Сюжет фільму переносить глядача у 1920 рік — майже завершення Української революції 1917–1921 років. Події відбуваються десь на півдні України. Радянська влада тут ще не закріпилася, але вже активно впроваджує такі елементи воєнного комунізму, як продрозверстка. У степу діють два персонажі: колишній шляхтич, поручик царської армії (Артемій Єгоров) і сільський розбишака (Євген Піднебесний). Обидва члени якогось повстанського загону. Автори фільму приписують їх до махновців, але ідентифікувати героїв саме як учасників махновського руху у фільмі нема за чим. Унаслідок нальоту на більшовицький караван до компанії цих двох долучається полонений червоноармієць (Роман Ясіновський). Разом трійця вирішує пограбувати інший більшовицький караван з грошима і гайнути в Ніццу. Та на їхні пошуки відправляють одного з кращих чекістів з Петрограда (Леонід Захарченко).
Кадр з фільму ‘Троє’.
Вестерн — найбільш американський з усіх кіножанрів. Він виник як суто американське кіно, його окреслювала тема підкорення Дикого Заходу. Історія вестерну пов’язана з осмисленням Громадянської війни в США 1861–1865, коли став наочним фронтир між освоєними й неосвоєними західною культурою територіями.
Кадр з фільму ‘Троє’.
І тут, звісно, напрошується паралель з Україною, в історії якої було багато воєн на теренах степів (включно з теперішньою), що слугували ареною зіткнення різних культур. Тож для осмислення (по)воєнного стану в жанровому кіно сюжетні рамки вестерну цілком можуть стати робочим інструментом. Щоправда, говорити про актуальність «класичного вестерну» не доводиться, адже експансія жанру стала настільки широкою, що охоплює все: від горорів («Кістяний томагавк» Крейга Залера) до ЛГБТ-драми («Горбата гора» Енга Лі). Та й більш наближені до класики вестерни (як, наприклад, роботи Тейлора Шерідана) сконцентровані на осмисленні реальної дійсності з кризою маскулінності й сучасними викликами.
Однак, здається, усі спроби переосмислити жанр пройшли повз творців фільму «Троє». Починаючи від сцени грабунку броньовика і завершуючи сценою облоги у старій фортеці, фільм перенасичений омажами класичним вестернам (від «Диліжанса» Джона Форда до «Дикої банди» Сема Пекінпи); і проблема не так у кількості омажів (зрештою, саме так Тарантіно створив свого «Джанго звільненого»), як у тому, що поставлені вони дуже невдало і видаються чужорідними в декораціях південного українського села.
Кадр з фільму ‘Троє’.
Фільм «Троє» з усіх сил намагається бути вестерном — має низку сцен екшн і відверто непогану хореографію бійок. Але водночас він повністю позбавлений вестернівського гумору та вайбу авантюризму. Весь гумор у «Трьох» надто буквальний, а геги надто прості. У сцені, де пані Стефанія (Аліна Коваленко) роздягає револьвером поручика, легко зчитується омаж фільму «Бутч Кесседі та Санденс Кід» Джорджа Рея; це мала б бути найеротичніша сцена стрічки, та вона має такий картонний вигляд, що на ній можна зробити напис і піти на мітинг під Офіс Президента.
Якщо врахувати, що фільм знімали у 2016–2018 роках, то діалоги у фільмі достатньо динамічні, вони написані більш-менш живою мовою, у них є місце і діалектам, і жаргону, і добротному суржику. На противагу можна згадати фільми тих самих років (на кшталт «Позивний “Бандерас”» Зази Буадзе), де пафосна літературна українська йшла вперемішку з матюччям і ця суміш геть неорганічна. Утім розмови між персонажами «Трьох» усе ще нагадують телевізійні та не дають акторам можливості показати характер персонажів. Акторська гра у фільмі також все ще тяжіє до телевізійних мелодрам: Артемій Єгоров — це сентиментальний типаж героя-коханця, а головний антагоніст Леоніда Захарченка — радше карикатурний штамп чекіста, ніж опуклий персонаж. Витягти роль намагається лише Роман Ясіновський — йому дістався образ того самого героя, якому у сценарії не забули прописати зміну характеру. З простого луганського слюсаря, що повірив у світлі наміри більшовиків, він протягом фільму перетворюється на червоноармійця, що розуміє істинну сутність режиму і при цьому лишається простим хорошим хлопцем.
Кадр з фільму ‘Троє’
Режисер Іван Кравчишин взявся за досить цікаву ідею: зняти вестерн у реаліях дикого степу доби Перших визвольних змагань. Однак створити варіацію українського вестерна, який, з опертям на американську традицію, міг би говорити про Дике поле, у нього не виходить. Вічне прокляття українського кіно – телевізійність, у поєднанні з недопрацьованим намаганням втиснути українських хлопаків у канони Джона Форда, перетворили фільм “Троє” на досить нудну та прохідну історію. А його фінал під саундтрек “Один в каное” видається взагалі нереалістичним.
В сухому залишку маємо один хороший задум, одну погану реалізацію та одну злу рецензію.
Кадр з фільму ‘Троє’.
