у своєму праві на державність, а аргументи українців світова спільнота не почула.
Масахіто Моріяма «Безбарʼєрність. Шлях до універсального суспільства»
«Лабораторія», 304 с. Переклали з японської Оксана Асадчих, Анна Андрійцева, Вікторія Філонова, Юлія Кузьменко
Рейтинг Goodreads – відсутній
Одним реченням: Моріяма пояснює, що безбар’єрність починається не з пандусів і ліфтів, а зі зміни суспільства: не пристосовувати людину до середовища, а створювати середовище для різних людей.
Але якщо цікаво дізнатися більше
Високі бордюри, сходи без пандусів чи важкі двері щодня перетворюють звичайні справи людей на складні квести. Та пандус – лише найвидиміша частина проблеми. У містах впровадження безбарʼєрності часто зупиняється через бюрократію та небажання відомств фінансувати дорогі проєкти. Виходом із цього глухого кута є чіткий фінансовий механізм, як в Японії, де витрати на ліфти та ескалатори розділили порівну між державою, регіонами та приватними операторами.
Японський досвід у книжці Моріями цікавий не стільки пандусами й ліфтами, скільки питанням: хто саме має платити за доступність? Автор проводить крізь залаштунки реформ, кулуарні переговори та власні помилки в Міністерстві транспорту, де у 1998 році починав вивчати тему з нуля. Його зусилля привели до ухвалення Закону про безбарʼєрний транспорт у 2000 році та нового закону про доступність у 2006 році.
Моріяма налагодив співпрацю між підприємцями та державними органами для вирішення конкретної соціальної проблеми. У книжці тема доступності описана не через загальні гасла, а як практичний план дій, де чітко розписано, яка організація і за що саме відповідає.
Патрік Ґеґні «Соціопатка»
«Книголав», 456 с. Переклад з англ. – Олени Любченко
Рейтинг Goodreads – 3,74 ⭐️⭐️⭐️
Одним реченням: Патрік Ґеґні описує власну спробу навіть за відсутності емпатії та провини свідомо обрати кохання, створити сімʼю та інтегруватися в суспільство.
Але якщо цікаво дізнатися більше
Культура зазвичай таврує соціопатів як невиліковних злочинців із фільмів жахів. Через цей суспільний страх люди з антисоціальним розладом змушені все життя маскуватися та імітувати емоції без жодної надії на розуміння чи допомогу. Мемуари Патрік Ґеґні «Соціопатка» руйнують цей кінематографічний образ, показуючи діагноз зсередини як специфічний медичний стан, а не просто ваду характеру.
Видання миттєво стало бестселером за версією New York Times і перемогло на престижній премії British Book Awards 2025 як найкраща нонфікшн аудіокнига. Водночас текст спровокував жорсткі дискусії у науковій спільноті. Частина психіатрів розкритикувала книжку, стверджуючи, що антисоціальний розлад за визначенням виключає таку глибоку рефлексію, яку демонструє авторка, а деякі колеги навіть звинуватили Ґеґні в романтизації небезпечного стану та припустили, що її справжній діагноз – це нарцисизм, а не соціопатія.
Авторка мемуару – одночасно є пацієнткою з офіційним діагнозом та дипломованою психотерапевткою. Ґеґні стала однією з небагатьох, що описала соціопатію не через кримінальну хроніку, а як щоденний емоційний вакуум. Вона на власному прикладі показала, що цей стан можна інтегрувати в сімейне та професійне життя, якщо замість емоцій спиратися на інтелект, логіку й чіткі правила поведінки.
Анна-Меґан Неф «Життя з аутизмом. Турбота про себе. Понад 100 способів відновити сили, зняти стрес і залишатися собою»
«Букшеф», 288 с. Переклад з англ. – Вікторії Юрчук
Рейтинг Goodreads – 4,32 ⭐️⭐️⭐️⭐️
Одним реченням: Анна-Меґан Нефф доводить, що стандартні поради з продуктивності та саморегуляції лише виснажують людей з аутизмом, і пропонує понад 100 практичних способів повернути контакт із тілом.
Але якщо цікаво дізнатися більше
Уявіть, що ви провели звичайний день в офісі: пережили кілька нарад, зʼїздили в супермаркет і побули з родиною, але ввечері відчуваєте таке тотальне безсилля, ніби розвантажили вагон, і навіть десятигодинний сон не повертає енергію. Така хронічна втома часто сигналізує про глибоке виснаження нервової системи, яка працює як батарея на максимальній потужності через обробку занадто великого обсягу звуків, світла та соціальних сигналів. Підвищена чутливість людей з аутизмом сприяє уважності, проте вона ж сильно виснажує ресурси тіла й мозку.
Головним паливом для цього вигорання є маскування – щохвилинне придушення власних реакцій та імітація «нормальної» поведінки, щоб вписатися в суспільство. Намагаючись виправдати чужі очікування, людина мовчки терпить засліплююче світло, нестерпний шум і уникає потреби у заспокійливому русі.
Анна-Меґан Нефф – психологиня, яка сама має аутизм і РДУГ та дізналася про це лише в 37 років, доводить: стандартні нейротипові поради про залізну дисципліну та ранкові пробіжки не працюють для нейровідмінних людей. У своїй книжці вона зібрала понад 100 практичних методів сенсорної безпеки та емоційної турботи, створених спеціально для аутичних дорослих, що не мають інтелектуальних порушень.
Олександра Щебет «Мої нерви це витримають. Як зробити нервову систему своїм партнером»
«Віхола», 288 с.
Рейтинг Goodreads – відсутній
Одним реченням: Олександра Щебет пропонує перестати боятися власних «нервів» і нарешті зрозуміти, як працюють мозок, стрес, сон, біль та емоції. Щоб відрізняти звичайну реакцію організму від сигналу, який справді потребує допомоги.
Але якщо цікаво дізнатися більше
Під час робочого зідзвону ви раптом забуваєте імʼя колеги, з яким працюєте три роки, а права рука починає дивно німіти від кліку мишкою. Перша реакція – паніка й пошук симптомів у гуглі, який одразу «діагностує» вам пухлину мозку або ранню деменцію. Насправді такі симптоми часто сигналізують про критичне перевантаження нервової системи внаслідок тривалого стресу. Книжка неврологині Олександри Щебет «Мої нерви це витримають» створена для того, щоб припинити боятися власного тіла й зрозуміти, що з ним відбувається. Авторка з 15-річним лікарським досвідом не читає лекцій і не замикає мозок у стерильній лабораторії, а розводить фізіологію і катастрофічні інтерпретації.
На відміну від перекладних медичних посібників, Щебет розглядає архітектуру сну, мігрені та хронічний стрес через призму нічних обстрілів, тривог та життя у постійній небезпеці. Крім того, вона руйнує специфічно пострадянські медичні міфи (наприклад, діагноз «вегето-судинна дистонія» або звичку списувати будь-який головний біль на «проблеми з судинами»).
Вся книжка наповнена живими історіями із кабінету невролога та інших лікарів і простих життєвих метафорах. Окремо Щебет розповідає про нейропластичність. Людський мозок не схожий на зламаний компʼютер, який простіше викинути. Він уміє переналаштовуватися та відновлюватися навіть після сильних потрясінь.
LAM.Utils.init({items: [{type: ‘DynamicLogo’}]});
LAM.Utils.mark_active();LAM.Utils.init({items: [{type: ‘FixedHeader’}]});
<!– START In Page ads Targeting
var target = function(){
if(document.querySelectorAll(‘.stk-post, .article-text’).length > 0) {
return $(“.stk-post”)[0] || $(“.article-text”)[0];
} else {
return false;
}
}();
if (target != false) {
var marginLeft;
var marginRight;
var width = 620;
if ($(“.stk-layout_4”).length) {
marginLeft = undefined;
marginRight = undefined;
} else if ($(“.stk-layout_6, .stk-layout_12, .stk-layout_6-wide, .stk-layout_12-wide”).is(‘*’)) {
marginLeft = ‘auto’;
marginRight = ‘auto’;
}
if ($(‘body’).is(‘.mobile’)) {
width = undefined;
marginLeft = undefined;
marginRight = undefined;
}
var brandingOn = LAM.Config.BANNER_BRANDING || LAM.Config.BRANDED;
var postsPage = !$(‘body’).hasClass(‘pages’) && !window.location.href.match(//(new|edit)(/|?|$)/);
var showInReadAds = !brandingOn && postsPage;
if (showInReadAds && !$(‘.article-text’).hasClass(‘disable-bidmatic’)) {
var children = $(target).children(‘*’);
if (LAM.Config.IS_NEWS_POST) {
children.eq(1).after(‘
‘);
}
}
if (showInReadAds && !$(‘.article-text’).hasClass(‘disable-native-roll’)) {
if ($(‘body’).is(‘.mobile’)) {
children.eq(2).after(‘
Джерело: 8 нових книжок серпня про фізичне та психічне здоровʼя одним реченням
