Прем’єр-міністр Індії Нарендра Моді, президент РФ Володимир Путін і голова Китаю Сі Цзіньпін спілкуються перед початком саміту Шанхайської організації співробітництва в Тяньцзіні, Китай, 1 вересня 2025 р.
Зближення Пекіна, Москви і Нью-Делі занепокоїло західних політиків, проте якоїсь цілісної реакції не було. Якщо не враховувати заяви високої представниці Європейського Союзу з питань закордонних справ і політики безпеки із зовнішньої політики Каї Каллас про авторитарний альянс і слів Дональда Трампа про те, що «ми втратили Росію та Індію». Щоправда, ще раніше Пентагон отримав від американського президента доручення готуватися до можливого протистояння з Росією і Китаєм. Та навряд чи в найближчому майбутньому ми можемо сподіватися на рішення, які засвідчили б, що Захід готовий прийняти виклик і налаштований рішуче відстоювати свої цінності та принципи, у тому числі з допомогою військових засобів.
За часів президентства Джо Байдена зовнішня політика США відзначалася надмірною прогнозованістю й обережністю. Безліч уявних червоних ліній і схильність ухвалювати важливі рішення зі значним запізненням неабияк допомогли Росії. Багато хто сподівався, що за президентства Дональда Трампа політика Вашингтона зазнає змін. Не тому, що новий президент буде більше відданий ідеї захисту вільного світу від наступу авторитарних режимів. А тому, що Трамп за своєю натурою значно менш прогнозований, схильний до ухвалення несподіваних рішень. І звик бути лідером, який не терпить заперечень і конкуренції.
Натомість Дональд Трамп виявився доволі прогнозованим і нерішучим політиком на зовнішніх треках. Хоча й намагається вдавати із себе сильного, частково навіть авторитарного лідера. Його бажання налагодити контакт з Москвою та спробувати відірвати її від Китаю, як і постійні пошуки причин не запроваджувати серйозні санкції проти агресора, є свідченням американської слабкості і навіть приниження. Логіка підказує: військова поразка Москви як головного союзника Пекіна на міжнародній арені може кардинально зменшити апетити КНР до перерозподілу сфер впливу. Але Вашингтон не бачить очевидного. І прогнозовано не бажає розпрощатися з власними ілюзіями.
Зустріч Дональда Трампа з Володимиром Путіним на Алясці, 15 серпня 2025 р.
Американська адміністрація занепокоєна поширенням впливу Китаю у світі. Проте її протидія Пекіну не схожа на системну стратегічну гру з довгостроковими цілями. До того ж Білому дому не вдалося залучити до неї союзників. Зараз триває складна дипломатична гра, в якій не зовсім зрозуміло, США і Європа виступають єдиним узгодженим фронтом чи діють окремо, кожен у власних інтересах. У цій заплутаній ситуації Вашингтон одночасно веде переговори з Пекіном, підтримує контакти з Москвою та вимагає від Європи повністю відмовитися від російської нафти й газу в обмін на запровадження санкцій проти РФ.
Спочатку Трамп вважав, що зможе поставити на місце Піднебесну за допомогою високих тарифів. Проте згодом виявилося, що за останні десятиліття КНР зуміла сформувати критичну залежність країн Заходу від рідкісноземельних металів. І розмови про тарифи відразу відійшли на другий план. А щойно в Мадриді стартували переговори США та Китаю, які присвячені питанням економіки, торгівлі та національної безпеки. Можливо, вони стануть прологом до зустрічі Трампа й Сі Цзіньпіна на саміті в Південній Кореї. Паралельно Білий дім закликає ЄС і країни НАТО запровадити мита проти Китаю та Індії за купівлю російської нафти. І висуває це як необхідну передумову для власних рішень щодо санкцій проти Росії. Однак такі додаткові вимоги, котрі насправді важко реалізувати, можуть бути спробами виправдати відтермінування санкцій.
Польські військовослужбовці вантажать дрон з місця падіння в селі Вогин, східна Польща, 10 вересня 2025 року.
Показовою є дуже млява реакція Трампа на атаку російських дронів по Польщі 10 вересня. Європа, вірогідно, погодилася б на американські вимоги відмовитися від російських енергоносіїв і навіть на мита проти Індії та Китаю, якби США продемонстрували рішучість захищати континент від московської агресії. Але оскільки Вашингтон вдав, що нічого особливого не сталося, це лише збільшує градус недовіри між західними союзниками.
Європейці опинилися перед важкою дилемою: з одного боку, США хочуть долучити їх до тиску на Китай, з іншого, Америка несерйозно ставиться до російської загрози для Старого світу. І розглядає можливість скоротити свою військову присутність на континенті на 30 %. Політичні еліти держав, які мають спільний кордон з РФ, всерйоз занепокоєні. Якщо Москва наважиться на масштабну провокацію, вони можуть опинитися наодинці і не отримати допомоги від США. Це чудово розуміють у Пекіні. Китай бачить, що в таборі противників немає довіри і єдності. І намагається скористатися браком порозуміння між США і Європою. Для КНР принципово, щоб європейці проігнорували американську вимогу ввести спільні санкції за закупівлю російської нафти.
Президент Польщі Кароль Навроцький вітає міністра закордонних справ Китаю Ван Ї під час зустрічі в Президентському палаці у Варшаві, 15 вересня 2025 р.
Зараз триває візит у Європу міністра закордонних справ КНР Ван Ї. КНР намагається переконати європейців, що економічна співпраця вигідна обом сторонам, а Пекін є передбачуваним партнером, з яким можна домовлятися і дружити. Не виключено, що Ван Ї непублічно пообіцяє Європі вплинути на Москву з метою завершення війни в Україні. У всякому разі про це точно говоритимуть європейці під час зустрічей з китайським дипломатом. Проте головна мета Пекіна зараз — зберегти недовіру між Вашингтоном і Брюсселем. У цьому ракурсі варто розглядати заяви Ван Ї про підтримку стратегічної автономії Європи і застереження від «помилкових антикитайських політик». Як і зауваження, що «Китай не США» і не збирається нав’язувати торговельні угоди.
Теплі слова Ван Ї під час європейського турне не стали на заваді жорстким заявам з Піднебесної. 15 вересня речник китайського МЗС Лінь Цзянь пригрозив рішучою відповіддю, якщо країни НАТО під тиском США запровадять мита на російську нафту. Того самого дня КНДР заявила, що відкидає заклик США відмовитися від ядерної зброї і назвала свій статус ядерної держави незворотним. А Росія вустами Дмитра Медведєва попередила про готовність до війни з НАТО за будь-які спроби збивати російські БпЛА над Україною.
Основна перевага Китаю та його авторитарних сателітів лежить не стільки у площині технологій чи економіки, а у площині готовності діяти й випробовувати на міцність сформований раніше світоустрій, щоб деконструювати його. Тоді як Захід не видається цілісним блоком і намагається залишатися в полоні ілюзій про світ, якого вже давно не існує.
Джерело: Криза довіри: чи готовий Захід протистояти авторитарному блоку на чолі з Китаєм
