У перші дні квітня 1822 року, напередодні страсної неділі, сюди збіглися місцеві жителі, щоби сховатися за монастирськими стінами від турецького карального корпусу під командуванням Кара Алі, який висадився на Хіосі напередодні. Османські солдати невдовзі підійшли до монастиря і взяли його в облогу. Стіни не допомогли проти гармат, і вже невдовзі почалася масова різанина тих, хто за ними ховався. Їх було біля трьох тисяч людей, включно з дітьми та жінками, і серед них лише дехто був із зброєю. Хтось заховався у монастирській церкві, за давнім звичаєм сподіваючись на її недоторканність навіть з боку мусульман.
Головна церква (кафолікон) монастиря святого Міни, де відбулася різанина тих, хто там переховувався.
Але це не допомогло, і солдати церкву підпалили. Те саме повторювалося і в інших місцях острова, де місцеві жителі ховалися під сакральний захист церков, але турки їх там вирізали та спалювали живцем. Потім кістки збирали у монастирських “остеофілакіонах” — кісницях. Одна така кісниця є у монастирі святого Міни, а інша — у так званому Новому Монастирі.
Кісниця у «Новому Монастирі»
Насправді він не дуже “новий”. Його було збудовано десь пару десятиліть після нашої Святої Софії. Ці два церкви дуже подібні – як дві сестри, хоча й не близнята. Обидві прикрашені розкішними мозаїками за Константинопольськими зразками, в обох над вівтарем домінує Оранта, і обидва постраждали від варварів: Новий Монастир — від османів у 1822 році, а Софія — від російських обстрілів у 2025 році.
«Новий Монастир» — «молодший брат» Київської Софії
Коли османські солдати, серед яких, до речі, було багато бувших вʼязнів, що хотіли отримати амністію, заходили у міста та села Хіоса, вони там робили приблизно те саме, що російські солдати у Бучі: вбивали всіх, хто траплявся їм на дорозі, не розрізняючи між чоловіками, жінками і дітьми. Загалом з приблизно 117 тисяч мешканців до різні біля 42 тисяч було вирізано і біля 52 тисяч перетворено на рабів. Як і в Україні, дівчат і жінок масово ґвалтували. Серед багатьох історій, що збереглися, є й така, що її розповів був місцевий священник:
«Одна жінка ховалася із немовлям у печері… Немовля плакало, і була небезпека, що турки його почують та вб’ють її, немовля та всіх інших, хто там ховався. З турками був і один грек. Він хотів попередити ту жінку та заспівав грекою, щоби турки його не зрозуміли: “Мамо, вбий своє дитя, щоб спасти своє життя”».
Багато хто забирав своє життя, стрибаючи зі стін та скель, особливо дівчата. Так було у селі Анаватос, що розташоване високо на скелі.
Село Анаватос, нині спустошене.
Там, сподіваючись на його неприступність, заховалося біля тисячі жителів з довколишніх сіл. Але турки добралися й до них, перетворивши село на привід, яке так і залишається до наших днів. Воно у чомусь нагадує міста-привиди Донбасу, хоч і не поруйноване так сильно.
Османські солдати не лише вбивали та ґвалтували, але й мародерствували. Багато з них були з бідних регіонів Анатолії. Коли вони потрапляли на заможній та розвинутий Хіос, то очі в них розбігалися, і вони тягли з собою назад якщо не пральні машини, то їх аналоги того часу.
Конкретні накази вбивати, ґвалтувати та мародерствувати віддавали командири, але загальний наказ показати приклад всім непокірним походив від султана Махмуда ІІ (правив між 1808 та 1839 роками).
Султан Махмуд ІІ. Портрет в авторстві Афанасія Карандзуласа з музею Пери в Стамбулі
Він був, з одного боку, модернізатором своєї імперії, як і Путін принаймні у перші два свої терміни, а з іншого, також як Путін, безжальним вбивцею. Саме під час його правління Османську імперію спіткала справжня “геополітична катастрофа” — повстання та унезалежнення Греції. Проти якої він розгорнув криваву війну. Каральна експедиція на Хіос стала лише епізодом цієї війни, хоча й одним з найкривавіших. Махмуд хотів зробити Хіос прикладом всім іншим повстанцям, як Путін хоче зробити з України приклад для всіх тих, хто колись належав до Радянської імперії. Але він не щадив і своїх. Як Путін вчинив із пригожинськими, так Махмуд розігнав і частково знищив корпус своєї найвірнішої гвардії — яничар. Паралелей між двома султанами достатньо.
Ще одна паралель — використання релігії. Султан у той час був і халіфом, тобто верховним лідером всіх мусульман. Але й релігійні лідери меншого калібру усіляко підтримували його каральні міри. Парадоксально, але таку підтримку демонстрували навіть Константинопольські патріархи. Вони мали статус очільників мілетів: меншин, які були згруповані за релігійною ознакою. Найбільшою була “римська” група (“Рум мілет”), куди входили всі православні. Далі була так звана “вірменська” група, куди входили всі християни, що не приймали Халкідонського собору 451 року із його розрізненням між двома природами Христа. І найменші групи були католиків та юдеїв. Константинопольський патріарх був не лише духовним, але й політичним лідером свого “римського” мілету, підзвітний султану. Коли греки повстали проти влади останнього, він підтримав не їх, а султана. Але це йому не допомогло, і Махмуд наказав повісити патріарха Григорія V прямо на воротах його резиденції на Фанарі. І зараз ці ворота залишаються зачиненими та мають статус чогось сакрального.
Коли сталася різанина на Хіосі, який юрисдикційно належав до Константинопольського патріархату, патріарх Анфім ІІІ, щоби так само не поплатитися життям, мав бути обережнішим. Він, з одного боку, офіційно продовжував вихваляти Османську владу, а з іншого, неофіційно все ж висловив підтримку повстанцям за допомогою різних евфемізмів. Зокрема, він порівняв жертв різанини із мучениками віри. Але при цьому не говорив, хто саме спричинив це мучеництво. Його позиція була десь посередині між позицією патріарха Кирила і митрополита Онуфрія. Зрештою, це допомогло йому вижити, хоча не допомогло зберегти престол. Вже 1824 року його замінили на іншого патріарха. Його наступники, Хризанф та Агафангел, взагалі робили вигляд, що жодного геноциду не трапилося — приблизно як робить більшість предстоятелів Помісних Православних Церков зараз щодо України.
От на всі ці історії я й посилався у своїх відповідях водію Дімітрісу, щоб він краще зрозумів, за що боряться українці. На пальцях я пояснив йому це так: Хіос колись включили були до імперії, де йому було зле. Коли трапилась нагода, жителі острова спробували поборотися за свою свободу. І їх за це імперія, яка намагалася якось втриматися на ногах, покарала. Прислала армію, яка нищила і самооборону, і цивільних. Хіос врешті-решт отримав свою свободу, як її отримає і Україна. Інакше не може бути.
Джерело: Хіоська різанина
