Перший бойовий вихід, досвід іноземців та 72 години інтенсиву: історія «Вікінга» зі спецпідрозділу ГУР «Реванш»

У підрозділах ГУР МОУ воює чимало добровольців з різних країн.

Зокрема, і наші колишні співвітчизники, які свого часу виїхали з України, але після вторгнення росіян повернулися і стали на захист України. Один з них — командир взводу на псевдо Вікинг. Свого часу він виїхав до Канади, але зараз воює з окупантами в складі спецпідрозділу департаменту активних дій ГУР МО «Реванш».

— Як приєднались до свого підрозділу?

— До війни я жив у Канаді, до того — ходив морями, працював зварником. Коли почалась велика війна, я не міг залишитись осторонь. 11 січня 2023 року я прийшов на КМБ у «Реванш». Пройшов співбесіду, здав ФІЗО, все інше. Мені сподобався колектив.

— У Канаді чим займалися?

— Зварювальник. Я все цивільне життя зварювальником працював. На судні я був фітервелдером. Fitter/Welder — це така посада, токар-зварювальник нашими словами. Відповідав за порядок у машинному відділенні, по суті — як сержант в армії. Я так відходив у море 7 років, потім поїхав до Канади.

— А чому ж обрали саме цей підрозділ, саме розвідку?

— Ну, я скажу, що, може, це доля? Якось склалися так обставини, що я потрапив саме сюди. На КМБ було жорстко: дисципліна, фізичні навантаження. Інтенсив був три дні — 72 години, нон-стоп. Не спиш, не їси, носиш якісь ящики, на тебе кричать, тобі пропонують іти додому, і таке випробування на три доби. А потім — БЗВП 28 діб було. Для тих, хто не витримував — можна було поїхати додому. Але мені сподобалось.

— Як визначилися із військовою спеціальністю?

— Все досить просто. Коли утворюється армійський колектив, і ти хочеш, припустимо, піти в «мінометку», а тут усі твої пацани йдуть у штурмовики і кажуть «а давай ти будеш кулеметником». А в тебе вже є бажання бути саме із цими пацанами в цій групі. І стаєш кулеметником. Згодом відбувся мій перший бойовий вихід.

— Чим він запам’ятався?

— Спочатку я посміхався, думав, що це ще хі-хі-ха-ха. Хоча вже, ну, нормально так міномет працював тим селом. Я набрав здуру важку сумку, напевно, кілограмів 40, і ствол до кулемета запасний, і БК… Ми біжимо, і я відчуваю цей запах паленого, дивний запах. І біжу просто із командиром групи. Бачу ракети «Граду», що увійшли до асфальту і не вибухнули. І це вперше — на власні очі. І треба в голові все ще встигнути переробити, зрозуміти, що відбувається взагалі. Бачу перший дрон, який висить прямо наді мною — FPV. Продовжую бігти із сумкою, але вже, найімовірніше, не біжу, а йду швидким таким кроком вже. І цей дрон пішов на зниження. Я розумію, що не в мене, але знаю, що позаду ще пацани.

Він пішов ще нижче, ще нижче. Обертаюся і дивуюся, що він просто вибухнув у небі. Ну, певно, хтось підстрелив. І тут ще один FPV…

Тож перший вихід запам’ятався, звичайно ж, дронами. Це було рік тому чи трохи більше… І коли ми добігли до першого укриття, я почав розуміти, що все серйозно. Для таких зелених пацанів, як ми тоді були, це було, можна сказати, ідеальне завдання. Тому що, якби ми відразу пішли в те, що називається «зіркоріз», то було б набагато гірше.

— Що було далі?

— На другий вихід був нормальний настрій. Вже знаєш маршрут, знаєш, де сховатись, вже знаєш, що брати із собою, куди ми йдемо, що там зроблено, що ні.

— Страшно було?

— Та на війні все страшно. Страшно почути по рації, що хтось «200» чи «300» зі своїх. Багато є різних моментів. Але треба відрізняти страх і тривожність. Почуття якоїсь тривоги, коли ти утримуєш позицію, і надходить інформація, припустимо, що до нас йде група п…ів у маскхалатах. Це не страх, ти не боїшся їх, а більше тривожності. Та ж сама ситуація, як дрон гуде — теж більше тривожності, ніж страху. Тому що розумієш, що він нас не бачив, ми замасковані. І, можливо, росіянин хоче, щоб хтось вийшов, він спеціально чекає.

— Як стали командиром взводу?

— Після певного часу і надбання досвіду я місяці зо три займався на цій базі рекрутами. Це мені дало якийсь дуже хороший старт для того, чим я займаюсь зараз. Власне, мені це подобалося. Я увійшов у курс справи, багато чого придумавши нового для тренування цих рекрутів. Потім поїхав на навчання за кордон, а коли повернувся, командир каже: «Ти в мене командир взводу іноземців». Все, я їх взяв до себе, почав з ними займатися потихеньку і відразу зрозумів, що це не просто рекрути, які поїдуть на БЗВП, а реальні бійці, які будуть моїм взводом. Отже, як я їх натреную, — такі і результати будуть. Нині в мене бійці з різних країн — із Франції, Великої Британії, Америки, є люди з Бразилії, з Колумбії.

—  Що вони знають, що ні?

— У багатьох є певний досвід — Французький легіон, поліцейські спецпризначенці, Ірак… Але це мало підходить до наших реалій. Наприклад, ми тренуємо вивантаження-завантаження з пікапу. Здавалося б, що там важливе? Заліз, поїхав і виліз. А ні — треба розподілити, де буде що лежати, хто що візьме, хто де сяде, хто контролює небо, хто відчиняє багажник. Це все теж треба їм показати, бо насправді це все не так просто. Взяли купу продуктів, замотано, але… ручки треба зробити, воду не просто в паках, а теж треба замотати скотчем, зробити ручки. Як БК взяти… отже, усе так, як має бути в реальному житті.

— Якою мовою спілкуєтесь?

— Вони майже всі знали англійську дуже добре, навіть, можливо, в деяких конкретних воєнних речах — краще, ніж я. Бо в мене спочатку не вистачало воєнного лексикону, але тепер усе гаразд. Знаєте, мені подобається закон Французького легіону, який вони там ввели. Там є тільки одна мова — французька. І я теж хотів би, щоб усі говорили українською мовою.

Фото з архіву групи «Реванш»