Роберт Маккаммон зі своєю книгою «Життя хлопчика»
«Життя хлопця» – це творчий експеримент Маккаммона. Відомий передусім як майстер горору, у цьому романі автор звернувся до глибоко особистої, але водночас універсальної теми — дорослішання, і створив оповідь із ностальгійним, проте тривожним настроєм, пронизану любов’ю до рідної йому Алабами й атмосферою сонного американського Півдня. Ця історія повертає до часів, коли велосипед мав душу й волю, найдорожчі скарби лежали у власноруч оздобленій коробці, а найкращим другом був песик. До періоду, коли батько здавався наймудрішим і найхоробрішим, а дорослі — водночас загадковими й трохи лякаючими. Коли маленьке містечко — це цілий світ, сповнений пригод.
Спершу Маккаммон працював над детективом про загадкове вбивство в затопленому місті. Та, написавши близько двохсот сторінок, усвідомив: сюжет позбавлений тієї життєвої енергії, яка надає літературі справжньої сили. Тоді він дозволив собі розповісти історію, що давно визрівала в ньому: про хлопчика в маленькому південному містечку, який мріє стати письменником, і про події, що формують його. В одній із передмов до роману Маккаммон згадував, що процес написання був надзвичайно природним — здавалося, книга пише себе сама, а його завданням було лише «злегка повертати кермо», спрямовуючи оповідь у потрібному напрямку.
Однак видавці зустріли рукопис з недовірою. Вони наполягали на вилученні всього, що стосувалося теми дорослішання й магії, і радили зосередитися на детективній лінії та елементах жаху, яких чекали його читачі. Видавці побоювалися, що твір сприймуть як автобіографічний, а не художній, — і це, мовляв, може збентежити публіку. Та Маккаммон не відступив від свого задуму, відмовився переписувати роман, навіть був готовий розірвати контракт. І не помилився.
Події роману розгортаються 1964 року у вигаданому містечку Зефір, штат Алабама. Сонні вулички, знайомі обличчя, щоденні звички — усе створює враження ідилії, де, здається, не може статися нічого лихого. Та дуже скоро стає зрозуміло, що це лише видимість.
Оповідь іде від імені дорослого письменника Корі Маккенсона, який повертається у спогадах до дитинства. Дванадцятирічний Корі разом із батьком, що працює молочником, стає свідком трагічного випадку: автомобіль вилітає з лісу, злітає з дороги й тоне в озері. Батько пірнає в крижану воду й знаходить у салоні тіло задушеного дротом чоловіка, прикутого наручниками до керма. А Корі, залишившись на березі, помічає в лісі темну постать у капелюсі, яка мовчки стежить за ними. Згодом на тому місці він знаходить лише зелене перо — натяк на присутність вбивці, який, ймовірно, живе серед них. Це може бути хтось із тих, хто вітається із ним в церкві або на вулиці, — звичайний мешканець Зефіра.
Цей моторошний епізод запускає сюжетну лінію, однак роман не зводиться до розслідування. Таємниця вбивства то виринає на поверхню, то відходить у тінь, залишаючись важливою, але не єдиною рушійною силою оповіді. «Життя хлопця» — насамперед книга про світ, у якому сталося це вбивство.
Ми слідуємо за Корі — хлопцем, чиє життя сповнене пригод, щоденних відкриттів і внутрішніх змін. Його дитинство — це літо, друзі, улюблений пес, перші захоплення й перші розчарування. Він їздить на велосипеді на ім’я «Ракета», мріє стати письменником, дивиться фільми, знайомиться з новими людьми, потрапляє у небезпечні ситуації та поступово вчиться розрізняти добро і зло — часто в обставинах, що потребують морального вибору, складного навіть для дорослих.
Довкола Корі — ціла галерея яскравих персонажів. Вони формують живу тканину роману, де кожна історія звучить як окрема нота в багатоголосій симфонії. Батько Корі, Том — спокійний, сильний духом, шляхетний чоловік. Його праця молочника тиха й непомітна, проте сповнена гідності. Після трагедії на озері він переживає серйозну внутрішню кризу: його мучать кошмари, він втрачає роботу й почувається зламаним. Та завдяки підтримці сина знаходить нову опору. А любов, доброта й витримка матері Корі допомагають утримати родину в часи випробувань. Вернон — син багатого чоловіка, який мріяв стати письменником. Його зламали видавничі вимоги й власні страхи. Після нервового зриву він повертається до Зефіра й блукає містом оголений — постать, у якій втілено біль і безнадію людини, що не витримала тиску світу. Маленький Немо — винятково талановитий бейсболіст, якого надмірно опікає мати. Вона переконана, що син надто крихкий для спорту, й ця турбота поступово перетворюється на пастку. Пані — харизматична й мудра очільниця чорного району Брутон, володіє знанням надприродного й уособлює силу пам’яті й традицій. Її подарунок Корі — велосипед — стає символом довіри, підтримки й віри в його майбутнє.
У спогадах дорослого Корі звучить не лише ностальгія. Там є критичний погляд, біль за несправедливість, страх перед тим, що дорослі сприймають як норму. Під зовнішньою простотою сюжету приховано багатошарове плетиво тем і образів, які відкривають приховану жорстокість, страхи, упередження.
Майже кожна подія в романі має символічне значення: похорон улюбленого пса; церква, наповнена осами; мавпа на ім’я Люцифер, що втекла від сектантського проповідника й деякий час тримала в напрузі ціле місто. Перед Корі постають людські слабкості й темні пориви: хтось бореться з алкоголізмом, когось переслідують спогади про війну, когось виганяє з дому Ку-клукс-клан. Корі починає бачити те, що ховається у мовчанні дорослих.
«Життя хлопця» — це ще й розповідь про народження письменника. Корі знову і знову повертається до бажання писати, зафіксувати й осмислити побачене. Це прагнення звучить щиро, адже й сам Маккаммон у цьому тексті ніби знову стає дитиною, яка прагне розповісти свою історію.
Роман містить елементи південної готики — жанру, побудованого на атмосфері півдня, тісному зв’язку з місцем, таємницях за фасадом ідилії. У творі присутні також елементи магічного реалізму: надприродне вплітається в повсякденне як продовження внутрішнього світу Корі. Видіння, символи, фантастичні істоти виростають з логіки подій, підкреслюючи глибинні сенси. Маккаммон використовує фантазію як інструмент проникнення в суть реальності — так, як її сприймають діти: з вірою в диво, загостреним почуттям справедливості, щирістю та емоційністю.
Стиль Маккаммона живий і образний, мов кінематограф: його письмо дозволяє не просто стежити за сюжетом, а проживати історію емоційно. Навіть коли автор порушує складні теми, книга зберігає дивовижну легкість — теплу й тривожну, як саме дитинство. У цьому тексті відчутні ліричність і мрійливість Бредбері, атмосфера дружби та тривоги, притаманна Кінгу, гідність у боротьбі з расизмом — як у Гарпер Лі, а також тепло й гумор, властиві прозі Фенні Флегг. У романі чимало фраз, які хочеться цитувати, згадувати, повертатися в пам’яті знову і знову.
«Життя хлопця» — книга для тих, хто пам’ятає себе дитиною, хто досі прагне знаходити диво у звичайному. Якщо зупинитися й прислухатися, можна почути голос того хлопчика чи дівчинки, які колись відкривали світ — великий, складний, сповнений болю, краси й таємничої радості. Потрібно лише трохи мужності, щоб знову почути цей голос.
Джерело: «Життя хлопця» Роберта Маккаммона: казка, зіткана з реальності
