У березні цього року журналістка LB.ua Анжеліка Сизоненко на авто поверталася додому Новоірпінською трасою. Було темно, накрапав дощ, ні попереду, ні позаду не було жодної машини. Раптом з лісу на дорогу вискочила тварина. Анжеліка не розгледіла, яка саме, але припускає, що то була косуля. Жінці вдалося вчасно пригальмувати, оскільки їхала з невеликою швидкістю і лиш трохи зачепила тварину. Анжеліка відбулася переляком, зірваним боковим дзеркалом і пошкодженим капотом. Тварина втекла у ліс. Чи отримала вона травми — складно сказати. На ранок Анжеліка перевірила місце зіткнення, крові не знайшла.
Пошкоджена автівка Анжеліки Сизоненко після дтп
«Я дуже злякалася. Мені було шкода тварину. Я дуже люблю тварин і завжди за них переживаю. Якби я їхала зі швидкістю 120-130, як їздять інші, то вона б не вижила. І машину знесло б у кювет», — каже Анжеліка.
Такі випадки стали все частішими. 15 жовтня на тій же дорозі Lexus збив лося. Водій і тварина загинули на місці. Аварії з летальними наслідками за останні три місяці були на Львівщині та Житомирщині.
На місця дтп, де у аварії з лосем загинув пасажир автомобіля на Львівщині.
Зоолог, менеджер проєктів “Рідкісні види” WWF-Україна Остап Решетило говорить, що проблема значно ширша. Адже гинуть дикі тварини і на залізничних переїздах. До того ж це не тільки великі тварини, але й дрібні.
«Є такі групи тварин, про яких забувають, бо вони непомітні. Наприклад, це плазуни, земноводні і, нарешті, безхребетні. Якщо пройтися узбіччям, де немає густої рослинності, то ви здивуєтесь, скільки там всього. А потім дивуємось, що економіка падає, бо запилювачів не стало. Звичайно, що комахи значною мірою гинуть через отрутохімікати на полях, але і багато гине внаслідок зіткнень з транспортом», — говорить експерт.
Що відбувається?
Дикі тварини не тільки виходять на автостраду, вони стали частими гостями у столиці. Засновниця Центру порятунку диких тварин Наталія Попова каже, що лосі, наприклад, та інші копитні лякаються, коли починає працювати ППО, що розташоване в лісі. Тварини в шоці залітають у місто і можуть забігати далеко вглиб.
«Ми вже знаємо: якщо є масштабний обстріл — чекай у місті лося, косулю, чи плямистого оленя. Ми відловлюємо і, кого вдається врятувати, відвозимо назад у ліс», — каже Наталія.
Наталія Попова, керівниця Центру порятунку тварин Наталії Попової та UA Animals
Наталія Попова говорить, що до повномасштабного вторгнення лосів майже не було видно. Побачити тварину могли раз на два роки. Зараз виклики з проханням відловити, чи врятувати від травм — регулярні.
Провідний науковий співробітник Інституту зоології І.І.Шмальгаузена НАН України, кандидат біологічних наук, доцент Віталій Смаголь говорить, щотварин стало більше. Через заборону на полювання під час воєнного стану дикі тварини перестали боятися людей.
«Тварина перестала сприймати людину як чинник небезпеки», — каже Віталій.
Смаголь Віталій
За словами експерта, в місто заходять, як правило, молоді самці лося, які виросли, не знаючи, що на них можуть полювати.
Наталія Попова говорить, що через вирубку лісів, обробку полів хімікатами дикі тварини втрачають місця проживання і просто змушені йти у пошуку нових місць.
За даними річного звіту Держлісагенства, протягом 2024 року виявлено 4,6 тис. випадків незаконних рубок обсягом 34,3 тис. кубічних метрів.
Віталій Смаголь зазначає, що лосі можуть проходити навіть десятки кілометрів, щоб розвідати нові території.
Тварин, які постраждали від аварій на дорогах, але залишилися в живих рятують Команда порятунку тварин у місті Києві та Центр порятунку диких тварин. Лікуванням диких тварин займається ветеринарна клініка Інни Васильковської. До зоозахисників потрапляють косулі, лисиці та інші представники фауни з різним ступенем отриманих травм. Їх лікують, роблять операції, а потім повертають у дику природу.
Ветеринар центру готує до операції козулю, яка постраждала в ДТП на Броварщині.
Лисиці і сказ
Крім лосів, частими гостями в столиці стали лисиці. За словами Віталія Смаголя, популяція лисиць в Україні зросла з 50 до 260 тисяч.
Заступник начальника управління-начальник відділу організації протиепізоотичної роботи Управління безпечності харчових продуктів та ветеринарної медицини Головного Управління Держпродспоживслужби в м. Києві Роман Матвійчук говорить, що однією з причин візитів лисиць до столиці є те, що 80% адміністративних районів столиці прилягають до лісопаркових зон області.
«У нас же немає між містом і лісом класичного кордону з контрольно-пропускним пунктом, колючим дротом і все таке інше.
А лисиця не сильно дотримується правил, що стосуються реєстрації місця проживання, — жартує Роман Матвійчук. — Вона може за день пробігти в радіусі 20 км. Чимось поцікавитись, щось там під’їсти».
Роман наголошує, що місто зростає, будуються будинки там, де споконвіку мешкали тварини. Це не тварини прийшли до людей, це люди прийшли до тварин. Лисиці можуть харчуватися зі звалищ, адже там легко знайти щось їстівне, не напружуючись.
Лиса з черепно-мозковою травмою привезли у клініку, де тварині надали першу допомогу та залишили на стаціонарне лікування.
Наталія Попова говорить, що коли лисиця з’являється десь біля закинутих приватних будинків, то велика ймовірність, що там багато мишей і щурів.
«Лисиці контролюють популяцію мишей та щурів. Я би раділа, якби вони жили на території Центру і щоб мишей стало менше. Але їм чомусь некомфортно і вони тікають», — каже вона.
Зазвичай лисиці мінімально контактують з людьми. Якщо підходить занадто близько — це вже тривожний дзвіночок.
Основна небезпека від лисиць — поширення вірусу сказу. Від лисиці сказ через укус може перейти до домашніх тварин та людей.
Зоолог, менеджер проєктів “Рідкісні види” WWF-Україна Остап Решетило каже, що сказ — це природний механізм регулювання чисельності. Якщо чисельність популяції швидко зростає, тоді зростає і ймовірність різного роду хвороб.
Остап Решетило
За інформацією Держпродспоживслужби столиці, у 2024 році в Києві був один випадок сказу у собаки в Шевченківському районі. А в 2025 – один випадок сказу у собаки, в двох оленів і трьох лисиць.
«Лисиця є природним резервуаром вірусу сказу. Зростання чисельності лисиць призводить до поширення захворювання», — каже провідний науковий співробітник Інституту зоології І.І.Шмальгаузена Віталій Смаголь.
Він говорить, що з тією кількістю лисиць, що є нині в Україні, профілактичними методами не впоратися. Він бачить вирішення проблеми у зменшенні популяції лисиць через полювання.
За даними річного звіту Держлісагенства, за 2024 рік видано 640 дозволів на відстріл та відлов хижих та шкідливих тварин. Це Львівська, Закарпатська, Чернігівська, Івано-Франківська, Чернівецька, Дніпропетровська, Харківська, Одеська, Сумська області. У Волинській, Донецькій, Київській, Полтавській, Рівненській, Тернопільській, Хмельницькій областях регулювання чисельності хижих та шкідливих тварин було дозволено виключно єгерським службам користувачів мисливських угідь.
У 2024 році під час полювання вбили 256 вовків, 16735 лисиць червоних, 439 єнотовидних собак, 195 шакалів, 4353 здичавілих собак і 1038 здичавілих котів.
Наталія Попова стверджує, що проблема поширення сказу через лисиць сильно перебільшена. За сім років роботи центру їм вдалося врятувати сотні лисиць. І лиш у однієї виявили сказ. І поширення захворювання можна регулювати вакцинацією, а не вбивством.
Брикет з вакциною
Профілактичні роботи у Києві проводить Держпродспоживслужба. Представник Держпродспоживслужби Києва Роман Матвійчук говорить, що з середини 2024 року була розпочата і проведена перша за історію Києва повноцінна кампанія з пероральної імунізації диких м’ясоїдних тварин на території лісопаркових зон. На 371 квадратному кілометрі під час кожної кампанії розклали по 7925 доз вакцини. У 2025 році повторили.
Вакцина для хижаків — це брикет сіро-коричневого кольору розміром із сірникову коробку з м’ясокісткового борошна. Всередині знаходиться капсула з вакциною. Коли голодна тварина знаходить брикет і починає його їсти, то розкушує цю капсулу і таким чином імунізується. Через деякий час після того, як брикети розклади, фахівці перевіряють, чи поїли їх тварини. Для цього визначається контрольна ділянка розміром в 1 кв. км.
Якщо раптом брикет спробує собака чи кіт, то нічого страшного в тому немає. Жодної небезпеки для домашніх тварин ця вакцина не несе.
Група залучена до розкладання брикетів з вакциною
Чи можливо імунізувати всіх лисиць на території України? Напевно, це буде складно, особливо в горах. Раніше це робили за допомогою вертольотів. В умовах війни — це неможливо. Залучити велику кількість людей складно. Хоча Наталія Попова говорить, що можна залучити волонтерів і вручну розкидати вакцину.
«Я впевнена, що знайшли би волонтерів по всій Україні. Навіть в зоні бойових дій такі є. Якщо вони там рятують котів, собак, то вакцину точно б розкидали із задоволенням», – зазначає вона.
Роман Матвійчук каже, що роздати вакцину волонтерам неможливо, бо вони не мають ветеринарної освіти і не володіють необхідними знаннями. До того ж вакцина закуповується за державні кошти, підлягає суворій звітності і її не можна роздавати стороннім людям. Крім того, вакцина має зберігатися при температурі від 2 до 8 градусів і розповсюджуватися тільки тоді, коли на вулиці відповідна погода і хижаки ходять голодні.
«Якщо ми будемо розкидати влітку — це не буде ефективним. Влітку тваринам є що поїсти і вони не будуть, так активно цю вакцину шукати та споживати. І вона просто зіпсується. Це буде дарма витрачений час і державні кошти», — каже він.
Що робити?
Який же вихід? Як будувати стосунки з природою, щоб не шкодити ні тваринам, ні людям? Як реагувати, зустрічаючи дику тварину серед багатоповерхівок?
Однозначних рекомендацій не існує. Однак точно є про що подумати.
Отже, експерти радять:
1. Досліджувати поведінку диких тварин і їхні міграційні шляхи
Експерт WWF-Україна Остап Решетило говорить, що в ідеалі перед тим, як будувати дорогу мали б попрацювати науковці, дослідити території, визначити міграційні шляхи тварин, до того ж не тільки великих як от лосі чи косулі, а й дрібних, адже і їх гине величезна кількість на дорогах. І вже після дослідження мають вноситися пропозиції до проєкту, а інженери — враховувати це в подальшій роботі. Але всі ці вимоги мають бути прописані законодавчо. Якщо немає обов’язковості, то дослухатися до екологів і витрачати гроші на дослідження навряд чи хтось візьметься.
«Наведу приклад Польщі. До того, як країна ввійшла до складу Євросоюзу, в них було так, як і в нас. Зараз же проводяться екологічні експертизи до будівництва. Потім будується дорога і після того, як побудовано, моніториться, що працює, а що — ні, наскільки ефективними є впроваджені заходи і що треба змінити в майбутньому. В Євросоюзі так вимагає законодавство і вже ніхто не обговорює, чи потрібно долучати науковців», — каже Остап Решетило.
Сітка, яка обмежує доступ до автодороги диким тваринам у Польщі.
2. Встановлювати попереджувальні знаки
Остап Решетило пояснює, що коли в одному й тому ж місці трапляються аварії за участю тварин, то це може бути ознакою, що там пролягає міграційний шлях. Можна робити хоча б найпростіше — встановлювати знаки обмеження швидкості. Це може врятувати життя.
«Можна поставити фотопастки, зорієнтуватися і визначити чутливі ділянки дороги. Але це не системний підхід, а радше аварійний», — каже він.
До речі, на Новоірпінській трасі, де постраждала машина Анжеліки Сизоненко, за її словами, немає ні попереджувальних знаків про диких тварин, ні ліхтарів. Боковий відбійник лише на невеликому проміжку дороги.
Надземні переходи в Європі
3. Будувати переходи для тварин
Наталія Попова впевнена, що завжди можна знайти шлях, як співіснувати з живою природою, не винищуючи її.
«В Європі мені показували якісь дивні мости. Я спочатку не зрозуміла, для чого вони. Виявляється, для переходу тварин. Вздовж трас натягнуті сітки і є переходи. У нас такого ніде нема», — каже вона.
Остап Решетило говорить, що й переходи та сітки — не панацея. Адже не всі тварини ходять одними стежками.
Остап Решетило відзначає, що маса збудованих переходів над автострадами в Європі є незадіяними, адже побудовані не там, де треба, або тварини бояться там переходити через шум і світло.
«Одна справа — збудувати. Але ж ми до кінця тварин не зрозуміємо. І, здається, начебто все врахували, а насправді схема не працює», — каже він.
Експерт зазначає, що ситуація може змінитися, якщо інвестори будуть вимагати побудови різного типу переходів. Це не тільки переходи над дорогою, а й великі тунелі для великих тварин і підземні — для дрібних тварин. Оптимальний варіант — естакади, коли машини їдуть зверху, а внизу залишається майже незмінений ландшафт. Однак, це не скрізь можливо і досить дорого.
Старший науковий співробітник в інституті зоології НАН України Роман Бабко говорить, що під час війни будувати переходи не на часі. А от в разі перемоги це має бути пріоритетним завданням, при відновленні автомагістралей і доріг. Роман зазначає, що існування переходу без багатокілометрових загорож полотна дороги — це марно витрачені гроші. Тому, самі по собі мости для подолання тваринами дорожнього полотна не вирішують проблему, бо тварини мають бути спрямовані на відповідні локації, а це відбувається завдяки їх пересуванню вздовж дороги (вздовж загорожі) до місць перетину дороги. А це, у свою чергу, немалі кошти.
«Варто не перетворити створення так званих мостів для перетину доріг тваринами на черговий фінансовий потік для відмивання грошей, як це справно працює на створенні об’єктів ПЗФ, розчищенні русел річок, ремонті гідроспоруд і таке інше. Зараз мільйони або, точніше, мільярди відмиваються саме з природоохоронних бюджетів. Інфраструктура для перетинання тваринами дорожнього полотна — це складна комплексна програма, яка має фінансуватися і контролюватися, а це в нашій країні архіскладні завдання», — каже він.
4. Не чіпати тварин, які прийшли у місто
Віталій Смаголь каже, що не варто чіпати тварин, які зайшли у місто, чи лякати їх. Хай собі йдуть, куди йшли.
«Жодна тварина на людину нападати не буде ні в лісі, ні тим паче у місті. Хіба що це — свиня із поросятами. І то, якщо буде загроза поросятам, тоді вона може кинутися захищати їх. Але якщо тварина проявила агресію до людини, значить з цією твариною щось ненормально, тож — викликайте службу порятунку», – каже експерт. Він радить не намагатися погладити дику тварину, як би вам того не хотілося, щоб не заробити собі проблем.
Наталія Попова радить не підходити близько до того ж лося, чи косулі, навіть, якщо вони поранені.
«Це специфічна дика тварина. Своїми незрозумілими діями можна нашкодити їй ще більше, чи навіть убити. Ми не підходимо теж до них. Ми з відстані стріляємо транквілізаторами, і лише коли він заснув, відвозимо в ліс чи на лікування».
лис на лікуванні Wild Animals Rescue Center
5. Не підгодовувати лисиць
«Вони розумні. Якщо якась сердобольна людина погодувала її, то вона прийде і наступного разу. Коли їжі немає, вона покрутилась, покрутилась і пішла. Як тільки є їжа, вона нікуди не піде. Бо нащо їй добувати їжу самостійно? І дуже важко пояснити людям, що ви робите велике зло, що через вас ця лисиця загине і, дай Бог, щоб одразу, а не в муках. Бо ти добрий, ти її не тронеш, а сусіди її застрелять або отруять», – каже Наталія Попова.
6. Викликати спеціалістів
Якщо ви побачили в межах міста тварину з явними ознаками сказу — скляними очима, активним слиновиділення, то варто викликати спеціалістів комунального підприємства “Київська міська лікарня ветеринарної медицини”. У них є фахівці з відлову тварин та спецтранспорт. Вони відловлюють і привозять до Держпродспоживслужби, де за твариною спостерігають. Туди ж привозять і мертвих тварин для проведення лабораторних досліджень на сказ, а потім спалюють в крематорії.
7. Вакцинувати домашніх тварин
Щоб убезпечити домашніх улюбленців від сказу Роман Матвійчук радить обов’язково проводити вакцинацію.
«Ви можете звернутися до будь-якого ветеринарного закладу, незалежно від форми власності і вони проведуть вакцинацію проти сказу. У державних закладах це безкоштовно», — наголосив експерт.
Джерело: Лисиці, лосі й кабани. Чому дикі тварини йдуть до столиці і що з цим робити?
