Ціна руйнувань та вплив на людину
Повномасштабне вторгнення Росії стало катастрофою не лише для міст і людей, а й для природи України. Екосистеми, які формувалися тисячоліттями, руйнуються за лічені дні через обстріли, роботу техніки, пожежі, вибухи, мінування та зведення оборонних споруд. Ліси, степи, водно-болотні угіддя перетворюються на мертві зони, втрачаються середовища існування рослин і тварин. Однак ці втрати мають прямі наслідки і для людей: забруднені ґрунти знижують природну родючість, а частина сільськогосподарських угідь стає непридатною для роботи, що безпосередньо впливає на врожай та добробут населення.
Забруднення води теж має прямий вплив на життя людей: хімічні речовини з боєприпасів, пального та зруйнованих промислових об’єктів отруюють річки, озера і підземні джерела. Ці зміни в екосистемі залишаться на десятиліття та вплинуть на продовольчу безпеку, здоров’я населення й економіку. Таким чином, вже близько 10 млн українців не мають доступу до безпечного та безперебійного водопостачання, а 20 млн не мають доступу до централізованого збору та очищення стічних вод.
Катастрофа, яка стала наслідком підриву Російською Федерацією Каховської ГЕС у червні 2023 року, знищила складні водні екосистеми: загинула велика кількість риб та інших водних організмів, птахів, амфібій та рептилій, зникли оселища рідкісних і ендемічних видів. За деякими оцінками, збитки для рибного господарства внаслідок підриву ГЕС перевищили 11 тис. тонн риби на 10 млрд грн, що суттєво зменшило доступ до важливого джерела харчування для населення та призвело до втрати доходу для тисяч рибалок та пов’язаних з ними підприємств. За даними Міндовкілля (нині міністерство увійшло у склад об’єднаного Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства України), екологічна шкода від цього теракту оцінюється у десятки мільярдів гривень.
Ці приклади демонструють: відновлення природи — це не далека перспектива, а критична умова для виживання та розвитку вже зараз. У той час, як Україна виборює своє право на свободу, вона також має шанс закласти основи нової моделі відбудови — стійкої, безпечної, орієнтованої на людину та довкілля. Для цього важливо не лише реагувати на наслідки війни, а й діяти на випередження — будувати систему, що захищає природні ресурси від подальших втрат. Тут велику роль відіграють міжнародні екологічні зобов’язання, зокрема євроінтеграційні.
Чому біорізноманіття – не лише вимога ЄС, а й питання виживання
Вступ України до Європейського Союзу передбачає виконання низки зобов’язань у сфері охорони довкілля, що покликані сприяти кращій якості життя та довгостроковому добробуту населення. Наприклад, в Угоді про асоціацію (Глава 27) окремий розділ присвячено саме захисту природи. Вона передбачає, що країна має гармонізувати своє законодавство з європейським, впроваджуючи Оселищну та Пташину директиви ЄС. Їхня мета — зберегти природні місця існування та популяції тварин і рослин, не допустити їх деградації та втрати. Саме ці директиви стали основою для створення в Європі найбільшої екологічної мережі Natura 2000. Україна взяла на себе зобов’язання розвивати свій аналог — Смарагдову мережу, яка вже охоплює 377 територій.
Однак суть цих документів не лише в юридичних формальностях. Вони покликані захистити фундаментальні ресурси, від яких залежить життя людей: ґрунти, воду, повітря, продовольчу базу. Під час війни ці природні ресурси опинилися під загрозою. За даними Міндовкілля (нині Міністерство економіки, довкілля та сільського господарства), вже пошкоджено або перебуває під загрозою знищення близько 20% територій природно-заповідного фонду. Це означає втрату не лише рідкісних видів, а й родючих земель, пов’язаних з ними природних комплексів, здатних надавати якісні екосистемні послуги.
Проблема стає ще гострішою, якщо врахувати глобальну ціль «30/30», яку підтримала і Україна: до 2030 року необхідно зберегти 30% суші та морських територій. Це завдання сьогодні здається складнішим, ніж раніше, але його значення лише зростає. Чим більше територій буде знищено або забруднено, тим менше залишиться місць, де можна вирощувати безпечні культури, отримувати питну воду та підтримувати екологічну стійкість держави.
Отже, біорізноманіття — це не просто абстрактна вимога ЄС чи лише умова доступу до європейських ринків. Це питання виживання країни: нашої їжі, здоров’я, економічної стабільності та здатності відбудуватися після війни на якісно новому рівні.
Подальші кроки України: Шлях до відновлення та європейського майбутнього
Попри колосальні виклики, Україна має унікальний шанс переосмислити модель розвитку та інтегрувати повагу до природи як фундамент майбутньої відбудови. Йдеться не лише про охорону навколишнього природного середовища — мова про безпеку, стійкість, європейську інтеграцію та довгострокове відновлення. У цьому контексті ключовими є кілька взаємопов’язаних напрямів, які мають формувати екологічну архітектуру майбутньої України:
- Розробка Національної стратегії та плану дій щодо збереження біорізноманіття. Вже створена та працює робоча група, яка напрацьовує стратегічний документ, що враховує післявоєнні виклики, відповідає рішенням Конференції Сторін Конвенції про біологічне різноманіття, європейським вимогам і стане основою для довгострокової природоохоронної політики.
- Системний моніторинг стану довкілля, зокрема біорізноманіття. Ефективне управління природними ресурсами неможливе без чіткої та актуальної інформації про їхній стан, тому створення сучасної системи спостережень стає одним із першочергових завдань. У цьому напрямку працює проєкт «IKI Interface: Підтримка України на шляху до амбітної та інтегрованої кліматичної політики (GreenUkraine)», що реалізується Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH. В межах проєкту запланована технічна підтримка розвитку моніторингу біорізноманіття в Україні та здійснення інших заходів щодо захисту дикої природи, що дозволить ухвалювати обґрунтовані рішення, реагувати на загрози та ефективно управляти природними ресурсами.
- Відновлення екосистем. До пріоритетних дій входить розмінування територій, рекультивація пошкоджених земель, відновлення водойм, степів, лісів. Такі заходи не лише повертають природне багатство, а й підвищують стійкість громад та сприяють їх економічному відновленню.
- Гармонізація законодавства з нормами ЄС. Впровадження Оселищної та Пташиної директив та інших документів права ЄС із захисту природи — необхідна умова для інтеграції до європейського екологічного простору та отримання доступу до фінансових інструментів підтримки.
- Розширення міжнародного партнерства. Реалізація масштабних природоохоронних програм вимагає залучення експертів, донорів, інвесторів, а також координації зусиль між державними і недержавними структурами.
Майбутнє України залежить від того, який вектор ми оберемо — фрагментарний чи цілісний, орієнтуючись лише на інфраструктуру, чи також на природу. Зусилля зі збереження та відновлення біорізноманіття — це не технічне завдання, а визначальний вибір: бути вразливою до екологічних криз державою чи стати стійкою, відповідальною і по-справжньому європейською країною. Якщо ці дії будуть послідовними й координованими, Україна зможе не просто відновити знищене, а й сформувати нову модель гармонійного співіснування з природою.
Матеріал підготовлено у межах проєкту «IKI Interface: Підтримка України на шляху до амбітної та інтегрованої кліматичної політики (GreenUkraine)», що реалізується Deutsche Gesellschaft für Internationale Zusammenarbeit (GIZ) GmbH за дорученням Федерального міністерства економіки та енергетики Німеччини (BMWE) в межах Міжнародної кліматичної ініціативи (IKI).
Джерело: Біорізноманіття в умовах війни: як збереження природи наближає Україну до ЄС
