Як ви почали цей фестиваль?
Андрій Палаш: Достатньо спонтанно. Зібралися я, Катя і журналістка Лера Мальченко в 2013 році, трохи пізніше долучилась Юлія Овчаренко, і думали, що робити далі: залишатися в місті, в якому нам не дуже тоді подобалося жити, чи спробувати створити щось таке, щоб нас тут заземлило, залишило, щоб у нас з’явилися нові інтереси. Робити те, що нам подобається і спробувати через наші проєкти змінити місто в кращий бік.
Андрій Палаш
Придумали назву «Конструкція» з урахуванням різного фідбеку в нас: Катя цікавилась більше візуальним мистеством, я музикою, Лера медіа, тож отримали отакий конструктор, який нас обʼєднав. Плюс конструкція – це про Дніпро як місто, в якому більш важливі технології, інженерія, ніж мистецтво. І потім почали дізнаватися, як залучити фінансування. У нас тоді не було нічого.
Конструкція, 2014 рік.
Оце найбільше питання: звідки берете кошти, хто вас підтримує? Влада, місцеві бізнеси?
А.П.: Двічі ми залучали фінансування на краудфандингових платформах. Кілька разів отримували невеличку підтримку від міста. А так, в основному, міжнародні гранти.
Катерина Русецька: Гроші – улюблена тема. Завжди мало. Завжди боротьба за виживання.
А.П.: «Дайте грошей» – можна з цього почати текст.
К.Р.: Як знайти гроші, як зробити хорошу програму, щоб всім верствам і всім людям було комфортно зайти? І як, до того ж, не продаючи квитки і роблячи повністю безкоштовну програму, зібрати донати?
Катерина Русецька
Який стосунок до цього мають такі серйозні люди, як Геннадій Корбан? Бачив його колись на фестивалі.
А.П.: Якщо говорити про власників будівлі DCCC (Корбан є одним із них. – Ред.), який є основним майданчиком фестивалю (DCCC – Дніпровський центр сучасної культури. – Ред.), то вони стосунку до «Конструкції» не мають. Вони контролюють пів міста, але на «Конструкцію» не дали ні копійки.
«Конструкція» – це фестиваль на різних локаціях. Перший фестиваль відбувався мало не в 10 різних місцях, включно з Органним залом і Планетарієм. Ще – Фабрика, Акваріум на Монастирському острові… У нас була ідея, що ми беремо приміщення, які або втратили свою функцію, або забуті, і намагаємося там робити щось сучасне, цікаве.
Конструкція, 2016 рік.
У фестиваля вже склалося стале коло учасників і публіки. Як ця спільнота змінилася за час війни?
А.П.: Це буде всього друга «Конструкція» з часу повномасштабного вторгнення. Основна авдиторія – місцева спільнота, дніпряни. Зараз не дуже багато охочих, особливо з-за кордону, їхати в прифронтове місто. Пересування навіть по Україні для багатьох є проблемою. В гендерному плані переважна більшість авдиторії – дівчата, бо чоловіки або воюють, або на події не ходять.
К.Р.: В нас дуже змінилась авдиторія за всі роки. Ми вже не знаємо 80% людей, які до нас приходять. Якщо на перші фестивалі ходили друзі друзів і своя бульбашка, то зараз це вже зовсім інші люди. В Дніпрі нині багато внутрішньопереміщених осіб. Багато, мені здається, з Донецької, Харківської, Запорізької областей – тобто ті, хто приїхав в безпечніше місто, але з надією на повернення додому. І ще приїхало багато активістів, волонтерів, які працювали в прифронтових регіонах. Сподіваюся, зазирне і хтось із військових, у кого є можливість виїхати на день-два з позиції чи з розташування.
Конструкція, 2023.
А як вплинув фестиваль на місто?
К.Р.: Нам уже задавали таке питання і спочатку було прямо як заупокой. Але навіть журналістка сказала: «Я була на «Конструкції» і для мене вона місто відкрила». А вона якраз потрапила в 2019 році, і в нас там була купа всього, різні локації, багато міжнародних артистів, а в останній день відбулося самоорганізоване весілля наших подруг. І вона йшла потім по Дніпру: “Боже, яке відкрите місто, скільки всього відбувається, класна публіка, всі стильні!” І ми такі: “Ну, окей, може так”. Це класно, що люди можуть приїхати і подивитись на місто через таку призму. Ми, авжеж, створюємо іноді трішечки ілюзію. Але мені здається, що й місцеві чекають фестивалю.
Конструкція, 2019 рік.
А.П.: З другого боку, ми показуємо скоріш потенціал міста, що тут могло би бути на постійній основі, якби держава чи місцева влада чи містяни більше були зацікавлені в змінах, в тому, щоб витрачати гроші на культуру, щоб довіряти молоді або людям, які мислять не зовсім традиційно.
К.Р.: Перевірка на толерантність, перевірка на відкритість до нового. Це завжди була основа основ «Конструкції». Це завжди експеримент і завжди виклик.
Конструкція, 2018
Якщо говорити про цьогорічну ітерацію: назвіть мені ті події на фестивалі, якими ви особливо пишаєтесь.
А.П.: Після п’яти років концентрації на розвитку DCCC в нас нарешті буде нова локація: особняк Веріго неподалік від центрального входу в парк Шевченка, поруч з музеєм Яворницького, 1890 року побудови, цікава архітектура в мавританському стилі (у ХХ ст. там був корпус дитячої лікарні, у 2024 будівлю передали Дніпровському художньому музею, але ще не ввели в екплуатацію. – Ред.). Цьогоріч нам удалося домовитися, щоб взяти цю будівлю під «Конструкцію». Там буде виставка Віталія Матухно, митця з Лисичанська Луганської області. Мені здається, що це класний проєкт і взагалі класно, що ми заходимо в цю будівлю. Думаю, що й дніпрянам буде цікаво туди потрапити.
На відкритті фестивалю буде цікава співпраця зі струнно-смичковим рейвом «СМИК», це київська спільнота. Ми з ними домовились зробити колаборацію експериментального електронного музиканта і виконавців, які або співають, або грають традиційну українську музику. Такого ми ніколи не робили, думаю, що теж буде цікаво.
К.Р.: Цьогоріч у мене фокус на публічній дискусійній програмі. Будуть дискусії присвячені андеграундній музичній сцені, пам’яті і меморіалізації. Запросимо до розмови друзів і рідних тих героїв, представників нашої спільноти, які загинули, захищаючи нас. Тобто в нас будуть важкі, але потрібні теми, про які слід говорити. Ми хочемо з них почати серію дискусій, які продовжаться і після «Конструкції» – як нам говорити про тих, кого ми втратили, і підтримувати пам’ять про них.
Ще разом з антропологом архітектури, професором Школи слов’янських та східноєвропейських досліджень Лондонського університетського коледжу Міхалом Муравськи ми розробили програму Frenemies. Це таке дуже специфічне англійське слівце, перекласти можна як «друг-ворог». Мені здається, воно дуже співзвучне тому, що ми проходимо. Хочемо подивитися на різні явища і процеси, на суперечливу і небезпечну межу між дружбою та ворожнечею. І в цій програмі говоритимемо про аспекти поняття дому як місця прихистку, захисту, тепла, зустрічі з друзями і родиною, але й вразливого для ракет, FPV. Спілкуватимемося з активістами і митцями, які працюють саме з темою будинків на різних рівнях, від теоретичних до безпосередньо відбудови або допомоги переселенцям.
Інша тема – дрони. Поспілкуємося з людьми, що досліджують вплив дронів на тактику й стратегію. Гостем стане Євген Гончаров, співзасновник митцівні «Модуль», він зараз воює у дроновому підрозділі «Ясні очі».
І ще одна дискусія – з діячами і дослідниками культури, які зараз працюють на перетині академічних студій і OSINT. Ми розширюємося, говоримо на різних рівнях, від локальних до геополітичних.
Конструкція, 2021.
Спитаю поза контекстом «Конструкції» як дніпрянин – дніпрян. Яким стало місто за часи повномасштабки, як воно змінилося?
К.Р.: Я вже трохи аутсайдерка, зараз у Києві більше. Все одно постійно думаю про Дніпро, ще більш радикальна патріотка стала в цьому плані. Так, ми багато критикуємо, але мені здається, що Дніпро дуже класно тримається. Це все одно транзитне місто. Дуже багато людей його проїжджають, використовують як базу. Але воно живе. Тобто ти в нього приїжджаєш і відчуваєш, що багато несеться на різних рівнях. І в мене немає відчуття, що воно небезпечніше, ніж Київ.
А.П.: А мені здається, що місто не зупинилось, але воно і не рухається. Але дуже сильно змінилося обличчя міста в плані людей. Багато поїхали, багато мобілізувалися. А приїхало багато народу з прифронтових і окупованих територій, з півдня і сходу. Їм треба час на адаптацію, на те, щоб інтегруватися в місто.
Ми відкрили публічний простір біля DCCC (реконструйована Успенська площа. – Ред.), класний кістяк активістів маємо. Але зараз менше тих, з ким можна робити великі культурні проєкти. Це те, що я помічаю.
Конструкція, 2021.
К.Р.: Але не треба недооцінювати роль Дніпра саме в плані військового і волонтерського тилу. Починаючи з того, що тут найближчий до фронту великий шпиталь – лікарня імені Мечнікова. Роль міста надважлива для всього східного фронту і частково для Запорізького також. Поранених везуть у Дніпро. Автівки ремонтувати везуть у Дніпро. Військовому відпочити, виїхати на день, якщо є можливість – сюди.
Я з вами розмовляю вже не вперше і наостанок маю це питання: звідки ви берете батарейки?
А.П.: Вони вже закінчилось.
Ні за що не повірю.
Катерина Русецька (зі сміхом): Супер. Це хороша відповідь.
Конструкція, 2017 рік.
А.П.: Та ні звідки не беремо, просто розуміємо, що це не можна кинути. Теми, які ми піднімаємо, актуальні. Плюс сама «Конструкція» – це можливість підтримати митців, які залишаються в Україні. Плюс фестиваль – це завжди багато спілкування. Коли люди, однодумці, збираються, це класно працює як терапія навіть. Мені точно це допомагає.
К.Р.: Головна мотивація – великий фак Рашці. Адже одна з головних цілей Росії – розхитати нас, зруйнувати і знищити нашу культуру. І те, що ми і наші колеги рухаємося далі, що з’являються нові ініціативи, не дає окупантам цієї мети досягнути. А з другого боку, коли думаєш про військових, про тих, хто поставив своє життя на паузу, захищає нас – то це найменше, що ми можемо робити в тилу: продовжувати розвивати культуру, працювати зі спільнотою, з новими людьми. І збирати донати.
Конструкція, 2023 рік.
