У ніч проти 3 листопада підрозділи Сил оборони уразили Саратовський нафтопереробний завод.
Як і раніше. Бо удари по НПЗ — це теж не спроби фізично позбавити росіян палива. Це про зростання цін, втрати через заборони на експорт, ремонти, імпорт, додавання присадок і спиртів на фоні пікового споживання, відпусток, збирання врожаю.
Під час атаки на Завод імені Берієва метою було не знищити той експериментальний літак з лазером на борту чи летючу лабораторію, на якій випробовували новий літак ДРЛС.
Це побічні цілі, хоч медійно і вкрай болісні для ворога — як там СВО, чітко за планом?
Найголовніша мета — у згорілих ангарах і в пробитому даху цеху Тагавіа — шибки виступили з рам, обвали, сліди пожежі. Порушити цикл модернізації російських Ту-95, посікти двигуни на стендах, верстати, крани всередині — це боляче для кишені і вплине на темпи відновлення російської дальньої авіації після «Павутини».
Повторні прильоти по нафтовому терміналу «Шесхаріс» — противник заявив, що відновлює перевалку, але по супутнику не видно, щоб танкери швартувалися там. Тому, ймовірно, ремонтують, і ми додали кількасот кілограмів бойових частин у систему труб, насосів, компресорів і цистерн. Там 20 % перевалки російської нафти, і це боляче.
Вибити до половини генерації Шатурської ГРЕС, з 1500 МВт, через вузли подачі, котельні і трансформатори — це також дорого. Звичайно, після пожежі відновити трансформатори за три дні, як доповів губернатор, це зі сфери ненаукової фантастики.
Пожежі на нафтобазі в Новоросійську після атаки Сил оборони України в ніч на 14 листопада.
Навіть ремонт через неповне пошкодження — це тижні демонтажу активної частини (обмоток), сушіння ізоляції у вакуумних шафах, ремонт або заміна ізоляції, перемотування котушок, просочування лаком, складання, заливка мастилом, повторні випробування.
Тож відключили, кинули резерв і витрачають рублі, при цьому пропагандою затикають дірки.
План противника очевидний: використовуючи комбінацію досить дорогої (найманці, контрактники) і дешевої (зеки, особи під слідством, всілякі маргінали) численної піхоти, постійно тиснути просочуванням, обтіканням флангів, зв’язуванням гарнізонів опорників вогнем і штурмами із сірої зони на мотоциклах, багі.
Техніку тут використовують як одноразовий засіб для десанту — частину підбитих можна евакуювати, але загалом вони вже змирилися з втратою, тільки-но гусениці увійшли до кілзони.
При цьому дрони більше концентруються не на підтримці своєї піхоти, а на полюванні на наших пілотів і вільному полюванні по логістиці.
Усе це спричиняє потік підбитих машин постачання, пікапів, різних вантажівок, водовозок, MRAP для тих, хто звик дивитися цифри осінтерів. Втрати, в півтора раза вищі за російські в техніці, виглядають дико, але в основному це тактичний тил, сегмент постачання.
Їхнє завдання — позбавити останній кілометр важкої зброї, будівельних матеріалів для ремонту позицій, нормального харчування, амуніції тощо.
Військовослужбовці ЗСУ встановлюють сітку проти дронів уздовж прифронтової дороги в Донецькій області, 4 листопада 2025 року.
Тим часом по позиціях Сил оборони летять чавун і високоточні снаряди, яких у росіян, попри виробництво ЄС, США й закупівлі Чехії на ринках третіх країн, досі вдвічі більше.
Точність і якість тут не має значення, особливо в боях у містах — кудись влучить, спричинить пожежі, обвали, неможливість знову ж таки доставити цинки й міни.
Та й не дає будувати жорстку оборону — на ДОТ, підвалах, будинках з пробитими ходами й амбразурами. Бо рано чи пізно прилетить у ціль, нехай навіть десяток відхилить РЕБ або просто промаже.
Причина — щоб перебити виробництво Північної Кореї, Ірану та РФ, Європейському Союзу доведеться якщо не проводити мобілізацію всього цивільного сектору, то точно вдатися до державного регулювання, добровільно-примусово залучити в сектор робочу силу, поборотися з профспілками.
Це не лише інвестиції, а й обмеження прав, штрафи за зриви, конфіскація підприємств. Батіг від держави.
Лідер Північної Кореї Кім Чен Ин на оборонному підприємстві, серпень 2023 р.
А ми пам’ятаємо, що в самій Україні жінок в армії суспільство не прийме, діти до 23 років мають навчатись у ЄС, дуже потрібні понад мільйон заброньованих і спецоблік у МВС тощо. «Азоти» спокійно роблять добрива для експорту в ЄС. Ну занадто багато всього в Україні далеке від війни на виживання.
Тому тут усе якраз логічно: у нас суспільство не поспішає до цеху робити 60 мм міни мільйонами штук, і там теж немає бажаючих у три зміни робити їх для нас.
Роблять вони заводи для себе і тих бригад, які розгортають на східному фланзі НАТО. ЄС 10–12 місяців будує заводи боєприпасів у тих самих країнах Балтії чи в Німеччині, що далеко від авральних строків.
Плюс по енергетиці й заводах усе ж летять балістика і «Шахеди» — ЗРК у нас не виробляють, а паліатив з перероблених радянських і західних ракет зі зберігання — це скінченний ресурс.
Тобто треба розгортати виробництво, а до тих самих SAMP-T у Франції може кілька запасних пакетів на кожен ЗРК і кілька десятків ракет на рік з коліс.
Пускова установка SAMP-T
Плани США виробляти собі й усім союзникам перехоплювачі до «Патріотів» лише на рівні річного виробництва росіянами «Іскандерів» і «Кинжалів» теж промовисті.
Через все це просідає ЛБЗ: логістика на останньому кілометрі знижується, противник переважає чисельно й, незважаючи на втрати, заходить на позиції. У нас же в піхоті некомплект, і це посилює проблеми.
Лікується це не лише збільшенням кількості БпЛА, бо нікуди не діваються час на реакцію, погода, обмеження по бойових частинах, протидія (РЕБ, пілоти в зоні вогню артилерії, касетами можна позбивати антени й посікти кабельне господарство).
Хоча це важливо як елемент полювання на той самий «Рубікон» — давно час створити спеціальні частини для полювання на полювальників.
Потрібен комплекс.
І в ньому чітко необхідно розрізняти, на що ми впливаємо і на що ні.
Західні F-16 і Mirage повинні перехоплювати крилаті ракети й отримувати західні ракети повітря — повітря для полювання на «Гербери»/«Шахеди».
Реактивні винищувачі ВПС Франції Mirage 2000-5 під час військових навчань в Естонії
Нові борти поступово мають витісняти паліатив у вигляді МіГ-29 для ударів по землі, і там не допоможуть дві французькі керовані бомби на добу.
Звичайно, потрібні не тільки борти ППО, а й фронтові винищувачі чи багатоцільова авіація для полювання на носіїв КАБів.
На це ми можемо вплинути лише опосередковано.
Знайдуть у ЄС кошти — поїдуть до нас шведські та французькі машини. Не знайдуть — усе закінчиться меморандумами та протоколами про наміри. Як і на десяток батарей ПРО — знайти їх не проблема, а от постачати перехоплювачами — уже так.
Але ми можемо вплинути на менш нещільні бойові порядки, на те, щоб у гарнізону були 60 мм міни, ПЗРК, засоби боротьби проти малого неба, щільне мінування, система вогню із сусідніми позиціями. Треба масово виробляти причіпні 105 мм і 155 мм гармати для підтримки переднього краю, створювати систему з добре навчених МВГ, перехоплювачів БпЛА, гелікоптерів для полювання на дальні дрони.
Ну і, звісно, можемо вплинути, щоб у противника було менше грошей, щоб він відтягував ресурси від виробництва техніки й навчання пілотів, піхоти тощо на стратегічні бомбардувальники, флот, захист НПЗ, перевалку нафти. Над останнім ми й працюємо все активніше останні місяці.
Вони поставили все на те, що у нас упаде фронт, бо скінчиться піхота. Ми — що вони впадуть, коли (не якщо) обвалиться економіка.
Джерело: Про нашу і їхню ставки у війні
