Ігор Семиволос
Є кілька сценаріїв розвитку ситуації в Ірані
Чи закінчилася війна між Ізраїлем та Іраном, чи теперішня пауза є передишкою перед масштабнішим конфліктом?
Оскільки ключові цілі не досягнуті, то можна говорити про певну “передишку”, підготовчий етап до наступного протистояння. Багато що залежатиме від того, наскільки іранцям вдасться домовитися з американцями. Як на мене, отримати можливість вільно продавати нафту, доступ на фінансові ринки — це приз, який зараз набагато важливіший. За таких умов можна буде говорити, що цей конфлікт відкладається на певну кількість років.
Ключове питання, яке зависло і відповіді на яке немає, пов’язане з іранською ядерною програмою. Що насправді сталося: вона знищена чи пошкоджена серйозно? Чи ці пошкодження такі, що іранці можуть відновити її або навіть пришвидшити? Називають різні терміни до досягнення граничного рівня збагачення урану: від місяця до двох років.
Якими плани є тепер, після того як іранське керівництво дуже змінилося? Велика частина військово-політичної еліти загинула під час цієї війни. Ізраїльтяни цілеспрямовано вибивали цю еліту. На заміну приходять інші люди, і виникає питання щодо їхніх управлінських рис і політичних уподобань.
З того, що ми знаємо про внутрішню кухню з експертних оцінок, покоління, яке має замінити тих, хто загинув, більш індоктриноване і радикальне. Воно готове до більш ризикованих дій. Хоча, знов-таки, це припущення.
Кратери після авіаударів США по підземному збагачувального заводу з виробництва урану Фордо, 22 червня 2025 року
Як надалі розгортатиметься ситуація в Ірані?
Можливі кілька сценаріїв. За першого, Іран починає торгуватися з американцями й виходить на домовленості, за допомогою яких позбувається санкцій, запускає програму реформування країни. Однак згодом можуть виникнути внутрішні суперечності між характером ісламістського режиму і республіканського. Ісламістський та республіканський принципи стали наслідком революції 1979 року. Криза цих двох початків може привести або до еволюції цього режиму, або революції.
Дуже важко оцінити, як буде розвиватися критична думка людей з приводу результатів цієї війни. Зрозуміло, що станом на зараз люди об’єдналися навколо прапора, але було дивно чути експертів, ізраїльських політиків і частину американських, які раптом побачили в цьому можливість швидкої зміни режиму. Це так не працює.
Головною емоцією було приниження. Іранці відчували, що їхня гідність підважена. З таким почуттям не йдуть на барикади, але в майбутньому воно може зіграти злий жарт з аятолою (аятола —- вищий духовний титул вченого-богослова, який надають мусульманам-шиїтам Ірану за рішенням народу, вищий титул шиїтського муджтахіда, — Ред.). Це сильне почуття може закарбуватися, і через певний час населення може виставити “гамбурзький рахунок” (справедливе і неупереджене розв’язання питання — Ред.).
Іран може отримати ресурси і швидко відновитися — тоді можливість революції зменшиться. Якщо ж в процесі відновлення Ірану виникатимуть кризові явища, то революція можлива.
Інший сценарій — продовження війни. У ньому іранці будуть робити ставку на Китай. Звернення Дональда Трампа до китайців, щоб вони натиснули на Тегеран не закривати Ормузьку протоку, а потім швидкий вихід з (ірансько-ізраїльської — Ред.) війни підштовхує нас до думки, що в принципі китайці мали тут якийсь гешефт або імітували. Є прогнози і розмови про те, що китайці будуть продавати винищувачі іранцям.
Ігор Семиволос і Ольга Айвазовська
Для іранців питання контролю над небом зараз ключове, вони втратили його. Ізраїльтяни заявляють, що залишають за собою право завдавати удари, якщо вважатимуть, що є загроза безпеці. Це те, що ізраїльтяни роблять в Лівані, у Сирії, тепер до цього долучаться Ємен та Іран.
Іранці будуть готуватися до нового раунду, розуміючи ці моменти. Велику увагу будуть приділяти ППО, продовженню розвитку ракетної програми, тому що вони бачили, як можна обходити “залізний купол” (пересувна всепогодна система протиповітряної оборони, розроблена ізраїльським підприємством Rafael Advanced Defense Systems — ред.) й інші системи протиповітряної оборони. Вони знають, наскільки це дошкуляє і серйозно б’є.
За такого сценарію угоди з американцями, скоріш за все, не буде. Або буде, але тоді американці просто вмиють руки і скажуть: “Тут ядерної програми немає”.
Ядерна програма, я абсолютно переконаний, з самого початку була для торгів з американцями. Підвищення рівня збагачення урану до порогового — не для створення бомби, а для ініціювання переговорів.
США, Іран, Ізраїль — всі три країни можуть святкувати перемогу, питання в інтерпретації
Яку вигоду можуть мати американці від переговорів щодо зняття санкцій з Ірану?
Ми часто уявляємо собі американців як ідеологічних бійців, однак у чинній адміністрації — люди гешефту. З погляду частини американських компаній, які б хотіли зайти в Іран і працювати, вигода є. Їм це цікаво. Це величезний ринок, 90 мільйонів людей, величезні запаси нафти, величезні можливості.
Вони можуть вкласти у це і певні ідеологічні міркування: так ми відриваємо Іран від Китаю й посилюємо на нього свій вплив. Ця історія здається авантюрною з боку, але чому б не спробувати?
Врешті-решт, у 2015 році перед підписанням угоди з Іраном (“Спільний всеосяжний план дій” передбачав обмеження ядерної програми Ірану в обмін на скасування санкцій, — Ред.) у сусідніх столицях на низькому старті сиділа величезна кількість представників європейського бізнесу. Коли тільки її підписали — всі вони опинилися в Тегерані й відразу почали домовлятися про співпрацю. Американці нічого з цього не отримали.
Біньямін Нетаньяху під час доповіді про ядерний потенціал Ірану, Тель-Авів, 30 квітня 2018 року.
Я думаю, що в рішенні про вихід з угоди 2018 року більший вплив мала концепція Нетаньягу про іранську ядерну бомбу, але такий аргумент прозвучав і був дієвий для Трампа. У 2018 році США вийшли з угоди і відновили санкції. Всі формати, які потім європейці намагалися створити, щоб обійти американські санкції, провалилися.
Хто переміг у “дванадцятиденній” війні: Ізраїль, Іран, США?
Це залежить від кута зору. Іран — величезна країна, в якій 90 мільйонів населення. Водночас вони мислять себе в ситуації обложеної фортеці, все життя готуються до війни зі США й Ізраїлем. Не будемо говорити про прорахунки, чому вони провалилися, особливо в перші два дні, але вони готувалися. Результатом війни для Ірану залишилося те, що Іран зберігся, режим зберігся. Ба більше, вони завдали доволі серйозного удару у відповідь. Що б там не казали, але руйнування в Тель-Авіві, в Хайфі, Беер-Шеві відчутні. З погляду іранців, вони відбилися, значить — перемогли.
Американці ж перетнули червону межу страху перед Іраном, який тягнеться ще з 80-х років ХХ століття, коли операція порятунку військових заручників у Перській затоці була невдалою. Вони подолали цей бар’єр. Завдали удару по іранських ядерних об’єктах і за раз, словами Трампа, “закрили” це питання.
З погляду Ізраїлю: вони завдали удару по ППО, знищили значну кількість генералів і вчених. Хоча вони не досягли другої мети — не відбулося повалення режиму — вони знешкоджували загрозу, яка нависала над Ізраїлем.
Всі три країни можуть святкувати перемогу — питання в інтерпретації.
Білборд з написом «Жорстка відповідь» на вулиці Тегерана 23 червня 2025 року.
В Ірані відбувається пошук ворогів держави, шпигунів за підсумками війни?
Зараз ми бачимо в Ірані серйозні репресії проти тих, кого військово-польові суди звинуватили в зраді та шпигунстві на користь Ізраїлю. І ми не можемо сказати, хто серед них — люди, які потрапили під гарячу руку в істерії у зв’язку з шпигуноманією, терористичними ударами, вибухами і вбивствами. Таких повідомлень було дуже багато.
Репресії тривають і серйозно ускладнюють будь-яку опозиційну діяльність. Вся іранська пропаганда спрямована на те, щоб підірвати авторитет будь-якої опозиції й представити її як ізраїльських агентів.
Ставлення в іранців до Росії апріорі погане, до співпраці їх штовхнули санкції
Яку політику щодо Ірану та Ізраїлю веде Росія? Це спроба знайти баланс і бути посередником чи неспроможність?
Росія пробує знайти баланс, і не тільки з Ізраїлем. З новим урядом Сирії вони так само намагаються вести переговори. Тобто з російського погляду там не все втрачено, є перспектива.
Розглядаючи ширше російсько-іранські відносини, можу сказати (і не буду в цьому оригінальним), що ставлення в іранців до Росії апріорі погане. У XIX сторіччі Росія вела проти Ірану цілу низку воєн. У ХХ сторіччі росіяни двічі окуповували Іран — під час Першої і Другої світових воєн. Іранці чудово пам’ятають, як Радянський Союз у 1944 році не хотів виходити з південних провінцій Ірану, там створювали радянські уряди. Тільки наполеглива вимога британців змусила радянські війська вийти з цих територій. Ніякої довіри до “совєтів”, до росіян в іранців немає.
Обставини, які штовхнули Іран в російські обійми, пов’язані з тим, що іранці перебували під санкціями.
Ігор Семиволос
Коли почалося зближення Росії та Ірану?
Зміни почалися після 2015 року, коли в Ірану з’явилося вікно можливостей у результаті міжнародної ядерної угоди, і вони продовжили експансію на Близький Схід.
Саме тоді почався ситуативний союз Росії й Ірану навколо сирійського питання. Він набув стратегічного значення, коли Іран прийняв абсолютно помилкове рішення стати союзником Росії у війні проти України. Це була абсолютна помилка. Коли приймали це рішення, розумію, не обійшлося без Алі Хаменеї. Хоча операційно цим займався Корпус вартових Ісламської революції й тодішній президент Ібрагім Раїсі.
Відтоді іранці пов’язали себе з росіянами, але розуміли, що росіяни мають окремий інтерес з Ізраїлем.
Коли ізраїльські ракети завдавали ударів по іранських цілях, російське ППО не працювало проти ізраїльських військ. Це стало каменем спотикання між іранцями і росіянами, що це союз несправжній.
Іран не визнав окуповані й анексовані українські території російськими. Відповідно, Росія знизила рівень можливої участі в конфлікті, в якому бере участь Іран. Росіяни надають перевагу стратегічним інтересам з Ізраїлем, який відповідає взаємністю. З погляду всіх своїх інтересів вони демонструють розуміння російської позиції.
Як вирішать територіальний спір Ізраїль та Сирія?
Є території, окуповані у 1967 році, і новоокуповані, які ізраїльтяни захопили цього року. Вони сказали, що це тимчасово. Можу сказати, що в ізраїльському політичному слензі “тимчасове перебування” ізраїльських військ на цій території означає дуже надовго або назавжди.
Президент США Дональд Трамп зустрівся з тимчасовим главою Сирії Ахмадом аль-Шараа, за посередництвом Спадкового принца Саудівської Аравії Мухаммед ібн Салмана, 14 травня 2025 року.
Ахмед аш-Шараа (президент Сирії — ред.) станом на зараз досягнув певних результатів у питанні зняття санкцій Сполученими Штатами. Це відкриває шлях до повного розблокування економічної, політичної, будь-якої іншої активності з Сирією. Дає можливості Саудівській Аравії, Катару інвестувати в Сирію. Між цими країнами зросте конкуренція, як і між Саудівською Аравією і Туреччиною, які цілком можуть розподілити зони впливу.
І політично, і мілітарно Туреччина відіграє важливу роль для теперішньої Сирії. Вона є гарантом того, що хиткі домовленості, які були досягнуті, будуть виконуватися.
Туреччина — важливий гравець у регіоні, і буде використовувати ці важелі для того, щоб продовжувати закріплятися там.
Саудівська Аравія буде використовувати свої важелі. Її вплив зростає. Саме у місті Джидді аш-Шараа зустрівся з Трампом й отримав згоду зняти санкції. Мало того, ці санкції зняті без жорстких зобов’язань підписати мирний договір з Ізраїлем.
З самого початку сирійський уряд сказав, що готовий вести переговори з Ізраїлем щодо стабілізації ситуації. Питання переговорів і приєднання Сирії до Авраамових угод є (Авраамові угоди — серія договорів про нормалізацію відносин між Ізраїлем і арабськими державами, підписаних у 2020–2021 роках, — Ред.). В Амман (столиця Йорданії — Ред.) приїжджають делегації. Цілком можливо, що це підготовчі зустрічі, де кожна сторона озвучує свої позиції. Я думаю, що цей процес буде довгим. Сирійці не давали зобов’язань укласти угоду найближчим часом.
Ігор Семиволос
Ми бачимо реальні кроки Вірменії й Азербайджану для посилення свого суверенітету
Росія створила конфлікт у відносинах з Азербайджаном, і він вже не виступає як колишній сателіт і партнер. Чи можемо говорити про появу самодостатнього актора в цьому регіоні, ближчого до Туреччини, чи все відкотиться до попередніх форматів співпраці?
Я думаю, відкат буде, такий конфлікт не може тривати надто довго. Забагато інтересів, забагато багатих людей у двох країнах, які мають спільний інтерес.
Однак ситуація змінилася. Можна розглядати те, що сталося, як симптом, конкретні ознаки зміни, або як тригер, який призвів до зміни ситуації. Я думаю, що це все-таки симптом.
Ключовою проблемою для Азербайджану була безпека. З півночі на них нависала Росія. Вона не перший раз пробувала дестабілізувати ситуацію в Азербайджані й не перший раз пробувала використати азербайджанську діаспору і впливових людей, щоб підважити владу клану Алієва. З півдня був Іран, який мав свою версію невдоволення Азербайджаном, зокрема азербайджансько-ізраїльськими відносинами.
Зараз ситуація змінилася. Ми бачимо Пезешкіана (президент Ірану — Ред.), Алієва, Ердогана, переговори між ними. Раніше там обов’язково був Путін, а зараз його немає. Це дуже симптоматично.
Південна загроза для Азербайджану зменшилася. Росія більше не може ні політично, ні мілітарно впливати на внутрішню політичну ситуацію в Азербайджані. В Карабасі питання військового контингенту зняте. Це означає, що в принципі ми одне одному нічого не винні. Тобто ми надавали вам послуги в минулому, ви надавали нам. Ми розійшлися.
Росіяни ж так не думають і спробували “відіграти” цю ситуацію. Люди, яких арештували і вбили, виявилися азербайджанцями (27 червня 2025 року в Єкатеринбурзі російські силовики затримали і побили понад пів сотні представників азербайджанської діаспори; двоє затриманих загинули — Ред.).
Фахівці з надзвичайних ситуацій працюють на місці катастрофи пасажирського літака Embraer ERJ-190AR авіакомпанії Azerbaijan Airlines, що летів з Баку до Грозного, поблизу Актау, Казахстан, 25 грудня 2024 року.
Алієв не міг пропустити це повз вуха на тлі попереднього збиття літака (йдеться про авіакатастрофу рейсу 8243 Azerbaijan Airlines,— Ред.). Для нього було важливо відповісти. Хоча сама історія на початку могла бути не конкретно антиазербайджанською, а суто російською.
Це все може накладатися на те що, в Росії відбувається переділ власності. Можливо, групи, які оточують Путіна і зараз живуть в очікуванні транзиту влади, просто прибирають до рук все, що погано лежить. Власність, яка належить етнічним меншинам, сприймається як шматочок, який доволі легко захопити.
Розміщення на території Азербайджану військової бази Туреччини, про яке заявив голова попередньої адміністрації президента Гейдар Алієв, — це реальна перспектива?
Турки там вже є. Згідно з угодою, підписаною між Азербайджаном, Росією і Туреччиною, там присутній турецький військовий контингент. Він маленький, демонстративний.
Коли турки наштовхнулися на категоричне “ні” Москви, вони погодилися на маленький контингент. Це популярна теорія трьох тіл: вони крутяться, і кожне впливає на два інші. В цьому випадку, як тільки російський вплив стає меншим, їхній — посилюється. Вже ніхто не зможе крикнути: “Що ви там робите? Чого це ви вирішили будувати там базу?”. Як тільки Росія втратила ці можливості, вона одразу втратила позиції на Кавказі — і це симптом.
Можна подивитися, які зміни відбувалися у Вірменії. Премʼєр-міністр Нікол Пашинян раніше говорив про повернення до курсу євроінтеграції. На 9 травня він їздив в Москву, зробив кілька “ку” Путіну. А зараз він превентивно нападає на проросійські сили у Вірменії, знешкоджує проросійську опозицію, яка могла б йому зашкодити. Отже, ситуація знов радикально змінилася.
Усі перебували під трампівським політичним гіпнозом і побоювалися, що якщо Трамп зупинить війну, Росія буде дивитися, хто її зрадив, хто пробував домовлятися за її спиною.
Як тільки стало зрозуміло, що, швидше за все, це не спрацює, всі знову повернулися до спроб посилити свій суверенітет і позбутися надмірного впливу Росії. Зараз ми бачимо реальні кроки Вірменії й Азербайджану для посилення свого суверенітету.
Ігор Семиволос
Грузія хоче проскочити “між крапельками”
Відбувається послаблення ролі Росії на Кавказі, яке є стратегічно важливим для нас?
Грузія хоче проскочити “між крапельками”. Вони чекають, чим закінчиться битва, а потім скажуть, що вони з переможцями.
Вірменія й Азербайджан теж вагаються. В Азербайджану зараз більше союзників, але єдиний союзник, який довів свою надійність, — це Туреччина. Хоча у Туреччини є й регіональний інтерес, і конкретний інтерес з Росією. Але в питанні Азербайджану — це чітко сформульований і зафіксований національний інтерес Туреччини.
Відбувається посилення турецького впливу в Азербайджані — та сама військова база, доволі успішними є відносини зі Штатами, з Ізраїлем. Участь азербайджанців як посередників у переговорах між Ізраїлем і Туреччиною сама по собі багато про що свідчить.
В Азербайджану доволі непогані перспективи економічних відносин із Європейським Союзом. Попри критичні зауваження до Азербайджану, нафта важлива для економіки.
Азербайджан дуже посилив свої позиції і може кинути виклик, щоправда, обережно, враховуючи діаспору.
У Вірменії немає варіантів: або назад у те, в чому вони були, або вперед, а це страшно. Вперед — це угода з Туреччиною, угода з Азербайджаном, перетворення на транзитну територію, чітка прив’язка до євроінтеграції, європейські союзники і доволі складне й небезпечне життя в цьому регіоні. Ясна річ, що, враховуючи всі обставини, ніхто там друзями не стане.
Стратегічне партнерство України, Туреччини й Азербайджану продовжує існувати
Чи може Україна наблизити до себе держави, які віддаляються від РФ?
Стратегічне партнерство України, Туреччини й Азербайджану продовжує існувати, тобто є основа, де ми можемо розвивати відносини.
Є політичні моменти, які завжди враховувала українська сторона: Азербайджан не голосував (в ООН — Ред.), не постачав нам зброю, але гуманітарна допомога була чималою.
Ігор Семиволос і Ольга Айвазовська
Те саме стосується й Вірменії. Вона тривалий час була для нас недружньою країною, перебувала в ОДКБ (Організація договору про колективну безпеку — Ред.). Заяви Пашиняна на початку війни, коли ще він намагався сподобатися Путіну, м’яко кажучи, не надихали.
Зміни і трансформації, які там відбуваються, нам на користь. Ослаблення Росії — наш плюс. Чи можемо ми прив’язати Баку та Єреван до своїх інтересів? Важко. Вони дуже обережні, бо сильно зблизитися з нами означає стати об’єктом ще більшої агресії з боку Росії.
Демонстрація підтримки, дуже обережне і поступове зближення в чітко визначених межах є нормальними. Не варто очікувати зараз від них неможливого.
Достатньо того, що Азербайджан надає нам гуманітарну допомогу. Якщо він буде голосувати за українські резолюції, це буде класно. Якщо буде продавати нафту, газ в Європу — класно. В принципі нас це абсолютно влаштовує.
Очікувати війни за незалежність у Чечні не варто
Чи варто очікувати транзиту влади в Чечні, зокрема у зв’язку з інформацією про стан здоров’я лідера? І чи може це привести до певних внутрішньоросійських протистоянь?
Зрозуміло, що рано чи пізно транзит влади потрібен, і вони хочуть зробити його м’яким. Як буде, ніхто не знає. В принципі, це може статися раптово, й тоді транзит влади виглядатиме як пожежа.
Однак очікувати цього транзиту влади або війни за незалежність, чогось подібного до того, що ми бачили в 90-х роках, не варто. Я не думаю, що станом на зараз є для цього політичні, економічні, соціальні причини.
У цьому сенсі ключова подія все одно буде відбуватися в Москві. Якщо ми подивимося на кінець 80-х і початок 90-х років, то всі національні республіки, включно з Україною, тривалий час були консервативними режимами. Москва змінювалася набагато швидше, ніж ці консервативні республіки. Те, що ми бачимо зараз у Росії, — приблизно так само.
Без змін у Москві, без радикальних змін влади якісь політичні перевороти там нічого не зрушать з місця настільки, щоб це могло серйозно вплинути на нас. Ресурси не контролює центр.
Ігор Семиволос
І чи буде там Адам (син голови Чечні Рамзана Кадирова — Ред.) на місці батька, чи буде якась шура (рада — Ред.), чи батько буде такий, що відійшов убік, але продовжує правити і своїм авторитетом підтримувати владу свого сина?
Такий формат доволі поширений. Король Саудівської Аравії живий, він старенький, йому вже важко, править його син Мухаммед бін Салман (прем’єр-міністр Саудівської Аравії — ред.). У такий спосіб не створюється криза в елітних групах, тому що ви не можете створити кризу, коли король живий. Криза виникає, коли король помер.
Якщо Кадиров номінально передасть владу сину, змін там не відбудеться.
Медицина дійшла до таких чудес, що можна тримати людину, щоб вона була в стані відкривати рота, довго. Не варто очікувати на раптову смерть через хворобу. Хоча людина смертна, ми всі знаємо.
Що може розхитати Росію?
Єдине, що може серйозно змінити ситуацію — це поразка. Бунт Пригожина 2023 року значною мірою виник через це, він сам постійно до цього апелював.
Після головних поразок, які Росія отримала в 2022 році, був період підготовки до наступу, а потім він почався невдало, так чи інакше було очікування катастрофи, і це призвело до бунту.
Це єдиний результативний спосіб викликати збурення.
Чому це не було реалізовано до кінця?
Тому що він (Пригожин — ред.) “путінець”, він же за царя, розумієте? Це як класичні російські бунти, коли козаки вбивали бояр, але вважали, що цар не в курсі їхніх дій.
Будь-які такі бунти можуть бути корисними для нас, коли вони свою негативну енергію, агресію спрямовуватимуть усередину.
