Я народився в Таджикистані. У 1992-му, коли там почалася громадянська війна, ми з родиною звідти переїхали до Первомайського (сьогодні — Златопіль) на батьківщину батька. Свого часу було досить відоме місто, сателіт хімічного підприємства, Первомайського хімпрому.
Я закінчив Харківський державний медичний університет, спеціальність — педіатрія. Працював у дитячій поліклініці при Первомайській центральній районній лікарні. Потім — у місцевій райдержадміністрації, у відділі охорони здоров’я. Плюс у мене була дільниця в селі, куди виїжджав як лікар.
У педіатрії складні не діти, а батьки. Іноді дуже важко пояснити, чому ти робиш саме те, що робиш, бо ти як лікар розумієш наслідки. Для кожного батька дитина — це «єдина та ненаглядна», а для тебе це вже потік, тому ти бачиш, що може трапитися, коли не хочуть тебе слухати, не хочуть виконувати те, що потрібно.
У 2013-му по всій Харківській області відділи охорони здоров’я закрили, я залишився при райдержадміністрації, очолив відділ масових комунікацій. Коли децентралізація поділила наш район на три громади, пішов працювати в одну з них — Біляївську сільську раду. Тож із медициною не стикався майже 10 років.
Після початку повномасштабної агресії Росії у громаді було багатенько роботи. Ми допомагали приймати переселенців, шукали для них житло, одяг, їжу, налагоджували зв’язки з волонтерами.
Мобілізували мене на мій день народження, 19 червня 2023-го. На той час медиків не бронювали. Коли прийшла повістка на роботу, пішов у військкомат. Кажуть: «Ти нам потрібен». А я: «Ви ж розумієте, що я педіатр, і моя вікова категорія — від 0 і до 18». Відповідають: «Не переживай, там всі як діти». Тут реально іноді приходять великі бородаті діти. [Сміється]
Я одразу попав в «Хартію». Коли прийшов в медичну роту, став лікарем-спеціалістом госпітального відділення. Торік очолив госпітальне відділення, а вже цього року новий командир медроти призначив мене тво заступника командира з лікувальної справи. Складаю графіки чергувань по стабпункту, допомагаю з графіками чергувань еваку та реанімаційних машин. Після подаю на розгляд командиру. Якісь моменти ще вивчаю на ходу.
Тут педіатричний досвід стосується, мабуть, більше комунікативної частини. Коли поранені заїжджають, треба налагодити контакт. Тут немає часу на розкачку, треба діяти дуже швидко. Тому твої комунікативні навички виходять на перший план, а вже потім — лікувальна справа.
З найскладнішого… Мабуть, у мене хист — до всього пристосовуватися і нічому не дивуватися. В 2023 році ми були в Серебрянському лісі. Перша евакуація запам’яталася, бо вона перша. Ми везли зі стабпункту з Лимана до Слов’янська людину. А потім вже був стабпункт у лісі: ти вночі виходиш, а над тобою все свистить, в небі дрончики — ну таке. Потім до цього потрохи звикаєш і вже не так на це реагуєш, навіть дещо не помічаєш.
Взагалі медична рота — це не той структурний підрозділ, який на вістрі атаки. Ми завжди трошки далі від лінії фронту. Навіть живучи в Києві, можна потрапити під ракетний обстріл і загинути. Тобто ми достатньо захищені. Але це не дає нам права бути безтурботними.
У травні 2024-го наша бригада перемістилася з Серебрянського лісу захищати Харків, Харківщину. Вогнева складова війни з того часу змінилася: якщо раніше це була артилерія, міномети, то зараз панування дронів — це змінило і логістику, і малюнок війни, і навіть поранення. Зараз майже виключно вони або вибухові, або внаслідок скидів із дронів, або від FPV. Наприклад, народ наступає на «Лепестки» [протипіхотна міна ПФМ-1 — прим.] і приїжджає до нас: п’яти майже нема, але інша стопа ціла, або пальців нема, а п’ята на місці.
Ротацій у нас немає, відпустки, згідно статуту, раз на пів року 15 днів. Плюс, якщо не мешкаєш у районі ППД [пункт постійної дислокації — прим.] нашої бригади у Дніпрі ще два дні дають на дорогу — тобто 17 днів відпустки кожні пів року. Також є окремі відпустки за сімейними обставинами.
Вже два роки в армії, хотілось би, мабуть, трошки ротуватися — хоча б на два-три місяці. Не так давно ми їздили з побратимами на тренінг з ультразвукової діагностики до Дніпра. І навіть за ці дві доби у великому місті вже трошки перемикаєш мізки.
Джерело: Обличчя медроти. Що відчувають медики «Хартії» на Харківському напрямку
