Наталка Цмоць
«Я шукаю, що ще можу робити в Україні, бо хочу залишитися»
Ви погодилися очолити Посольство Канади в Україні, коли вже розпочалося повномасштабне вторгнення. Що мотивувало: кар’єрний розвиток чи особиста передісторія, адже ви українка за походженням? Що притягує або, навпаки, відштовхує іноземців працювати в Україні та з Україною?
Є різні причини. Я можу почати з персональних. Коли мене попросили про це подумати, я відразу сказала: «Так, це мене дуже цікавить». Навіть не запитала чоловіка, що він думає.
У той час я саме готувалася до іншої роботи, підвищення, але дуже хотіла повернутися в Україну. Перед тим я була тут разом з чоловіком, працювала в технічній допомозі від нашого посольства. Якби була нагода, то, звичайно, хотіла повернутися. Дуже вже скучала за Україною!
Війна дуже болить усім, і я вірила, що можу представити Канаду так, як вона повинна бути представлена. Для мене це не лише професійно, а й емоційно — створювати тісніші зв’язки з людьми, працювати більше, ніж робота попросить. Я вірила, що могла б це зробити.
Посада була на рік. Мене попросили (залишитися. — Ред.) ще на рік, а тепер триває третій мій рік тут. Мені вже казали, що він буде останнім, на жаль, але я шукаю, що ще можу робити в Україні, бо хочу залишитися.
Хотіла б додати, що маю щастя, що переді мною було двоє дуже добрих послів: Роман Ващук, а потім Лариса Ґаладза. Вони надають мені велику поміч, завжди готові зі мною спілкуватися і дуже підтримують. Вони також розуміють, чому добре мати когось з українським походженням на цій посаді. Це не означає, що хтось, хто не має українських коренів, не був би добрим послом — звичайно, ні. Я бачу, як колеги без українського походження дуже гарно тут працюють, але я вірила, що ми можемо продовжувати в цьому сенсі.
Посол Наталка Цмоць під час бізнес-форуму у Вінниці.
«Геополітика дуже змінюється»
Складається враження, що світовий геополітичний порядок, що склався після Другої світової війни, добігає кінця. Чи помічаєте ви зміни в міжнародній геополітиці? Якими є нові виклики і роль України?
Україна в самому центрі цієї зміни, на жаль. Але це не вперше, коли Україна це відчуває. Дуже багато (подій. — Ред.) Другої світової війни відбулися в Україні. Було дуже багато битв, дуже багато людей тут згинуло. Ми можемо так іти історично навіть далі. Це не нове.
Я думаю, що в України дуже добра земля і вона дуже стратегічно розташована, але це також значить, що багато хто хоче (захопити. — Ред.) Україну, тому що вона дуже багата.
Ми бачимо, що геополітика дуже змінюється. Ми всі вірили, що після Другої світової війни, якщо ти демократична країна, то є правила гри, які ніхто не буде порушувати, але бачимо, що так не є. Ми всі за цим спостерігаємо.
Ми як демократичні країни завдяки нашим цінностям можемо докласти зусиль, щоб цього не сталося. Це те, що Європа тепер робить. Європейський Союз це бере на себе. Думаю, вони вірили, що війна скінчиться скоріше, але так не сталося. І тепер починають рухатися до того, щоби забезпечувати Україну, бо Україна — це Європа.
«У Канаді підтримка України сильна й поза українською діаспорою»
Чи можуть партнери, зокрема Канада, припинити підтримувати Україну, якщо почнуть помічати відступ від демократичних цінностей?
Канада підтримує Україну передусім тому, що маємо подібні цінності. І віримо, що українці хочуть жити в демократії.
Ми бачимо, як різні громадські організації, медіа, ваша молодь прагнуть демократії, і хочемо це підтримувати. Насамперед українців як людей, які створюють свою націю, свій демократичний уряд, демократичну громаду. Ми маємо ті самі цінності й бачимо себе побратимами.
Акція на підтримку Українци в Канаді.
Звичайно, допомагає, що в Канаді дуже багато громадян українського походження. Це також важливо.
Думаю, це дуже теоретична дискусія, як би це могло змінитися — я цього не бачу. Я розмовляю з людьми, українці підтримують свою демократію і свої цінності.
Але зіграємо в цю гру: якби це почало змінюватися, думаю, що підтримка змінилася б також.
Це підводить нас до теми дезінформації. Росія це добре розуміє і чує, і тому їхня дезінформація націлена на цінності, аби налякати людей: чи то корупцією, чи іншим. Зараз уже так не працює, але раніше працювало, що російськомовні не мають прав, наприклад. Люди, які не розуміють України, могли в це вірити.
Треба бути вкрай уважними. Росія дуже ефективно використовує це для дезінформації, бо розуміє, що, можливо, підтримка зменшиться, якщо ці цінності зміняться.
Нещодавно в Канаді провели соціологічне дослідження, яке показало, що наша підтримка України сильна й поза українською діаспорою. Канада підтримує Україну. Це не міняється і не зміниться. Те саме стосується наших політичних партій. Хто б не був нашим керівником, вони всі підтримують Україну. Можливі якісь нюанси, але підтримка України від Канади досить солідна.
Прем’єр-міністр Канади Марк Карні та президент України Володимир Зеленський під час зустрічі на День Незалежності в Києві, 24 серпня 2025 р.
«Множинне громадянство — дуже мудра річ, яку Україна зробила»
Як оцінюєте введення множинного громадянства для українців? Чи сприятиме це відновленню України? Чи буде актуально для канадської діаспори?
Я думаю, що це дуже мудра річ, яку Україна зробила. Вона дозволяє українцям переїжджати досить вільно, сприятиме торгівлі, розвитку економічних відносин, бізнесу.
Світ змінюється, стає глобальним. Дедалі більше людей мають два чи навіть більше громадянств. Я жартувала, але, може, це й не жарт: навіть особисто для мене було б цікаво мати подвійне громадянство з Україною.
Побачимо, як буде, але я думаю, що це допоможе і Україні, і Канаді, якщо люди зможуть мати подвійне [громадянство. — Ред.] і не муситимуть обирати або те, або те.
Наталка Цмоць
«У нашому війську жінки й чоловіки мають ті самі можливості»
Серед багатьох гуманітарних проєктів, які підтримуєте, є ініціативи дуже гуманістичні, зокрема ментальної підтримки українських жінок, чиї діти загинули під час війни. Чому необхідно долучатися до таких проєктів? Якою бачите роль дипломатичних представництв у цьому?
Була презентована «Книга емоцій» — проєкт Червоного Хреста, де опублікували вірші, написані мамами, доньками тих, хто або в полоні, або загинув на війні, або зник безвісти. Була дуже емоційна зустріч, бо вони читали свої вірші. Я вже прочитала цю книжку три рази, і мені важко на душі.
Думаю, що дуже важливо створити з ними спільноту. Я зустрічалася з кількома мамами, чиїх дітей Росія вбила на війні. Вони розповідали, що люди не знають, як з ними розмовляти, або не хочуть, бояться з різних причин. Я думала, що так не може бути. Вони потребують, щоб хтось із ними розмовляв, і почала запрошувати на обіди. Цю групу (жінок, чиї вірші опубліковані у «Книзі емоцій». — Ред.) уже запросила, вони до мене прийдуть у жовтні й будемо продовжувати.
Багато з них стають дуже активними. Багато людей бояться, що вони будуть негативні, але є навпаки. Вони стають дуже сильними, як мама Джуса (Лілія Аверʼянова, мама героя України, пілота Андрія (Джуса) Пільщикова. — Ред.).
Завдяки канадській організації Maple Hope Foundation маємо проєкт «Зціли серце матері», де жінки можуть отримати психологічно-соціальну підтримку. Є ті, хто вирішує повернутися в університет, самі стають психологами, щоб допомагати іншим. Це дає їм нові цілі в житті й можливість підтримувати пам’ять про їхніх дітей. Тоді інші мами хочуть говорити з ними, бо вони розуміють одна одну. Не хочеться йти спілкуватися з кимось, хто не пережив те, що пережили ви.
Наталка Цмоць під час семінару проведеного Українським Жіночим Фондом в Одесі, який об’єднав правозахисниць та активісток жіночих організацій, з метою підтримки та посилення участі жінок у відновленні, прийнятті рішень та захисті прав людини.
Ці жінки дуже сильні. Багато з них мого віку. Це друга причина. Я маю сина, якому виповниться 26 років цього місяця, доньку, якій 23, тому я можу уявити, як би це відчулося мені. Це така людська причина, нічого іншого.
У вас багато ініціатив, орієнтованих на розвиток жіночого лідерства. Росіяни свого часу пробували поширювати дезінформаційні матеріали, нібито Канада закликає, щоб українські жінки йшли на передову розміновувати. Можете прокоментувати і пояснити, якою насправді є позиція Канади щодо ролі жінок у війні?
Ми як Канада навіть не мусимо мати такої позиції, бо українки самі ідуть у Збройні сили, самі ідуть у сапери, вони самі борються за це. І ми як Канада їх підтримуємо, тому що в нашому війську жінки й чоловіки мають ті самі можливості. Як ви знаєте, на найвищій посаді в нашому війську, на першому ранзі є жінка — генерал Дженні Каріньян. І вона була сапером.
Вона приїжджала в Україну минулого літа. Коли їй показували міну і хотіли пояснити, що це, вона сказала, що була сапером і розуміє. Їм (українській стороні. — Ред.) тяжко було сприймати, що жінка справді була сапером.
Олександр Сирський і Дженні Каріньян під час зустрічі в Києві.
Я зустрічалася з жінками-саперами, і робити якусь різницю між чоловіками і жінками, які є саперами, — це втрата енергії. Думаю, ми вже повинні сприймати, що це не про те, чи це чоловік, чи жінка, а чи має людина можливості, має характер до того.
Того самого дня, коли через російський удар загинули двоє співробітників гуманітарної місії з розмінування Данської ради у справах біженців (удар по ділянці біля Чернігова 4 вересня. — Ред.), наше посольство відвідувало проєкт іншої організації гуманітарного розмінування. З презентацією виступала саперка, якій 21 рік. Вона працює в цій сфері з 19 років. Те, що вона вже робила і бачила, є справжнім, і вона професійна. Вона не говорила про те, що жінка, а про те, що потрібно в роботі, чому її вибрали, чому мала таку кар’єру і, напевно, буде продовжувати її. Це чудовий приклад. Я вірю, що ми вже можемо припинити дискусію — жінка чи чоловік; має йти мова про те, щоб сприяти тим, хто здібний до тої чи іншої справи.
Як організувати участь сотень тисяч українців у Канаді в повоєнних виборах? Чи бачите готовність максимально сприяти участі українців у Канаді в повоєнних виборах?
Я не експерт у цій сфері, але якщо подивитися на нашу історію, Канада — одна з країн, що завжди підтримували вибори в Україні. У 2015 році близько 500 канадійців приїжджали спостерігачами на вибори в Україну. Це свідчить, що канадський уряд розуміє, що канадійці дуже хочуть підтримувати Україну і це спосіб, як вони можуть активно робити це.
Щодо участі у виборах українців у Канаді — цікаве питання. Я не можу оцінити, не знаю, як це можна організувати, бо це дуже складно зробити.
Щодо мотивації — так, думаю, що Канада буде з Україною й буде намагатися зрозуміти, як це можна реалізувати.
Думаю, що (голосувати. — Ред.) будуть лише ті українці, які офіційно приїхали. Стає дуже складно, якщо йдеться про українців, які є в Канаді або інших країнах нелегально. Це виклик для України. Водночас не думаю, що вони будуть іти на вибори.
Наталка Цмоць і Ольга Айвазовська
Чи є чинник, який може охолодити відносини, змусити Канаду зменшити підтримку України?
Я не бачу такого чинника. Канадці вже готові допомагати відбудовувати Україну в різних сферах. Значно сильнішими стають відносини між різними бізнесами. Навіть укладають угоди — наприклад, між провінцією Альберта й Україною або між Альбертою і Херсонщиною.
Якщо люди починають усе більше інвестувати, вони не втратять зацікавлення, а навпаки, будуть більше орієнтовані й мобілізовані підтримувати Україну.
Чи може Канада створити прецедент конфіскації заморожених російських активів?
Так, Канада вже створює прецедент. Зараз триває суд, щоб конфіскувати активи, які Канада заморозила. Наразі друга сторона має час на апеляцію. У Канаді небагато російських активів, бо росіяни не так багато тут інвестували, як в інших країнах, але я думаю, прецедент є, і він матиме значення для інших.
Ми також були досить активні в різних групах, які про це говорять, — чи то через G7, чи то через групу «Українська формула миру».
Ми дуже активно допомагаємо з вивченням юридичної проблематики для кращого розуміння цих процесів.
Багато роботи на тему репарацій, дуже активні тепер ці дискусії. Ми всі розуміємо, що заморожені гроші не повернуть, поки Росія не заплатить репарацій.
Наталка Цмоць
«Канада з 2022 року вклала в допомогу Україні 22 мільярди канадських доларів»
Скільки Канада вже витратила на допомогу Україні під час повномасштабного вторгнення? Як обираєте пріоритети?
22 мільярди канадських доларів від початку повномасштабної війни Канада вже вклала в допомогу Україні.
Ми були першою країною, яка надала макрофінансову допомогу, щоб Україна могла продовжити платити пенсії, зарплати в бюджетній сфері і так далі. Розуміли, що Україна має скеровувати гроші на підтримку війська.
Відразу також розпочали гуманітарне фінансування. Дуже багато нашої підтримки йде через ООН, бо це потребує координації. Ми віримо, що це треба робити разом, і ООН забезпечує локальну підтримку громад.
Важлива підтримка війська, розмінування. Ми підтримуємо Україну в різних сферах, у тому числі культурно. Наведу приклад підтримки Музею Голодомору в Києві. Ми розуміємо, що Росія не визнає Голодомор як геноцид, і дуже важливо підтримувати цей процес культурно, щоб розбудовувати інституцію, продовжувати дослідження.
Скільки українських військових підготували Канада і чого вчиться в України?
З 2015 року в навчальній місії UNIFIER Канада вже провела тренування для 46 тисяч українських військових.
Канадські інструктори навчають саперів ЗСУ у рамках операції UNIFIER.
Ми тепер працюємо з Україною, щоб зрозуміти, яким повинен бути наш наступний етап. Бо бачимо, що Україна тепер має наймодерніше військо, і ми також від України вчимося в цей момент.
Яка військова співпраця з Україною може бути цікава Канаді?
Я думаю, відповідь є — дрони. Це великий сектор. Ми підписали кілька угод з Україною про кооперацію у виробництві дронів. Ми також долучилися до данської моделі (фінансування закупівель українських оборонних підприємств урядом Данії та інших країн. — Ред.) щодо дронів, бо знаємо від України, що в Канаді є кілька технологій, зокрема в оптиці, які Україні допоможуть.
Ми хочемо мати більше досліджень з Україною про морські дрони, бо в Канади є вихід до трьох океанів, тож мусимо оберігати свої кордони. Те, що Україна виграла в Чорному морі, справді неймовірно. Країна, яка не має великого флоту, має все там під контролем.
Як посилити економічну співпрацю між Україною та Канадою?
Христя Фріланд стала спеціальним представником прем’єр-міністра Канади з питань відбудови України. Ми говоримо про бізнес, щоб інвестували більше в Україну. Нам справді потрібно подумати, які виклики постають перед канадійцями, щоб інвестувати. Ми маємо гарну Угоду про вільну торгівлю з Україною, модернізовану рік тому. Розуміємо, що є деякі виклики. І я думаю, що пані Фріланд зробить великі зрушення в тому.
Президент України Володимир Зеленський та премʼєр-міністр Канади Джастін Трюдо підписали угоду про вільну торгівлю між країнами. 22 вересня, 2023 року в Оттаві, Канада.
Будуть різні конференції, де обговорюватимуть, що конкретно потрібно, щоб інвестувати в Україну. У Торонто 3 грудня відбудеться конференція, у листопаді — у Варшаві Rebuild Ukraine. Я зустрічалася з міністеркою Гринчук (міністерка енергетики України Світлана Гринчук. — Ред.) два тижні тому і знаю, що вона має їхати до Канади. Ми готуємося справді зрозуміти, в яких саме сферах можлива співпраця. Йдеться про газову інфраструктуру, газосховища, турбіни, газові труби.
Є дуже багато сфер, у яких ще є можливості співпраці між нашими країнами, і я вірю, що тепер це почне перетворюватися на проєкти.
«Відчувається відродження України як культури модерної й інакшої від Росії»
Цікавим є ваш погляд на Україну як дипломатки українського походження. Чи помічаєте ви трансформації в ідентичності українців, подолання наслідків колоніального минулого? Зокрема, якщо порівнювати з вашою першою каденцією в Україні?
Я думаю, що зараз справді час відродження української культури й ідентичності — і такий постколоніальний час. Так, ми бачили це в інших культурах, але тепер я це бачу в Україні.
Написано багато сучасних віршів, які хочеться перекласти. Фільми, що тепер виходять в Україні, справді цікаві. Люди в чергах стоять на наших фестивалях — усі хочуть дивитися українські фільми, носити український дизайн. Справді відчувається відродження України як культури модерної й інакшої від Росії. Я думаю, Україна й українці можуть бути дуже горді з того.
Наталка Цмоць
Минулого разу я була в Україні, ще коли Янукович був президентом, і то був цілком інакший час. Але можу сказати, що тоді, коли я їздила в Крим, Донецьк, Луганськ, зустрічалася з людьми, вони розуміли мене, коли я розмовляла українською. Думки про те, що там тільки російськомовні, — неправда. Це не було правдою тоді й не є правдою тепер. Я думаю, що люди в цих регіонах не є аж такі інші, але людям у декотрих частинах України було соромно визнати, що вони українці.
Мені цікаво тепер бачити, як у таких країнах, як Канада, і в інших раптом багато людей визнають, що мають українське походження. Тепер вони чуються вільно і з гордістю кажуть, що мають українське коріння. Вони хочуть знати більше.
Вплив російської пропаганди й дезінформації був дуже сильним у Канаді й інших країнах, і тепер, думаю, люди пробуджуються. Університети, професори мусять переосмислити те, що завжди говорили на лекціях, аби зрозуміти, що могло бути правильним.
Усе більше українських студій відкривають по цілій Канаді. Наприклад, почалася програма навчання українською в Ньюфаундленді. Раніше ми мали такі програми в Торонто, Едмонтоні, у Вінніпезі й переживали, чи буде достатньо студентів. Це вже змінилося. Мій син, який не розмовляє українською, бере українськомовний курс в університеті, бо йому так захотілося. Значить, ситуація змінюється, і це чудово бачити.
Джерело: Посол Наталка Цмоць: «Я не бачу чинника, який може охолодити відносини Канади й України»
