Ракети PAC-3, PAC-3 MSE та THAAD, 2015 рік.
Загалом рух ракет по планеті між різними власниками суворо регламентований принаймні трьома серйозними документами:
— Режим контролю за ракетними технологіями (РКРТ, MTCR). Документ 1987 року; підписали 35 країн, зокрема: США, держави ЄС, Японія, Україна, Росія; обмежує передачу ракет і технологій, здатних доставляти корисне навантаження вагою 500 і більше кілограмів на відстань понад 300 км. Встановлено дві категорії: категорія I — найсуворіші обмеження на поширення, принцип «не поширювати», категорія II — поширювати за принципом стриманості на індивідуальний розсуд країни-розробника;
— Вассенаарська домовленість. Документ 1996 року; ратифікували 42 країни, зокрема Україна; встановлює заходи контролю за експортом звичайних озброєнь і технологій подвійного використання, включаючи ракетні компоненти;
— Резолюція Радбезу ООН № 2231. Документ 2015 року; підтримали всі 15 країн – членів Ради Безпеки; встановлює ембарго на експорт ракетних технологій до Ірану (до жовтня 2023, з продовженням у деяких аспектах). Хто ж очікував, що балістичні ракети експортуватиме Іран! Документ також встановлює обмеження на експорт ударних БпЛА.
Як завжди буває в ООН, документи юридично не обов’язкові для всіх країн, але їхні учасники дотримуються підписаного на політичному рівні. Мета всіх цих паперів — контроль за експортом ракет і ракетних технологій подвійного призначення.
Документи встановили національний контроль за експортом: ліцензування, перевірки кінцевого використання й ембарго на поставки такого обладнання до проблемних країн. Наприклад, США обмежують експорт БпЛА типу MQ-9 Reaper, використовуючи норми РКРТ, класифікуючи їх як ракетні системи.
Reaper MQ-9 здатні виконувати дуже складні завдання.
Отже, розуміємо, що ракети і ракетні технології не роздають усім охочим.
А тепер про справи поточні.
«Бурєвєснік»
Росмультфільм багато чого вже намалював про всілякі вундерваффе. Цього разу росіяни лякали світ крилатою ракетою з ядерним двигуном, що дає необмежену дальність польоту. Проминемо історію таких проєктів, вона сягає ледь не 1950-х. Не зовсім зрозуміло про бойову частину, слід вважати, що вона ядерна (яка ж іще може бути в імперії). Якщо якась інша, то ядерний двигун стане причиною вибуху на 0,3–0,5 кілотонни. Це десь два «Калібри», але радіоактивне забруднення території, куди цей двигун гепнувся, гарантоване.
У СРСР і США ідею відкинули ще в 1970-х, а от росіяни 2019-го провели випробування в селі Ненокса Архангельської області, під час яких успішно вибухнув той самий ядерний двигун, успішно накривши радіоактивною хмарою декілька сотень квадратних кілометрів і випарував певну кількість військових і цивільних інженерів-випробувачів. Рештки двигуна впали в Біле море поблизу Сєвєродвінська, де успішно забруднили базу ВМС і прірву води.
Кадри, на яких зображено ракету ‘Буревестник’, показали під час виступу Путіна з посланням до Федеральних зборів у 2018 році. Однак, чи були це реальні випробування з використанням ядерного двигуна, невідомо
Тямущі люди погортали підручники фізики, термодинаміки, ще дещо і вибудували логічний ланцюжок: двигун має бути всередині ракети, ракета має летіти в щільних шарах атмосфери, інакше двигун не створюватиме тяги, нагріваючи атмосферне повітря, перетворюючи його на реактивний струмінь. Тобто одночасно нагріватися й охолоджуватися він не буде. Тепло кудись треба подіти, але подіти взагалі все не вийде, що призведе до поступового виходу з ладу бортової електроніки. Є припущення, що дальність польоту буде обмежена не ресурсом реактора, а саме досягненням критичного нагріву. Тобто мова не про довічний політ, а про декілька годин. Добре, хай декілька десятків годин. Цей фактор нагріву хоронить розмови про гіперзвукову швидкість. Слід розглядати 700–900 км/год. «Томагавк» літає швидше. Відтак суто з технічного погляду «Бурєвєснік» — дуже сумнівна вундервафля.
Щодо випробувань минулого тижня. Повітря, що пройшло через ядерний двигун, стає радіоактивним і по всьому маршруту сяятиме, як новорічна гірлянда. А система спостереження за такими гірляндами НАТО щось мовчить. Хоч норвезька розвідка таки підтвердила факт випробування.
«Томагавк»
«Томагавк» — крилата ракета BGM-109. Українці чекають на постачання їх скоро (чи нескоро). Пігулка реальності: «Томагавки» бувають різні. Відомо про BGM-109A TLAM-N (крилата ракета з ядерною бойовою частиною W80, 1983 року прийняли на озброєння, дальність стрільби — 2500 км, вага БЧ — 130 кг), BGM-109B TASM (протикорабельна крилата ракета, 1982 року прийняли на озброєння, дальність стрільби — 450 км, вага напівбронебійної БЧ — 454 кг), BGM-109C TLAM-C (крилата ракета з конвенційною БЧ, 1986 року прийняли на озброєння, дальність стрільби — 1250 км, вага осколково-фугасної БЧ — 450 кг).
Крилата ракета далекого радіусу дії «Томагавк»
2004 року на озброєння поставили тактичну версію — BGM-109E, втілення боротьби за здешевлення ракети. Розробникам вдалося: ціна з 1,1–1,5 млн доларів знизилася до 0,5–0,75 млн.
Найсучаснішою є версія BGM-109E TacTom Block V, на озброєнні з 2021 року, а фінальна версія — взагалі з 2023-го. Ракета долає моря-океани на кораблях ВМС США, але певний інтерес до неї має Корпус морської піхоти, котрий зацікавлений отримати наземну пускову установку.
ВПС США мають «Томагавк» AGM-109K (крилата ракета з конвенційною БЧ вагою 454 кг).
Через відсутність у Сил оборони морських і повітряних платформ-носіїв «Томагавків» є сенс говорити про отримання лише наземної версії ракети, адже літаків і кораблів навіть в оренду нам ніхто не дасть. Прикол у тому, що єдина наземна версія «Томагавка», яка стояла на озброєнні будь-коли, — BGM-109G GLCM «Gryphon». У 1983 році. Знята з озброєння у 1991-му.
наземна версія пускової «Томагавка» BGM-109G Gryphon Transporter Erector Launcher , 1983 р
Ось уже три роки тривають випробування наземного «Томагавка», на озброєнні ракета не перебуває, серійного виробництва не існує. Чи можуть передати Силам оборони ракету, якої не існує?
«Фламінго»
Тут також не все зрозуміло. Є думка, що мова про модель FP-5, українську крилату ракету великої дальності, розроблену приватною компанією Fire Point у співпраці з британською Milanion Group (штаб-квартира в ОАЕ). Остання жодного стосунку до ракетобудування не має, ліцензій на таку діяльність від ОАЕ не отримувала.
Тут одразу про Fire Point. Ще три роки тому компанія була кастинговим агентством, а зараз є одним з найбільших підрядників, забезпечуючи, за інформацією The New York Times, близько 10 % оборонних витрат України. У НАБУ відкрили провадження щодо посадовців Міністерства оборони та ДССЗЗІ, в рамках якого також перевіряють ряд компаній, у тому числі Fire Point. При цьому НАБУ заявило, що не розслідує нічого безпосередньо щодо Fire Point.
Власне про ракету (чи реактивний дрон): дальність стрільби — до 3000 км, час польоту — понад 4 години, крейсерська швидкість — 850–900 км/год, максимальна – до 950 км/год, вага ракети — 6000 кг, вага БЧ — 1000–1150 кг.
Ракета ‘Фламінго’ на пусковій установці на пікапі
Про певні нестиковки: повідомляли, що двигуном чи то крилатої ракети, чи то дрона з реактивним двигуном є розробка ДКБ «Івченко-Прогрес», удосконалений турбовентиляторний двигун АІ-25ТЛ виробництва «Мотор Січ» для літака L-39 «Альбатрос». Двигун летить з ракетою один раз в один кінець і повинен мати залишковий ресурс не менш ніж 10 годин, тобто не надто новий двигун теж підходить. Загалом з 1973 року випустили приблизно 5000 двигунів, з котрих 50–60 % — за кордоном. Українські запаси становили десь від 1000 до 2000 штук. Fire Point придбав певну неназвану, але «велику» партію таких двигунів. Літаки L-39 є в розпорядженні наших Повітряних сил, тому їм двигуни також потрібні. По «Мотор-Січі» прилітає регулярно, тож ритмічне виробництво видається суперечливим. Відтак заяви про виробництво 200 ракет на місяць звучать дещо сумнівно. 1000 двигунів («крупна партія») / 200 ракет на місяць = 5 місяців роботи. Тут щось не так.
Якщо взагалі повернутися на землю і на всю ракетну тему подивитися крізь призму бойового застосування ракетних військ, то питань ще побільшає:
— Якщо припустити, що ракета є, то як її запускати? Хто де і коли виробив потрібну кількість мобільних пускових установок?
— Промайнуло повідомлення, що «Фламінго» запускають з джипа. Це що за джип такий, на котрому можна не лише возити ракету вагою 6 тонн, але й запускати її?
— Ракетні війська — складна машина, після першого пуску є другий, а то й третій, четвертий. Хто і на чому возить ракети другого/третього/четвертого пуску? Де транспортно-заряджальні й транспортні машини? Як вони виглядають?
— Ракету вагою 6 тонн треба перевантажувати з одних транспортних машин на інші, на пускову врешті-решт. Де підйомні крани?
— Стріляти чи то крилатою ракетою, чи то реактивним дроном не проста задача: треба проводити технічні перевірки. Де машини контролю й перевірки?
— Щоб уразити ціль, треба прийняти розвідувальну інформацію, обробити її, підготувати політне завдання, довести його до обслуги, яка здійснює пуск. У ракетній бригаді ОТРК «Іскандер» є ціла машина на базі «камазу», яка готує дані для пусків і розсилає на пускові. А як у нас? Планшет з «Кропивою»?
Рухомий пункт управління- машина штабна розкладна МШР-КПО з причепом штабним МШ-ПШ.
Інформації про формування нових корпусів / бригад / полків / батальйонів — повний інтернет. Жодних даних про формування нової ракетної частини чи про якусь адаптацію 19 ракетної бригади «Свята Варвара» не траплялося.
Щось не так з нашими ракетними справами.
