«Найбільше в житті Андрій любив Україну. Після повномасштабного вторгнення він робив все для допомоги і підтримки ЗСУ, працюючи в профільному комітеті з нацбезпеки, допомагаючи конкретним підрозділам, де служать його побратими. Андрій мав беззаперечний авторитет в нашій команді. Щодня він не втомлювався повторювати — ми маємо зберегти Україну. Україна — понад усе!», написали його колеги з «Європейської солідарності».
Андрій Парубій
Для когось це може прозвучати занадто пафосно, але так дійсно було. Україна для Парубія завжди була на першому місці. Якби слово «патріот» треба було б проілюструвати однією фотографією, це точно була б його світлина.
Андрій Парубій народився 31 січня 1971 року в Червонограді Львівської області. Закінчив історичний факультет ЛНУ імені Івана Франка (1994, спеціальність — історик, викладач історії), аспірантуру Національного університету «Львівська Політехніка» (2001, спеціальність — політологія та соціологія).
У 1990 році став депутатом Львівської облради, в 1991 році разом із Олегом Тягнибоком заснував Соціал-національну партію України, що у 2004 році трансформувалася в «Свободу».
У 2002 році обрався до Львівської обласної ради уже втретє. В 2004 році брав активну участь у Помаранчевій революції.
Обирався народним депутатом 6-9 скликань. Уперше в 2007 році — від блоку «Наша Україна — Народна Самооборона». У 2010 генпрокуратура часів тодішнього президента Віктора Януковича хотіла зняти з Андрія Парубія депутатську недоторканість за кидання яєць в залі парламенту під час ратифікації так званих «Харківських угод».
У 2012 році Парубій вийшов з «Нашої України» і приєднався до «Фронту змін». В 2012 році обрався до ВР від «Батьківщини» як безпартійний.
У 2013-2014 роках був комендантом Майдану і керував Самообороною. Зіграв ключову роль в зриві першої спроби розгону Майдану — в ніч з 10 на 11 грудня 2013 року.
Не буде перебільшенням сказати, що він дотичний до створення нової української армії, адже значна частина сил самооборони Майдану в кінці лютого — на початку березня 2014-го поїхала на фронт, сформувавши перші добровольчі батальйони.
Андрій Парубій на Майдані
У 2014 році обрався до ВР від «Народного фронту», того ж року був призначений секретарем Ради нацбезпеки і оборони. У 2016 році після призначення Володимира Гройсмана прем’єр-міністром обраний спікером Верховної Ради.
Виступав за впровадження сенсорної кнопки як засобу припинення в Раді «кнопкодавства».
У 2019 році комендант Самооборони Майдану і спікер парламенту став другим номером у списку колишніх союзників — БПП («Європейська солідарність») як безпартійний. Входив до Комітету з питань нацбезпеки і оборони.
Андрій Парубій активно виступав проти проросійських сил у в Раді, відстоював інтереси української мови та боровся проти зближення з Росією. В 2019 році намагався зірвати телеміст, який проросійський телеканал NewsOne готував з Росією.
Як спікер Верховної Ради відіграв важливу роль в отриманні Україною Томосу про автокефалію. Особисто був присутній на Обʼєднавчому Соборі 15 грудня 2018 року в Києві, а на початку 2019-го — в Стамбулі, на Фанарі, під час урочистої церемонії вручення Томосу.
Професійний інтерес Парубія до історичних пам’яток України підкріплювався конкретними діями, зокрема він сприяв виділенню коштів на будівництво дороги до фортеці «Тустань» на Львівщини, де завдяки цьому почав розвиватися туризм З Тустанню його повʼязували й теплі юнацька спогади — тоді він приймав участь в археологічних розкопках фортеці. Пізніше зізнавався: саме цей епізод вплинув на вибір подальшої професії.
«Новина шокувала. Андрія ми, парламентські журналісти, пам’ятаємо ще з часів його депутатства від НУ-НС (блоку “Наша Україна – Народна Самооборона”), — розповідає парламентська кореспондентка Lb.ua Анна Стешенко. – Серед інших депутатів із різних фракцій він завжди вирізнявся скромністю. Навіть уже будучи спікером, жив у готелі «Київ».
Пам’ятаю його в парламентській курилці, яка тоді ще була на першому поверсі. Він дуже багато палив і завжди спілкувався з журналістами, як з людьми. Це звучить дивно, але колеги мене зрозуміють. Ніколи не дозволяв собі такого, як депутати-комуністи або регіонали. Завжди давав фахові коментарі. Кожного разу хвилювався, що не встигне на голосування – він був дуже відповідальний. Тобто це був справжній депутат європейського штибу.
Ми, журналістська тусовка парламентських «старожилів», з Андрієм Парубієм дружили. Він дарував нам маленькі подаруночки — наприклад, подарованого ним на Новий рік маленького янгелика ручної роботи зі Львівського ярмарку я зберігаю й досі. Як і ще один його подарунок — ручку.
Дмитрові Хилюку, днями звільненому з полону, з яким ми спілкувалися, коли надійшла шокуюча звістка про вбивство у Львові, Андрій допоміг в одному особистому питанні.
Ми пам’ятаємо і той страшний момент, коли Партія регіонів нагнула парламент і голосувала, по суті, за ліквідацію нашої євроатлантичної інтеграції (за Харківські угоди). У парламентській залі зчинилася бійка. Потім Андрія звинувачували, що він кинув димові шашки, але цього ми з ложі преси не бачили, зате добре бачили, як “риги” декілька разів вдарили Андрія головою об відгородження ложі уряду і били його ногами. Він отримав доволі важкі травми, понад шість місяців не з’являвся потім в Раді, невідомо взагалі, як вижив.
Я дуже добре пам’ятаю його на Майдані. І на сцені, і в Будинку профспілок. Можу сказати, що от він ніколи нічого не боявся. У нього був якийсь такий стрижень. І патріот він був до останньої кісточки.
Для багатьох журналістів «старої школи» вбивство Андрія Парубія — це просто шок. Дмитро Хилюк нині сказав: «Його вбили москалі». Навіть немає сумніву, що це так. Світла пам’ять…».
Це фото опублікував на Facebook Данило Лубківський, написавши: Ось єдине фото, яке може пояснити, хто такий Андрій Парубій. Він стоїть у «мостику» в Тустані на вишколі «Спадщини». Ти став для України опорою міцнішою, ніж ці камені.
«Що точно можна сказати — ці потвори бояться і через це вбивають справжніх патріотів та сильних людей. Майдан, 11 років війни, величезний внесок у розбудову Незалежності. Андрій — велика Людина і справжній друг. За це вони й мстяться, цього і бояться, — зазначив Петро Порошенко. — Цей злочин — це не просто постріли у людину. Це постріл в Армію. Це постріл у Мову. Це постріл у Віру. Це постріл у серце України».
«Сьогодні орки вбили мого Друга… Разом з нашою країною ми пройшли великий, трагічний та героїчний шлях, — написав у Facebook народний депутат України 7 та 8 скликань Сергій Пашинський. — Ми з Андрієм були фігурантами всіх кримінальних справ росії, які були інспіровані Майданом та російською спробою анексіі всієї України у 2014–му році. Андрій був великою людиною, цілями його були захист України та боротьба з російською імперією. Це вбивство говорить про безсильну лють, яку вони відчували до нього. Він переміг у своїй війні Росію, а ми повинні відстояти цю перемогу».
Як сказав ще один його близький друг, Олександр Турчинов, «Андрій став одним з Небесної сотні».
Дуже точно.
Сам Парубій не раз і не два казав, що мав би за честь померти за Україну. Так воно і сталося. Але Україна за нього обовʼязково помститься.
Джерело: Памʼяті Андрія Парубія
