Юлія Федів
“Філіппіни беруть на озброєння наш досвід протистояння російській агресії”
Попри те, що в плані культури у Філіппінах мало що знають про Україну, ця держава у регіоні Південно-Східної Азії є найбільш позитивно налаштованою до нас. Це зокрема проявляється у тому, що Філіппіни голосують в ООН за всі резолюції, які стосуються російсько-української війни і які спрямовані на відстоювання позиції України.
Цьому є дві причини. Перша — емоційна: Філіппіни мають таке геополітичне положення в Індотихоокеанському регіоні, як Україна — в Європі. Китай загрожує Філіппінам тою ж мірою, якою нам загрожувала і продовжує загрожувати Росія. Є прогнози, що відкрите військове протистояння між Філіппінами та Китаєм може відбутися у 2027-2028 роках.
Зараз Філіппіни беруть на озброєння наш досвід протистояння російській агресії. Їхні дипломати, аналітичні центри, військові докладають зусиль, щоб не допустити війни Філіппін з Китаєм. Зокрема, вони зацікавлені більше дізнатися, як і чому в українському суспільстві спрацьовують механізми самоорганізації громадян, коли йдеться про серйозну загрозу. На сьогодні Україна є для філіппінців феноменом. Їм складно повірити, що населення здатне до самоорганізації та спротиву, вони хочуть зрозуміти, що для цього потрібно робити, щоб подібне могло відбуватись й у них.
“У Філіппінах вважають, що колонізатори принесли їм цивілізацію; тож їм важко збагнути наше негативне ставлення до часів, коли Україна була колонією”
Після Мексики Філіппіни — друга за кількістю католиків країна в світі. Філіппіни протягом 350 років були колонією Іспанії, 50 років — під протекторатом США. Зараз Сполучені Штати розглядають Філіппіни як стратегічного партнера у регіоні протистояння з Китаєм, на північних філіппінських островах США розміщують свої військові бази.
Треба розуміти, що філіппінці мають іншу, ніж у нас, оптику сприйняття свого колоніального минулого: там вважають, що колонізатори принесли їм цивілізацію та розвиток. Тому їм важко збагнути властиве нам негативне ставлення до тих часів, коли Україна також була колонією Росії.
Юлія Федів під час спілкування
Чому Китай зацікавлений у Філіппінах? По-перше, там проходять основні торговельні шляхи. Крім того, після того, як Філіппіни здобули незалежність, китайці почали активно інвестувати у цю країну; чималий відсоток населення Філіппін має китайське походження. До початку повномасштабної війни між Україною та РФ, філіппінці, як ми в 1990-х — на початку 2000-х, провадили політику багатовекторності, хотіли з усіма дружити, вважали, що краще бути нейтральними. У 2022 році у Філіппінах змінилась влада, країну очолив прозахідний президент. Він почав укладати двосторонні військові союзи з країнами регіону, а також з країнами Європейського Союзу.
“Потрібно більше говорити про те, що Україна має давню історію, а не “розпочалась” у 1991 році”
Оскільки філіппінці недостатньо обізнані про українську культуру, будь-яке співробітництво в культурному плані між нами є для них бажаним. Там потрібно більше говорити про те, що Україна має давню історію, а не “розпочалась” у 1991 році після розпаду СРСР, як пропагує Росія у медіа країн Південно-Східної Азії. Нам також варто пояснювати, чим ми відрізняємося від росіян, чому нас варто підтримувати у війні з ними та чому важливо відстояти незалежність України. Тут для Філіппін може спрацювати такий принцип: якщо ЄС і США нас підтримує, то й їм варто.
Посольство України в Манілі презентували нашу країну під час відкриття FIVB Volleyball Men’s World Championship Philippines 2025.
Ще один важливий момент — українській державі потрібно стати секторальним партнером 10 країн АСЕАН (Асоціація держав Південно-Східної Азії. – ред.), де, окрім Філіппін, решта є наразі проросійськими або прокитайськими, або нейтральними. Наступного року Філіппіни візьмуть лідерство в АСЕАН, і всі події, які стосуються АСЕАН, відбуватимуться на території Філіппін. Вже зараз варто планувати програму культурно-мистецьких заходів, які можуть “підсвітити” Україну там, щоб наприкінці 2026 року ми вийшли на укладання угоди про секторальне партнерство.
“У Філіппінах немає міністерства культури, а є аналог нашого УКФ, який виконує функції Мінкульту”
Філіппіни — це країна династій. Фактично країну контролюють три блоки династій. Політики — представники цих династій, але філіппінський устрій не можна порівнювати з українським. Система державного управління Філіппін побудована за американською моделлю: це президентська республіка, де є двопалатний Конгрес, є Верховний Суд, є ліберали, які не є представниками жодної з керівних династій, але які намагаються увійти в політику та змінити систему. Бізнес так само під контролем шести династій, які презентують іспанців, китайців, японців і американців. Ці династії досить щедро інвестують серед іншого в культуру, зокрема більшість музеїв в країні існують за їхньої підтримки. Нарешті свої панівні династії є й в регіонах. Попри те, що Філіппіни управляються династіями, країна рухається в бік лібералізації, демократизації та посилення громадянського суспільства, представниками яких на політичному рівні є ліберали. І саме громадянське суспільство, а ще військові, аналітики, культурні дієвці, журналісти — це ті, хто зацікавлений в активній співпраці з Україною.
Юлія Федів дала інтерв’ю на каналі ABS-CBN News про вплив війни РФ проти України на Індо-Тихоокеанський регіон.
У Філіппінах немає міністерства культури, немає інформаційної політики. У них є National Commission for the Culture and the Arts (NCCA), інституція на кшталт нашого УКФ, яка фактично виконує функції Мінкульту.
Те, що мені імпонує, — у філіппінців високий рівень національної ідентичності. Вони справді приділяють увагу історії свого становлення, національним особливостям і традиціям, мові.
“У приватних розмовах філіппінці висловлюють Україні підтримку, а у публічних — ні, щоб не дратувати Китай.”
Взаємність та служіння — два слова, які допомагають зрозуміти національний характер філіппінців. Вони вважають, що до людей чи цілих народів треба ставитись так, як ті ставляться до них. У приватних розмовах вони висловлюють Україні підтримку, а у публічних — ні, тому що побоюються дратувати Китай. Чи висловила Україна публічно і чітко свою підтримку Філіппінам? Ні, тому що ми також не зацікавленні у погіршенні відносин з Китаєм. Що ж до служіння як соціально схвалюваної поведінки, то це, припускаю, пов’язано з поширенням католицизму в країні.
Близько 15 млн філіппінців живуть поза межами країни, і це спільна з українцями риса, оскільки ми також маємо досить велику діаспору. До речі, українці і філіппінці — дві найбільші діаспори в Канаді, кожна налічує приблизно мільйон осіб.
“56% політиків на Філіппінах — це жінки”
Наразі найбільша стаття доходів до держбюджету Філіппін — це ті кошти, які закордонні філіппінці висилають своїм родичам додому. Є навіть програма, яка передбачає цілеспрямований виїзд філіппінців за межі країни, щоб зменшити соціальне навантаження на її економіку. Але паралельно держава працює над тим, щоб ці люди зберігали свою національну ідентичність.
56% політиків на Філіппінах — це жінки, в дипломатії також більше 50%.
Філіппіни — архіпелаг островів, на яких мешкають близько 112 млн людей. У світі Філіппіни розглядають насамперед як країну що має великий попит на продукти харчування та побуту. Філіппінці мешкають у важких природних умовах. Щотижневі землетруси, часом зі значними руйнуваннями, коли житло втрачають пару мільйонів людей, тайфуни, сильні дощі і повені — все це не сприяє розвитку сільського господарства, і в цьому плані Україна як постачальник їжі може бути цікавою Філіппінам. Однак наразі між нашими державами не укладено угоду, яка б дозволила активно розвивати цей напрям, тож поки Філіппіни купують товари українського виробництва через треті країни.
Філіппінців евакуйовують у безпечне місце під час рятувальної операції в місті Навотас, Метро Маніла, Філіппіни, 25 липня 2025 року. Національна рада зі зменшення ризику стихійних лих повідомила 25 липня, що кількість загиблих від сукупних наслідків понад тижня штормів склала 25 осіб, і понад мільйон сімей постраждали внаслідок тропічного шторму «Ко-май», який обрушився на північну частину головного філіппінського острова Лусон.
Столичний регіон Маніла — це агломерація, до якої входять 17 міст із загальною кількістю населення близько 25 млн осіб. Хтось живе на вулиці, хтось — у хаотичних нетрях, а хтось — у респектабельних маєтках з бассейнами. І все це — по сусідству. Середній вік філіппінського населення — 26 років. Висока народжуваність: на одну людину — близько 4 дітей. В країні заборонені аборти та розлучення. Але є юридична процедура анулювання шлюбу, яка дозволяє за потреби “скасувати” свій шлюб так, ніби його ніколи не було. Люди з усієї країни стягуються до Маніли в пошуках праці та інших можливостей.
“У Філіппінах присутній наратив “росіяни, які мають таку прекрасну культуру, не можуть вбивати.””
Країни Європейського Союзу, Канада, Сполучені Штати, Велика Британія, Китай, Південна Корея, Японія і Росія мають чіткі культурні стратегії просування свого порядку денного та цінностей серед філіппінського населення. Ці країни використовують освіту, медіа та свої культурні представництва. Є державна програма підтримки для філіппінської молоді, яка передбачає можливість здобуття вищої освіти за кордоном, але за умов обов’язкового повернення та роботи за фахом. Тому, наприклад, Філіппіни мають досить сильну фешн-індустрію, адже багато тамтешніх дизайнерів навчалися в країнах Європи, в Америці, але повернулися і створюють свої локальні бренди.
Росіяни намагаються насаджувати свою пропаганду через просування власної культури. На Філіппінах є ком’юніті тих, хто хоч раз в житті побував у Росії. Вони обговорюють між собою своє захоплення всім російським, і в Москві, звісно, цим користуються. Тому не дивно, що у Філіппінах присутній наратив “росіяни, які мають таку прекрасну культуру, не можуть вбивати”, дехто в це продовжує вірити.
Україна відкрила своє посольство на Філіппінах лише нещодавно (у 2024. – Ред.), хоч дипломатичні відносини з цією країною встановила ще на початку своєї незалежності. Тому коли я там говорю, що Філіппіни — стратегічний партнер України, це поки що звучить непереконливо.
У філіппінському медіапросторі багато говорять про боротьбу з корупцією, однак громадянські інституції ще тільки формуються. Там немає, як в Україні, такої кількості сильних ГО, що системно відстежують, контролюють дії держави.
Поки інституції громадянського суспільства формуються, в країні значну роль відіграють численні бізнес-клуби та бізнес-асоціації, куди входять представники великого та середнього бізнесу.
“У посольстві США у Філіппінах працює 350 осіб; штат посольства України — це троє дипломатів.”
Українська громада у Філіппінах — це 97 людей, і здебільшого це експати. Серед них зовсім небагато, буквально кілька осіб тих, хто мешкає там вже не одне десятиліття.
Тому, хто раніше жив і працював в Західній Європі, у Філіппінах працювати непросто: тут особисті зв’язки важать більше, ніж інституційні. Любов до їжі тут більша, ніж в Україні. Для налагодження контактів та в інших робочих справах треба ходити на обіди та вечері. Ти приходиш просто на small talk до міністерства, а тебе садять за стіл і виносять перше, друге, третє. Відмова від страв може бути сприйнята як образа з твого боку, небажано цього робити.
У посольстві США у Філіппінах працює 350 осіб, у посольстві Канади — 400. Штат посольства України — це троє дипломатів. Чесно кажучи, я часто думаю про те, що Україна поки недостатньо усвідомлює важливість інвестицій у власну присутність зокрема у Філіппінах і ширше — в Азії. Ми багато вкладаємо, щоб зберегти прихильність до нас з боку ЄС, США, Канади, а, можливо, частину цих ресурсів варто було б переспрямувати туди, де про Україну все ще знають мало.
Дуже важливо, щоб Україна докладала зусиль до того, щоб бути впізнаваною у Філіппінах не лише за подіями війни з Росією, але й з інших, так би мовити, ракурсів. Ми можемо виступати з експертних позицій і в такий спосіб посилити свою суб’єктність в їхніх очах, поділитися з ними своїм досвідом убезпечення та евакуації культурної спадщини, що є актуальним і для них, а також практикою дбайливого ставлення до всього живого, зокрема до тварин, в умовах повномасштабної війни і надзвичайних ситуацій.
Ми, українці, рухаємося в бік індивідуалізму, а для встановлення контакту з філіппінцями важливо зважати на те, що вони мислять категорією “колектив”, вони схильні до того, щоб враховувати, якою є думка спільноти. Філіппінці намагаються бути хорошими для всіх, практикувати дипломатичність у відносинах з усіма.
Філіппінське суспільство не сприймає заклики світових лідерів перелаштовуватися на нову Холодну війну та жити в парадигмі війни. Для філіппінців такі заклики суперечать тому, як вони розуміють сенс людського життя.
Текст підготувала менеджерка з комунікацій Коаліції дієвців культури Марина Баранівська.
Джерело: Юлія Федів: “У Філіппінах мало що знають про Україну, але ця держава позитивно налаштована до нас”
