Це іноземці, які вчать українську

Українська стає мовою не лише для тих, хто виріс в Україні, а й для іноземців, які свідомо обирають її вчити. Для когось це шлях солідарності з Україною після початку повномасштабного вторгнення, для когось – побудувати власний блог чи спосіб знайти друзів, а для когось – зв’язок із корінням на Закарпатті.

Бельгієць Стів, що вчить українську через поезію, англієць Данні, що веде TikTok українською, і американець Генрік, який говорить закарпатським діалектом, розповіли, як починали вчити мову, долали труднощі з вимовою, відкривали для себе українські слова, і що їх найбільше здивувало в культурі й спілкуванні українців.

Стів, Антверпен (Бельгія)

«Поезія дала мені змогу емоційно й культурно відчути мову»

Батько чотирьох доньок, працює у сфері продажів HR-технологій.

У мене немає українського коріння, але з Україною я завжди відчував особливий зв’язок. Він став ще сильнішим після Революції Гідності у 2014 році, яка мене дуже надихнула. У 1980-х мій дідусь, бельгієць, тісно співпрацював з українцями, а після здобуття незалежності став почесним консулом України в Антверпені. Згодом цю роль перебрав на себе мій батько.

На початку 2000-х я приїхав до Києва разом із ним і відтоді допомагав із промовами та організацією заходів. Це змусило мене стежити за подіями в Україні уважніше, ніж більшість західноєвропейців.

Вивчати українську я почав лише після повномасштабного вторгнення 2022 року. Ми з дружиною хотіли зробити щось конкретне, аби допомогти, тож у березні прийняли у себе вдома родину з Кременчука – маму з трьома доньками. Спершу я хотів запам’ятати кілька слів, щоб їм було комфортніше. Але дуже швидко закохався в мову, почав займатися з викладачем і відкрив для себе прекрасний світ української поезії.

Почав із Duolingo – там курс української короткий, але він допоміг мені освоїти кирилицю та базову лексику. Цього було замало, тож я користувався додатком із картками на 1000 найуживаніших слів – дуже корисний інструмент на старті.

Чудовий ресурс – сайт Ukrainian Lessons Анни Огойко, де є і картки, і подкасти, й інші матеріали. Ще дуже рекомендую Speak Ukrainian Інни Сопрончук, у якої є і сайт, і YouTube-канал. Мені навіть пощастило зустрітися з нею особисто в Лондоні.

Згодом я знайшов українську викладачку, яка через війну переїхала до Бельгії. Ми іноді займалися наживо, і це було дуже корисно. Допомагала й родина з Кременчука, яка жила в нас, хоча на початку я ще занадто мало знав, щоб повноцінно говорити.

Справжній прорив для мене стався завдяки поезії. Вона дала змогу не лише вивчати нові слова, а й відчути мову емоційно й культурно. Я годинами читаю й вчу вірші, намагаючись зрозуміти кожну деталь і запам’ятати текст. Там багато метафор і рідковживаної лексики, що чудово розвиває мовне чуття.

Крім того, я намагаюся практикуватися з людьми, коли є можливість. Але в Бельгії таких нагод не багато.

Моє абсолютне улюблене слово – «ґрунт». По-перше, через саму літеру «ґ». Вона рідкісна й для мене символізує стійкість української мови перед спробами її знищити. Нагадує: як би не намагалися стерти, вона все одно виживає.

По-друге, «ґрунт» звучить дуже близько до «grond» у моїй рідній нідерландській. Це приємний доказ того, що наші мови, хай і різні, все ж належать до однієї великої сім’ї.

А ще це слово дуже давнє. Землю люди описували тисячі років, і в «ґрунті» відчувається ця вічність.

Найскладніше для мене – літера «и». Особливо коли вона з’являється в довших словах поруч із «н» і «й». Чомусь мозку досі важко швидко обробляти таку комбінацію під час читання вголос.

Одного разу на бельгійському узбережжі я носив кепку з тризубом. У магазині розмовляв нідерландською з дітьми, коли касирка помітила символ і сказала: «Україна». Я відповів українською – і вона так здивувалася, що одразу покликала колегу. Це був дуже приємний момент.

Звісно, я досі роблю багато помилок, і часом це призводить до кумедних непорозумінь. Але українці завжди неймовірно підтримують, коли я намагаюся говорити їхньою мовою.

Найбільший виклик для мене – це відмінки. У нідерландській їх немає, тож довелося докласти багато зусиль, щоб зрозуміти логіку відмінювання.

Ще одна річ – ідіоми. Вони часто звучать незвично для іноземця. Наприклад, фраза Усика [український боксер Олександр Усик] «не женіть коней» спершу збивала з пантелику, але в контексті виявилася цілком зрозумілою. Усик взагалі багатий на яскраві вислови – справжня знахідка для тих, хто вчить українську.

Найважливіше – практика. Не бійтеся говорити. Почніть із вивчення тисячі найуживаніших слів. Це ще не повний словниковий запас, але його вистачить, щоб почати прості розмови.

Граматика теж важлива, але не дозволяйте таблицям відмінювання вас зупиняти. Багато хто застрягає на цьому етапі. Просто почніть уживати слова й висловлювати думки. Говоріть, слухайте, читайте й занурюйтесь у мову настільки, наскільки можете.

Українська музика, відео, книжки, поезія – будь-що, що підтримуватиме вашу зацікавленість. Будьте терплячими – і все вийде.

Данні, Йорк (Англія, графство Йоркшир)

«Моє улюблене слово – «шо». Подобається, як його можна повторювати й використовувати у різних значеннях»

Я народився й провів більшу частину життя вдома. У 22 роки переїхав до України й п’ять років жив у Харкові. Зараз мешкаю в Батумі, у Грузії, але веду «цифровий кочовий» спосіб життя й працюю з різних місць.

У Харкові я вчився й спілкувався російською. Українську почав вчити близько двох років тому, коли став більше часу проводити на заході України. У Чернівцях я вперше опинився в середовищі, де всюди звучала українська, і зрозумів, наскільки вона красива. Саме тоді вирішив вести блог українською та вчитися онлайн, спілкуючись із людьми.

Мову я вчу переважно через власні соцмережі – TikTok та Instagram. Коли записую відео, маю змогу говорити українською. Я не живу в Україні й через постійні переїзди не маю стабільної україномовної офлайн-спільноти. Зате спілкуюся українською онлайн і з друзями-українцями.

Моє улюблене слово – «шо». Подобається, як його можна повторювати й використовувати у різних значеннях. У Чернівцях навіть є піцерія з такою назвою – мені це дуже подобається.

Найважче даються слова з багатьма м’якими закінченнями та звуками «л», а також довгі слова. Наприклад, «планувати» чи «організовувати» – з ними постійно виникають труднощі.

Якось я замовляв шаурму й замість «з собою» сказав інше. Продавець подумав, що ми будемо їсти її разом за столом, наче на побаченні. Було трохи ніяково, але водночас дуже смішно.

Мене найбільше здивувало, як слова змінюються залежно від роду, відмінка та числа. В англійській одне слово лишається незмінним, а в українській воно може мати десятки форм. Особливо вразило, що навіть імена змінюються: Данило, Данила тощо. Для мене це було справжнім відкриттям.

Моя порада така сама, як для українців, що вчать англійську: оточуйте себе носіями мови. Українців зараз можна зустріти по всій Європі – знайдіть друзів, компанію, зробіть навчання веселим і цікавим. Не обов’язково годинами сидіти над підручниками – це нудно. Я, наприклад, вчу турецьку так: просто їжджу до Туреччини на вихідні та розмовляю з місцевими своїм жахливим турецьким. Щодня стаю трохи кращим. Так само й з українською: їдьте туди, де є багато українців, говоріть, навіть якщо робите помилки або звучите смішно. Просто говоріть, слухайте й удосконалюйтеся.

Генрік, Нью-Йорк (США)

«Двоюрідний брат тикав мені камерою в обличчя і змушував говорити українською»

Я народився в Ужгороді, а зараз живу у Нью-Йорку (США, Бруклін). Переїхав туди ще маленьким і вже близько 19 років живу в США. Навчаюся в коледжі Баруха – це ком’юніті-коледж, де готують фахівців з фінансів і економіки. Я вивчаю бухгалтерію. Паралельно працюю в офісній сфері, пов’язаній із медичною галуззю, фінансами та страховками, але ця робота мені вже набридла.

Раніше я активно займався TikTok та Instagram, знімав відео разом із двоюрідним братом, який допоміг мені почати. Проте мотивація зникла – переглядів було мало, і я перестав цим займатися. Планую знову почати, але пізніше. Зараз у вільний час граю у відеоігри з братом або відпочиваю з друзями. На канікулах приїжджаю в Україну, у Виноградів та Королево, де живуть мої бабусі.

Я ніколи спеціально не вчив українську. Коли мені було 12–13 років, я приїжджав до України на літо. Тоді вдома я з братом говорив угорською, а він – закарпатською, і змушував мене говорити українською. Мої друзі теж говорили українською, і я слухав, як спілкуються інші, поступово підлаштовуючись. Спершу було страшно через акцент і страх здатися смішним, тому довгий час я мовчав.

Мама й тато родом із Закарпаття: мама з Виноградова, тато з Королево. Мама говорила угорською, а тато вчив угорську, бо його перша мова була українська. Бабуся з боку батька виросла у Воловці, у горах, і розмовляла лише закарпатською. Вона навіть платила ромам, щоб вони навчали її української. У сім’ї ми спілкувалися угорською, а в школі я говорив англійською. Мій словниковий запас української спершу був мінімальний – максимум «дай» і «добрий день», хоча навіть «добрий день» я боявся вимовляти.

Справжній поштовх до практики дав двоюрідний брат: він тикав мені камерою в обличчя і змушував говорити. Я почав знімати перші відео, і це змусило мене частіше користуватися українською.

Найбільше мені допомагають музика, кіно та живе спілкування з людьми. Ще у дитинстві я разом із татом дивився «95 квартал». Друзі співали пісні українською, і я прислухався до вимови, намагаючись повторювати.

Довго боявся говорити українською через свій акцент. Але мені пощастило з друзями: вони терпляче ставилися до моєї мови. Коли я щось не розумів, пояснював англійською, а вони допомагали зрозуміти, як це сказати українською. В крайньому разі користувався перекладачем.

Мій брат надсилав мені різні слова, а я знімав свою реакцію й намагався здогадатися, що вони означають. Наприклад, мені дуже сподобалося слово «духмяний».

Ще мені подобаються матюки, особливо «бля». Це дуже універсальне слово для комп’ютерних ігор: коли нервуєш, коли страшно або радієш – можна просто кричати його у мікрофон, і воно передає будь-які емоції. Подобається також «занадто» – гарно звучить, навіть якщо не завжди знаю, як правильно використовувати.

Мені подобається, як у закарпатських діалектах додають угорські слова: «біціглі» (велосипед), «мелай» [кукурудза], «мадяр» [угорець]. Тут ще часто кажуть «йо» [так] і «сіа» [привіт і бувай].

Іноді навіть звичайні слова важко вимовляти, бо заїдає. Пам’ятаю, як слово «фараон» мені дуже складно було сказати, коли ми говорили про піраміди. Довгі слова на кшталт «гідроелектростанція», «авіаконструктор», «екзистенційний», «гіперактивність» теж складні, але якщо вимовляти повільно, виходить.

Часто слово файно звучить у голові, але іноді боюся говорити, бо реальна вимова відрізняється від того, як я уявляю. Думаю, це через те, що я не вчив мову так, як треба. Буває, починаю говорити слово, а воно не виходить, друзі питають: «Що ти хотів сказати?» – і я відповідаю: «Неважливо» й швидко переходжу до чогось іншого.

Особливо запам’яталася кумедна історія зі словом «сонечко в руках». Коли я ще соромився говорити українською, друзі просили мене це сказати. Я довго не розумів, що вони мають на увазі, і думав, що це жарт, і мене просто хочуть наїбати. За рік, коли я знову приїхав в Україну, я нарешті сказав «сонечко в руках» – і друзі ржали. Для мене це означає щось радісне, бо всі тоді сміялися.

Мій connection з Україною сильний. Я тут народився, хоча були періоди по два роки, коли не приїжджав через ковід або війну. Цей зв’язок став ще відчутнішим, коли я почав говорити українською та отримав власну українську аудиторію. Тут мені комфортно. Люблю приїжджати – життя спокійніше, ніж у США. Там усе швидко: постійний рух, завжди треба щось робити, кудись йти, купувати, вчитися. Тут можна жити без поспіху: є двір, можна вийти на вулицю, а не сидіти у квартирі.

Я займався господарством у селі, саджав овочі. Зараз приїхав лише на десять днів, тому вже не працюю. Є відео, де ми з двоюрідним братом копаємо город у бабусі – землю потім вона так і не використала, не знаю, навіщо ми взагалі це робили. Одного разу він бив мене кропивою, а я йому палець лопатою перехуярив. Ще я люблю парники, де ростуть овочі. Мені подобається, що можу вийти й зірвати яблуко, помідор чи огірок – там усе є.

Я не знаю українську абетку. Я знаю, що «h» читається як «н», буква «ф» у вас взагалі пиздець, а «p» взагалі виглядає як кубик – «п». «Ґ», «д», «ш» теж непрості для мене. Букву «ю» взагалі не знаю, як використовувати. Читати я вже можу, але змусити мене писати цими буквами складно. Максимум можу написати «добре». Тому часто пишу англійськими літерами, намагаючись передати українську вимову. Щоб вивчити абетку, це треба серйозно сісти й виділити час. Поки мені вистачає моїх знань, щоб спілкуватися. Я можу зрозуміти інструкції, наприклад куди йти, хоч іноді доводиться перечитати три рази.

В Україні чоткі шутки. Тут анекдоти це якась смішна історія, а в США анекдот не обов’язково смішний. Якось я розповів друзям анекдот, а вони сказали, що це не анекдот. Як це не анекдот?

Ще дивують діалекти. Якщо я говорю по-закарпатськи, наприклад слово «никати», кияни можуть не зрозуміти й будуть в шоці. На Закарпатті воно означає «дивитися», а інші можуть сприймати його як «ховати». Ще цікаво, що одне слово в українській мові може мати багато значень залежно від контексту, а сленг ще більше впливає на розуміння.

Ще мене здивувало, коли я вперше побачив, як українці пишуть сміх «hа-hа-hа» у вигляді «ха-ха-ха» [вимовив екс ей екс ей екс ей].

Найперше варто вивчити алфавіт, а не робити, як я. Добре допомагає никати відео українською з англійськими субтитрами й поступово звикати до звучання слів і вимови. Важливо також спілкуватися з людьми, які знають бодай базову англійську й поставляться з розумінням до того, що ви не завжди зможете висловитися так, як хотіли б.

Треба оточити себе мовою, говорити, навіть якщо виходить з помилками, і ризикувати. Тоді поступово починаєш звикати. Я слухав з дитинства діалект від родини. Двоюрідний брат розмовляв українською, і я його розумів, навіть не знаючи мови досконало. Через нього я знайшов друзів в селі, і ми й досі спілкуємося.

Знаю програми по типу Duolingo, але я не використовував її для української. Найкращий спосіб вивчення – це слухати музику, дивитися фільми, розмовляти з українцями. Практика і терпіння дають результат. Мова стає зрозумілою, коли ти її відчуваєш через повсякденне спілкування, а не лише через підручники.

Ще одна порада – починати змалку. Я сам засвоїв українську в дитинстві, коли мене відправили на рік до бабусі й дідуся в Україну, бо мамі з татом було важко в США. Тоді я ходив у садок і природно вбирав мову.

Джерело: Це іноземці, які вчать українську