Можна довго сперечатись і обурюватись самим фактом зміни бачення завершення війни, але суть не в цьому. Суть — у наративах, які мають закріпитися в суспільстві. І тут усе погано.
Перш за все: а де поділися люди? Навіть за офіційними російськими даними виборчкомів, на території чотирьох окупованих областей мешкає 3,7 млн українців. Разом із Кримом — понад 5 млн громадян України.
Звучить так, ніби ми їх узагалі викреслили з порядку денного. Відмовилися? Віддаємо росії в рабство — без слова, без гарантій? Який статус цих людей зараз, завтра, через роки? А після деокупації? Відповідь — тиша. Комунікаційна чорна діра, у якій влада «спалює» 5 млн власних громадян в окупації й ще 5 млн тих, хто змушений був залишити свої домівки.
Ілюстративне фото
Фактично, щоб показати успіх у відносинах зі США, ми відмовилися від вирішення долі 10 млн українців — мінімум чверті населення України до вторгнення. Чи це нормально? Точно ні.
Ставлення до людей на окупованих територіях і до переміщених українців — це ключовий індикатор успішності майбутньої реінтеграції. Натомість нинішня політика лише поглиблює невизначеність, загострює соціальні суперечності й відвертає людей від держави.
Питання, які мали би бути вирішені вчора:
- яка доля українського громадянства для тих, хто отримав російські паспорти — не в заявах, а на рівні закону;
- як буде відбуватися позбавлення нав’язаного громадянства й «очищення» від юридичних наслідків його примусового набуття;
- які гарантії майнових прав для тих, хто виїхав з окупації;
- як забезпечуватиметься безпека повернення у випадку «заморожування» конфлікту;
- як ми триматимемо культурний і комунікаційний контакт з українцями в окупації.
Ці питання були важливі ще вчора, а сьогодні вони критичні. Влада ж їх ігнорує. Ми навіть досі не визначили, де межа між виживанням в окупації та співпрацею з ворогом, між вимушеною роботою й відвертою зрадою.
Комунікація має бити точно в ціль — по українцях по обидва боки фронту. Факт: частина суспільства з недовірою ставиться до тих, хто залишився під окупацією. Тому необхідно «зшивати» різні кластери: тих, хто живе на ТОТ; тих, хто лишився на підконтрольній Україні території; ВПО та вимушених емігрантів.
Меседж має бути простий: ви — частина українського суспільства. Ваше майно буде захищене. З поверненням України ви отримаєте більше, а не менше.
Це — нескладне рішення. Можливо, не найприємніше. Але необхідне, якщо ми справді боремося за незалежність, яка тримається на людях, а не лише на територіях.
