«Третій Стамбул» та «м’ясні штурми»: експерт пояснив логіку ворога на фронті

Яка ситуація на лінії бойового зіткнення, чому росіяни тиснуть «м’ясними штурмами», чи можлива загроза Запоріжжю та скільки максимально людей кремль може мобілізувати на місяць?

Про це АрміяInform розповів воєнний експерт Петро Черник.

Переговори в Стамбулі та вражаючі показники знищення росіян

«Нагадаю, що в Україні лінія боєзіткнення з противником — це поза 1000 км. Плюс маємо два плацдарми безпосередньо на території російської федерації. У першу чергу на Курщині. Наразі у нас фронт у стані «стратегічної рутини». Сили оборони перемелюють ворожі сили й засоби. Взагалі, показники винищування противника поза межами осмислення. Нічого подібного не було з часів Другої світової війни.

Чому ворог так глобально тисне, особливо «м’ясними штурмами»? Наближається «третій Стамбул». Точка переговорів обов’язково буде. Логіка противника дуже проста. Українські області, котрі рашисти «задекларували» та «включили» в російську конституцію — от їх треба і відбити.

Чи відіб’ють? Впевнений, що ні. На відміну від попередніх циклів сухої погоди, активне використання дронів як засобів знищення значною мірою сприяє стабілізації лінії фронту в Україні. Що маємо наразі — восьма фізико-технічна революція на марші.

росія не може організувати жодної операції дивізійного рівня

Однак стверджувати, що в класичному сенсі є якісь проривання противника на фронті, некоректно. Противник за весь період останніх років великої війни не зміг організувати жодної операції дивізійного рівня. А це прорив бойових порядків бригади.

Нагадую, бригада обороняється по ширині 15 км і по глибині плюс-мінус так само. Так, росіяни відтиснули за минулий місяць десь 500 км нашої території. Це доволі відчутно і болісно, але далеко не катастрофічно.

Чи існує загроза підступу окупантів до Запоріжжя?

Моя думка: поки що ні. Запоріжжя — дуже величезне місто. росіяни брали Бахмут близько 10 місяців. Битва за місто тривала із серпня 2022 року до кінця травня 2023 року. Бахмут — це невелике місто з населенням 70 тисяч. Тільки один ПВК «вагнер» убитими втратив там понад 22 тисячі. Така ж подібна ситуація була тоді, коли окупанти штурмували Авдіївку.

Тут маємо мегаукріплене місто Запоріжжя. Тому тільки на цьому напрямку рашистам треба зосередити щонайменше два армійські корпуси. Два корпуси — це 80 000 російських солдатів, а може бути й 150 тисяч.

З тими випереджальними темпами, якими Сили оборони України винищують російсько-окупаційні війська, а це 30–35 тисяч на місяць, є величезні сумніви, що ворогу це вдасться. За одним-єдиним винятком, що путін таки відважиться на проведення великої мобілізації у рф. Чи наважиться? Тривають дискусії.

Між вежами кремля наростає боротьба

рашисти нині мобілізують 30–45 тисяч особового складу в місяць. Більш ніж 50 тисяч немає, але загальний мобілізаційний ресурс у них становить десь ще від 1,5 до 3 мільйонів чоловіків, а може, й більше. У ворога яка філософія: дати автомат Калашникова в руки й все — вперед-вперед. Дві гранати, саперна лопатка і кинути «на убой» за путіна, за «велічіє» не становить жодної проблеми.

І росіяни свідомо йдуть та помирають. Треба віддати їм належне. Тут, у частині психології, ми всі разом десь на початку великої війни їх недооцінили. Ми як думали, що гігантські втрати змусять їх там щось переосмислювати. Не змусять. Отакий у росіян фатальний світогляд — вони готові йти помирати і помирають. Тому умовно підняти показники щодо мобілізації 60–70 тисяч — це можливо, але є нюанс.

Всередині між вежами кремля наростає боротьба. Ми її не бачимо, вона дуже сильно прихована, і загальне соціальне незадоволення теж наростає.

Московити неспроможні на повстання знизу, але якась із цих веж кремля може це незадоволення використати проти самого путіна.